Відпусткові історії: Європейське турне блідої трепонеми
1495 року свого першого удару нижче пояса людству завдав збудник сифілісу. Упродовж року в страшних муках померли п’ять мільйонів людей, і це ще був не кінець.
Бліда трепонема – бактерія-спірохета, збудник сифілісу. Відкрита 1905 року німецькими мікробіологами Фріцем Шаудіном і Еріхом Гофманом.
Шлях для успішного наступу трепонеми вторувала чумна паличка — Yersinia pestis. За неповні двадцять років у середині 14 століття вона вбила 60 мільйонів європейців, третину населення континенту. По закінченні епідемії люди стали сміливіше віддаватися земним утіхам. Хто побачив смерть, бажав насолоджуватися життям. Люд утратив мотивацію утримуватися від гріха, бо бачив, як божа кара — чума — спостигала і праведників, і священиків, і невинних дітей.
За наступні сто років міста Європи обросли кварталами борделів. Сексуальне розкуття супроводжувалося розвитком економіки та культури. Уцілілі успадкували майно померлих та стали багатшими, нестача робочих рук стимулювала зростання зарплат. Влада феодалів ослабла, а репутація лікарів і вчених зростала.
Європа безтурботно цвіла, доки не було відкрито Америку.
Американська гостя
1493 року Колумб повернувся з першого плавання через Атлантичний океан із подарунками. З Карибських островів він привіз додому кількох індіанців, підвісний гамак, листя тютюну, ананаси, індичку і нові патогени.
Генетичне дослідження 2008 року підтвердило, що бліда трепонема походить від південноамериканських бактерій. У новому середовищі вона зазнала мутації та замість шкірних хвороб почала спричиняти сифіліс.
Після відвідання Америки моряки та наймані солдати стали активними розповсюджувачами спірохети. Перше європейське вогнище епідемії спалахнуло в армії.
Гастролі в Європі
1494 року французький монарх Карл VIII увігнався в Італію, щоб завоювати Неаполітанське королівство, на яке мав певні династичні права. Країна здалася йому майже без спротиву. Та за рік загони Папи Римського, Венеції, Мілана, Іспанії, Німеччини й Англії спільними зусиллями очистили її від французів, тимчасом звільнивши Рим, Флоренцію, Пізу, Тоскану, П’ємонт, Геную.
«Нічого жорстокішого, прикрішого, жахливішого й огиднішого досі на цій землі не було», — 1496 року писав німецький учений Йозеф Грюнпек. Він захворів і бідкався, що «рана на пріапічній залозі (статевому члені) так напухла, що двома руками заледве можна було її охопити»».
Останнім пав французький гарнізон у Неаполі — його солдатів покосила епідемія. Шкіру вражених із голови до ніг обсіла гнійна висипка. Плоть відвалювалася, оголюючи кістки. Хворі помирали за кілька місяців. Причиною хвороби називали невдале положення планет, божу кару та статеву розбещеність.
«Чоловіки дістають це від того, що роблять це з жінками в їхній вульві», — писав лікар із Феррари.
Міські повії мали попит серед обох сторін конфлікту і стали розплідником зарази. Здорових працівниць у домах розпусти майже не лишилося. Філософ Макіавеллі лишив страхітливу оповідь про зустріч із повією, яка при світлі запаленої лампи виявилася лисою та беззубою — це симптоми пізніх стадій сифілісу.
З італійських борделів бактерія швидко проникла в сім’ї. Іноземні найманці розносили спірохету по домівках. У 1498 році вона дісталася Східної Європи. Великий князь Іван III, дід Івана Грозного, послав на розвідки боярського сина Івана Мамонтова, велівши «Пытати в Вязьме князя Бориса, в Вязьму кто не приезживал ли болен из Смоленска той болезнью, что болячки мечются, а словеть Французская, а будто в вине ее привезли; да и в Смоленску о том пытати, еще ли та болезнь есть или нет: да о том Великому князю отписати; да и в Вильне о том пытати, есть ли еще та болезнь или нет».
Не всупереч, а завдяки духівництву Рим став європейським центром проституції. Католицькі священики не мали права одружуватися, а тому частіше користувалися послугами повій. Усі папи епохи Відродження мали дітей, за винятком Папи Льва Х, якого мали за гомосексуаліста. Папи Олександр VI, Юлій II і Лев Х хворіли на сифіліс.
Ніч із Венерою – життя з Меркурієм
У серпні 1497 року до Неаполя прибув 22-річний кардинал Чезаре Борджіа, якого вважали найвродливішим чоловіком Італії. Він мав благословити неапольського короля Фредеріка та віддати заміж свою сестру Лукрецію. Завершивши справи, Борджіа пустився до повій.
За місяць на кардинальському прутні з’явився шанкр. Потім усе тіло почало боліти і свербіти, шкіра вкрилася висипкою та змоклими папулами. Особистий лікар церковника Гаспар Торелла з інтересом вивчав нову хворобу. Він записував симптоми і випробувані способи лікування, давши знатному пацієнтові псевдонім «Нікколо-молодший».
Найбільш популярним засобом від сифілісу була ртуть. Хворих мастили ртутною маззю і вміщали у бочки-парильні, ртуть приймали всередину та робили ртутні ін’єкції. Багато хто помирав від отруєння, стан уцілілих майже не покращувався.
«Їхні обличчя сяють, як надгробні камені; зуби гопцюють, ніби клавіші органа під пальцями маестро; а в горлянці клекоче піна, як у кабана, оточеного зграєю гончаків», — описував Франсуа Рабле сифілітиків після ртутного лікування.
Вам — букет!
Гаспар Торелла був одним з небагатьох лікарів, які засуджували використання ртуті. Чезаре Борджіа він призначив курс із гарячих ванн, відвару алое, мазей на основі рожевого меду та оцту. За місяць здалося, що хвороба відступила. Торелла почувався переможцем. Та це була лише пауза між первинною і вторинною стадіями сифілісу.
Хвороба то йшла, то приходила знову, і на обличчі красеня з’являлися «пурпурові квіти». З часом маска стала частиною його гардероба.
Чезаре ставав дедалі дратівливішим і агресивним, відчував сильні болі та здійснював необдумані вчинки. 12 березня 1507 року він кинувся в погоню за ворогами, потрапив у засідку і загинув. На той час спірохета, ймовірно, вже атакувала його нервову систему й ушкодила розум.
Винахід Кондома
Того ж 1497 року, коли у Борджіа виникли перші симптоми хвороби, міська рада Единбурга ухвалила закрити будинки терпимості. Невдовзі борделі стали закривати по всьому континенту. Заново був винайдений презерватив – його припинили використовувати в 5 столітті, після занепаду Римської імперії та початку тотальної християнізації Європи.
Особистий лікар Генріха VIII Чарльз Кондом виготовив для короля презерватив з овечої кишки. Його італійський колега Габріель Фаллопій винайшов замочений у спеціальному розчині і потім висушений лляний мішечок з підв’язками. Фаллопій стверджував, що випробував чохлик на 1100 людях і ніхто з них сифілісом не заразився.
Однак профілактика у ті часи припадала на долю небагатьох багатіїв, а ефективного лікування не було. Бліда трепонема продовжувала мучити й убивати людей.
Сучасну назву хвороба дістала з твору Джіроламо Фракасторо початку 16 століття. Герой поеми «Сифіліс, або про галльську хворобу» свинопас Сифіл розгнівив богів глузуванням і був покараний тяжкою хворобою статевих органів. Прекрасна німфа допомогла Сифілу видужати, показавши йому гай цілющих гвайякових дерев, сірчане джерело та ртутне озеро. Німфа звалась Америка.
Піддослідні люди
1767 року англійський лікар Гентер прищепив собі препарат із гнійних виділень хворого на гонорею. У Гентера з’явилися симптоми сифілісу. Лікар не здогадався, що донор зарази міг бути також носієм трепонеми. Тому медицина майже сто років вважала гонорею і сифіліс однією хворобою.
Щоб переконати колег у протилежному, французький лікар Філіп Рікор провів у 19 столітті низку сумнівних експериментів. Він заразив 700 засуджених на смерть в’язнів сифілісом та 667 – гонореєю. Рікор описував розвиток симптомів і дійшов висновку, що має справу з різними захворюваннями.
Пішла. Не прощалася
Відкриття в 1943 році пеніциліну дало людям дієву зброю проти бактерії. Його випробування часом також були нелюдяними. Так, 1946 і 1947 року у Гватемалі американці заражали сифілісом повій, в’язнів та психічно хворих без їхнього відома, а потім перевіряли на них дію різних антибіотиків. 83 особи загинули.
Хоча людство очистило від трепонеми більшість цивілізованих країн світу, війну не виграно досі. Епідемії сифілісу навіть у 21 столітті спалахують у бідних регіонах Землі.
