Українсько-російські війни (Частина 1)
Найважливіші збройні конфлікти між спорідненими народами – від княжих часів до 20 століття.
Тезу про вікові братерські відносини України і Росії ставлять під сумнів два десятка збройних конфліктів різного ступеня жорстокості. Вони почалися в той час, коли території і нації ще не оформилися до кінця, і тривали при нашому житті.
Проблема не в народах. Можливість братерства між сусідами спростовує міжнародний досвід: Франції та Британії, Франції та Німеччини, Німеччини та Польщі, Польщі та Росії. Тим, хто виступає за кровну спорідненість, варто ближче познайомитися з історією відносин Індії та Пакистану або країн колишньої Югославії.
1. Стародавня Русь. Час усобиць
Протягом багатьох поколінь тривали війни між Новгородом і Києвом, а пізніше між союзом Рязані, Володимира, Ростова, Суздаля з південними і західними князівствами Русі (зараз це територія України). Вони не виходили за межі класичної європейської війни за престоли раннього Середньовіччя. Так само активно наймалися іноземні загони: половці, чорні клобуки, угорці, поляки. Так само легко в боротьбі за спадок пускали одне одному кров брати і дядьки.
Пік протистояння припав на час боротьби ростово-суздальського князя Юрія Долгорукого з племінником, князем переяславським і волинським Ізяславом Мстиславовичем, за владу над «матір’ю міст руських». Долгорукий заснував Москву до 1147 року, а Київ взяв в 1155-му.
В 1169 році захоплення Києва в більш кривавій манері повторив син Долгорукого, Андрій Боголюбський з Володимира. Разом з союзниками зі Смоленська, Ростова, Суздаля, Мурома, Рязані його дружинники розграбували храми, зірвали в Софійському соборі ризи і ікони, спалили торговий Поділ, спробували спалити Києво-Печерську Лавру і викрали багатьох городян в невільники. Тодішній правитель Києва, волинський князь Мстислав, захистити місто не зміг.
«И бысть в Киеве на всих человецах стенание и туга, и скорбь неутишимая» – Іпатіївський літопис.
1173 року кияни помстилися жителям півночі в битві при Вишгороді. Дев’ять тижнів вони стримували облогу, а отримавши допомогу з Волині і Галицького князівства, жорстоко порубали супротивників, переслідували їх і топили в Дніпрі.
Чвари породжували хаос. Були князі, яким вдавалося протриматися на київському престолі лише кілька тижнів. 1174 року Андрія Боголюбського вбили його ж бояри, і невдача у Вишгороді була однією з причин. Чернігів остаточно вийшов з орбіти впливу Києва. Південні князівства перетворювалися в окраїнні форпости, охоплені набігами степовиків. Млява боротьба точилася між князями до 1240 року, коли Київ захопили монголи.
2. Литовська епоха
В 14 столітті почалося московсько-литовське протистояння. Дві зростаючі імперії билися за Смоленськ, вплив на Твер і Новгород, торгові шляхи на Балтиці. Великі князі Ольгерд і Вітовт ходили в походи далеко на схід. В 1368 році у річки Тросна важка литовська кавалерія знесла з поля бою аристократичну кінноту Москви. Загинули два воєводи, молодші князі та бояри, а Ольгерд взяв в облогу Кремль.
На піку своєї могутності Велике князівство Литовське, Руське і Жемойтське володіло Литвою, Білоруссю, більшою частиною України (до нижніх порогів Дніпра), Придністров’ям, територіями нинішніх Латвії, Естонії, Польщі та Росії.
Історія князівства налічує принаймні вісім воєн з Московським царством. Лівонська (1558-1583) – одна з найбільших. Держава, яка воювала одночасно з Москвою, Данією і Швецією, відчайдушно потребувала людських ресурсів. Так на службі у литовців з’явилися козаки. Загони з Києва, Черкас, Остра отримували королівські штандарти і плату з казни. Під час облоги Пскова в 1581 році українські козаки зіткнулися з загоном донських козаків під командуванням отамана українського походження Михайла Черкащанина.
Виснажена Лівонською війною, Литва була змушена підписати унію і створити з Польщею федеративну державу – Річ Посполиту. Москва втратила території на Балтії і відклала плани щодо виходу в Європу через Балтійське море.
3. Розквіт Речі Посполитої
З моменту виникнення Речі Посполитої в 1569 році і до її розділу між Пруссією, Росією і Австрією в 1772-му держава вела з Росією безперервні прикордонні війни. В них активно вписувалися татари, шведи, данці і українські козаки.
Вони билися в 1604 році під Новгородом-Сіверським у війську Лжедмитрія I і допомогли йому зійти на царський трон. Козацькі загони брали участь в битві при Клушино в 1610 році, де 7-тисячне військо гетьмана польного коронного Станіслава Жолкевського розгромило 35-тисячну армію росіян, шведів і французьких найманців. Після поразки в Москві скинули царя Василя Шуйського, а бояри, які прийшли до влади, присягнули 15-річному польському королевичу Владиславу.
В квітні 1617 року Владислав рушив на Москву. Військо Речі Посполитої підтримали запорізькі козаки гетьмана Петра Сагайдачного в кількості до 18 тисяч. Армія захопила Козельськ, Вязьму, Єлець, обложила калузький кремль і штурмувала Арбатські ворота Москви з Троїцьким монастирем. Фіналом війни стало перемир’я, за яким Речі Посполитій відійшли Смоленськ, Новгород-Сіверський, Чернігів, а Москва виплатила контрибуцію в 20 000 срібних рублів.
Пізніше росіяни спробували повернути втрачені території і розв’язали невдалу для себе Смоленську війну (1632-1634). Як стверджує Літопис Самовидця, за Смоленськ бився Богдан Хмельницький. Майбутній гетьман після однієї із сутичок нібито навіть отримав золоту шаблю за «хоробрість і порятунок короля Владислава від московського полону».
