Козак Мамай. Мистецтво в деталях

Років 100-200 років тому в хатах багатьох українців поруч із образами на стінах висіла ця картина – портрет чоловіка зі схрещеними ногами та кобзою у руках. Хтось називав його козаком-запорожцем чи козаком-бандуристом, але сьогодні всім знайома інша назва – козак Мамай.

Найдавніші його зображення, що дійшли до нас, сягають 18-го, а то й 17-го століття. Спочатку ці картини були найбільш популярні на Лівобережжі Дніпра, та з часом поширилися серед українців від Дону до Карпат і Дунаю, а наші переселенці повезли їх із собою у Сибір та на Далекий Схід. 

Шукати автора сюжету сенсу немає – він народний. А народна фантазія невгамовна, тому Козака-бандуриста малювали не лише на картинах, а на стінах, віконницях, меблях, посуді і навіть на вуликах.

Картина має сотні варіацій. Другорядні персонажі та предмети на задньому плані різняться, а є на картинах і незмінний канон. В центрі, звісно, статичний образ козака – щось на зразок святого в традиційній іконографії. Найчастіше він сидить зі схрещеними ногами “по-турецьки”, рідше – верхи на коні. Цей персонаж – символ народного лицаря, сили духу і незламності у боротьбі за волю, а  може й суму за героїчним минулим козацтва. Характерна поза зі схрещеними ногами трапляється в культурах Сходу – Індії, Японії, Тибету, серед буддистів та індуїстів. Не можна не помітити подібність відстороненої постаті Мамая із образом Будди. Хоча деякі дослідники переконані: ми ні від кого цю композицію, не запозичували, вона наша предвічна, автохтонна. 

Є на картинах і набір обов’язкових предметів, кожен з яких грає свою роль. У руках Мамай (1) завжди тримає бандуру чи кобзу (2) – символ прадавніх народних традицій, тонкої співучої душі та потягу до прекрасного. Позаду – кінь (3) як прагнення до волі, втілення хоробрості та войовничості. Дуб (4) – це, звісно ж, могутність, сила козацтва, потужне коріння роду. Зброя (5) – шабля, лук, сагайдак, порохівниця та гвинтівка чи пістоль – це готовність до боротьби будь-якої миті. А от люлька (6) означає самотність. Чарка (7) і спис (8), увінчаний прапором – це те, що ставили на могилу козакові. У народному мистецтві вони символізують швидкоплинність  життя. Особливо життя козака – він постійно ризикував, зате вмів цінувати кожну мить. 

Імена у підписах до полотен різнилися: козак – то Іван, то Хома, то Боняк. Нарікали його й на честь реальних козацьких та гайдамацьких ватажків: Семен Палій або Максим Залізняк.

На деяких картинах був напис на кшталт:

Хоть на мене дивишся, та не угадаєш

Як зовуть і відкіль родом, і як прозивають – нічичирк не знаєш.

Коли трапилось кому у степах бувати,

То той може моє прозвище угадати.

Але от імена Іван чи Максим для козака – це зрозуміло. Але до чого тут Мамай – ймення, не приманне українцям? Чи був у нього прототип? 

За однією з версій, таким було прізвище чи прізвисько гайдамацького ватажка. Не бракувало Мамаїв і серед козаків. Історики зафіксували 24 такі прізвища у “Реєстрі Війська Запорозького Низового 1756 року”. Були й цілком конкретні історичні постаті. Наприклад у 15 столітті Черкаським старостою призначили князя Богдана Глинського-Мамая. Він брав участь у створенні перших козацьких формувань і 1493 року здобув турецьку фортецю Очаків. Його пращуром називають темника Золотої Орди Мамая, який теж діяв на теренах степів сучасної України. Однокореневі форми до слова Мамай знайдете і в українських топонімах: Мамай-гора на Запоріжжі, річка Мамайка на Кіровоградщині. Але найімовірніше Мамай – це узагальнене ймення, яке можна вважати синонімом до козака чи гайдамаки. 

Але не це головне. Найважливіше, що образ Козака Мамая прожив більше трьох століть. Він не згубився з плином часу, а навпаки набрав сили, став довгожителем серед народних персонажів. В інтернет-магазинах сьогодні можна придбати не лише полотно, а й футболку чи сумку з Мамаєм. А сучасні художники не втомлюються вигадувати все нові й нові інтерпретації цього козарлюги. Він носить форму ЗСУ, сидить у скафандрі космонавта на іншій планеті і навіть має обличчя Магістра Йоди із “Зоряних воєн”.

А наостанок процитуємо військового та історика Юрія Гудименка:

“Козак Мамай говорить нам всім, і не тільки нам, а всьому світові, дуже прості речі. «Я філософ, але воїн. Я вільний, бо ось моя зброя і ось мій кінь. Я розслаблений, або принаймні здаюся таким. Я думаю свої думи, я палю, я відпочиваю, і якщо ти мені друг – сідай поряд, візьми пляшку, випий і закури. Я буду грати на бандурі, а ти можеш співати, якщо захочеш. Але якщо ти мені не друг, то для тебе у мене є спис, шабля і пістоль. І дерево, на якому я тебе повішу. Не займай мене, бо тобі не сподобаються наслідки. Просто. Не. Займай.» Все просто. Будь-який українець зчитає всі символи швидше, ніж професор семіотики з «Коду да Вінчі».”

Проєкт “Мистецтво в деталях” створений за підтримки фундації ЗМІN.