Катерина. Мистецтво в деталях
Кохатися можна і треба, але ми точно знаємо, з ким того робити не варто. Тарас Григорович заповів нам це у поемі “Катерина”. Так само ми знаємо сумне обличчя з однойменної картини, яку молодий Шевченко написав за мотивами поетичного твору.
У поемі москаль звабив українську дівчину і покинув її. Вона при надії змушена повернутися у село і піддати себе осуду побожного суспільства, а свого сина приректи на жебрацьку долю. У таких колізіях Тарас Шевченко протиставив моральні норми російського і українського світоглядів, бо москаль так і не розкаявся.
Картину Шевченко написав у Петербурзі у 1842-му, а потім привіз в Україну та подарував поміщику Григорію Тарновському.
Спочатку поглянемо на саму Катерину (1). Вона вдягнена у традиційний народний стрій – сорочку, наддніпрянську плАхту у червону клітинку і запаску, фартух. Катерина трохи підіймає цю запаску (2). Чому? В українській народній традиції фартух починали одягати дівчата лише тоді, коли у них починалися місячні, тобто коли відбувався перехід від дитинства до дівоцтва. У народних піснях фраза “замочити фартух” означала втратити дівочу чистоту. Запаска також була символом родючості, оскільки прикривала живіт у жінок при надії. Катерина ж сама натякає на втрату цноти і власну вагітність, підіймаючи полу фартуха. Сам Кобзар у листі Тарновському описав це так: “підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє”.
Втім вона все ще приховує свій стан, бо її коса заплетена і голову прикрашає віночок зі стрічками (3), а так запліталися дівчата. Жінка мала би вже покривати голову очіпком, наміткою чи хустиною. Катерина – невисокого походження, на що вказують її босі ноги (4). На обличчі Шевченко відобразив переживання дівчини за свою майбутню долю (5). Очі, опущені додолу, говорять про пригнічений стан. Адже вона розуміє, що на неї чекає невесела доля покритки, а дитина буде байстрюком.
Ліворуч від Катерини втікає на коні москаль, якого у поемі звуть Іван(6).
Іван із “Катерини” – москаль в обох сенсах, він і армійський офіцер, і повернувся у свою Московщину. На ньому форма часів імператора Ніколая І, який правив під час написання поеми. Москаль озирається і кидає на Катерину недоброзичливий погляд. Втікає так хутко, що з-під його коня здіймається курява (8). Услід йому гавкає собака, вбачаючи у ньому чужинця (9).
Біля пса лежить гілка дуба (10). Це дерево символізує міць, силу роду і довголіття. А тут гілка зламана і викинута на дорогу разом із колосками пшениці, як знак зламаної долі Катерини.
Наскрізним образом поеми є шлях (11). У картині він теж присутній. Дорога втікає з-під ніг Катерини і губиться за її спиною, веде до могили (тобто кургану) із вітряком (12), а потім у далечінь: до курганів (13) та степів (14). Праворуч від дівчини під куренем сидить дядько (15), він струже ложки (16) і співчутливо дивиться на Катерину. На його курінь спертий сільськогосподарський реманент (17).
А дещо на картині художник залишив прихованим від неозброєного ока. У 1967 році фахівці Державної науково-дослідної реставраційної майстерні помітили незвичне ущільнення шару фарби праворуч від Катерини. Під інфрачервоними променями їм відкрилися первісні зображення, які сам же автор замалював іншими. Праворуч від млина на небі (18) виднівся ще один ківер – військовий головний убір. Фігури москаля і коня (19) були теж іншими, це помітно на попередньому начерку, який Шевченко домалював у листі до Тарновського. Вочевидь, Шевченко вирішив додати динамічності фігурі москаля, тому переробив її. А ще дослідники побачили (20) кілок, від якого протягнена мотузка із сорочкою – там, де зараз граблі. Вочевидь, автор хотів зробити виразнішою саму Катерину, тому прибрав зайві деталі.
“Катерина” має ще одну загадку. У нижньому правому куті є авторський підпис і дату чорною фарбою. А якщо зняти раму – то побачимо другий підпис. Текст той самий, але літери менш акуратні, та й колір червоний. Навіщо підписувати витвір двічі? Виявляється, руці Шевченка належить тільки нижній напис. Верхній з’явився пізніше – вочевидь, коли картину оформили в нову, ширшу раму. Вона приховала оригінальний підпис, і хтось вирішив його продублювати.
Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Зараз можна побачити лише копію. Оригінал має повернутися в експозицію після перемоги над тими, з ким кохатися не варто.
Проєкт “Мистецтво в деталях” створений за підтримки фундації ЗМІN.