Агент «Усміх»: кому служив шеф безпеки Степана Бандери
В послужному списку Мирона Матвієйка – керівництво контррозвідкою ОУН(б), співпраця з німецьким Абвером і американським ЦРУ, робота на Секретну розвідувальну службу Великобританії і Міністерство державної безпеки СРСР.
Розсекречені документи свідчать, як глибоко спецслужби Радянського Союзу могли проникати в законспіровані структури українського руху опору. Це було б неможливим без участі агентів-націоналістів, які працювали проти побратимів під страхом покарання або з корисливих мотивів. WAS вже розповідав історію вербування вбивці Степана Бандери – ОУН-івця Богдана Сташинського.
Менш відома історія зради набагато більш значущої фігури в ієрархії ОУН. Мирон Матвієйко був одним з найближчих побратимів Бандери, керівником Служби безпеки Зарубіжних частин ОУН.
Агент Абверу, випускник британської розвідшколи
Мирон Васильович Матвієйко мав зразкову біографію як для ідейного борця з радянською системою. Народився 1914 року в селі Беремовці Зборівського району Тернопільської області в родині греко-католицького священика. Освіта – незакінчена вища, медична. Вступив до лав ОУН в 1930 році. Відповідальний співробітник референтури Служби безпеки Проводу ОУН (бандерівської). Його дружина, Євгенія Кошулинська, стала хрещеною матір’ю сина Бандери – Андрія.
Останній командир УПА Василь Кук писав, що Матвієйко «здатний на провокацію, може вибити зізнання навіть з безневинної людини, є прихильником жорстких методів роботи».
Згідно з даними німецьких архівів і свідченнями вцілілих командирів ОУН, з 1941 року Матвієйко співпрацював з Абвером, військовою розвідкою і контррозвідкою Третього Рейху. З весни 1949 року керував контррозвідувальним захистом ОУН(б) в Європі і підривною роботою проти конкуруючих організацій емігрантів.
Українські націоналісти готувалися повернутися додому після початку очікуваної всіма війни між Заходом і СРСР. Так Матвієйко потрапляє до спецшколи англійської розвідки SIS (Secret Intelligence Service) на Мальті. Отримує псевдонім «Модді», Вивчає методи шпигунства, конспірації, виявлення стеження, тайнопис і шифри.
Новий союзник – США
Журналісти Ярослав Кошів і Роман Купчинський отримали і частково опублікували документи ЦРУ. Вони свідчать, що в 1947 році американці почали підтримувати перекидання агентів ОУН(б) в СРСР. Операціями керував Мирон Матвієйко. Крім того, він особисто отримував $500 на місяць за передачу інформації про промисловість, транспорт і війська, яку збирали українські підпільники.
При цьому американці мали всередині ОУН(б) інші джерела, які свідчили про невисоку цінність звітів Матвієйко і його можливу роботу на Міністерство державної безпеки СРСР. Резидентура ЦРУ в Німеччині, де базувалися лідери націоналістів, доповідала, що з 1946 року агенти, яких відправляє Матвієйко, не добираються до України або відразу ж потрапляють до рук радянських спецслужб.
«Ніякі оперативні заходи не можна проводити з ОУН(б) в її теперішньому стані. Той, хто займеться встановленням контакту з ОУН(б) і спробує організувати операцію в Україні, лише обпечеться», – писав неназваний співробітник резидентури.
Повернення додому
Вночі з 14 на 15 травня 1951 року з острова Мальта вилетів британський військовий літак з двома групами українських агентів на борту. У них були автомати, по два пістолети, гранати, ампули з отрутою, фіктивні документи, гроші, рації і листи до керівників підпілля.
Протиповітряна оборона пропустила літак на територію Радянського Союзу. Шість членів ОУН, серед яких був Матвієйко (позивний «Усміх»), стрибнули з парашутами в Тернопільській області біля села Бишки. На них вже чекали. Один з членів групи за кілька років до висадки почав працювати на спецслужби соціалістичної Польщі і був переданий кураторам з Москви. Парашутистів в лісах шукали 11 тисяч військовослужбовців і працівників Міністерства держбезпеки, над районом кружляли 14 літаків спостереження.
Через тиждень польський агент з групи «Усміха» з’явився у Львові і здав місцезнаходження Матвієйка. На зв’язок з резидентом вийшли контррозвідники і перевербовані націоналісти з підробленим посвідченням від командира УПА Василя Кука. Вони так майстерно зображали осередок ОУН, що досвідчений шеф служби безпеки Бандери погодився піти разом з радистом на лісову базу поблизу села Кального в Зборівському районі Тернопільщини.
Мирона пригостили вином і медом з додаванням спецпрепарату «Нептун-47» на основі морфіну, який присипляв жертву. Коли прозвучала фраза «Давайте закуримо», на зап’ястках обм’яклого гостя клацнули наручники.
Завдання Бандери – усунути Кука
Матвієйко був для чекістів особливо цінним. З ним ввічливо поводилися, чудово годували. На допитах в Москві і Києві його змусили свідчити про закордонні центри ОУН та співробітництво українських націоналістів з іноземними розвідками. Або ж агент зобразив готовність до співпраці.
Важко повірити, що найближчий соратник Бандери міг продатися за їжу. Батьків Матвієйка в 1940 році заслали до Сибіру, а брата стратили за участь в ОУН. Однак він давав на диво докладні і правдоподібні свідчення про те, як мав активізувати підпілля, налагодити канали зв’язку із Заходом, збирати інформацію про обороноздатність СРСР і розслідувати обставини загибелі Романа Шухевича. Крім того, Мирон мав переконати командира УПА Василя Кука визнати верховенство Степана Бандери, а в разі його відмови – усунути і особисто очолити рух опору.
Матвієйко отримує псевдонім «Четвертий» і стає ключовим учасником радіогри держбезпеки СРСР з ворожими розвідками. В десятках передач від його імені імітувалася діяльність ОУН, зливали другорядну військову інформацію та дезінформацію, повідомляли точки для безпечної висадки парашутистів. Бандера вірив старому соратнику і продовжував обмін повідомленнями.
До 1954 року це дозволило захопити вісім кур’єрів, ліквідувати 33 іноземних агента, захопити 10 радіостанцій і важливі документи. 23 травня 1954 року в лісовому бункері був заарештований Василь Кук – останній керівник ОУН в Україні. Ймовірно, саме отримані від Матвієйко відомості дозволили радянським спецслужбам підготувати плани вбивств лідерів ОУН – Лева Ребета і Степана Бандери в Мюнхені в 1957 і 1959 роках.
«Націоналістичних переконань не зрікся»
«Четвертому» віддячили. Йому дозволили навчатися за програмою вечірнього відділення теплотехнічного факультету Київського політехнічного інституту, під наглядом водили на екскурсії, в театр і в кіно. Йому навіть надали жінку. Агент «Одарка» попереджала: Матвієйко в реабілітацію не вірить, співпрацю вважає єдино можливим способом вижити, націоналістичних переконань не зрікся.
16 червня 1952 року він спробував утекти. Увечері Мирон витягнув ключі і зброю з піджака конвоїра, а вночі непоміченим вийшов з дому у Львові, де його тримали. Заночував на Янівському цвинтарі, а вранці намагався розшукати старі явочні квартири. Скрізь були незнайомі люди. Матвієйко зрозумів, що приречений, і здався випадковому міліціонеру.
Історія з втечею вийшла на рівень Політбюро, і чекістів жорстко покарали. Двох заступників міністра держбезпеки УРСР зняли з роботи, міністр отримав догану.
«Через злочинно-недбале ставлення до виконання свого службового обов’язку начальника відділення 1-го відділу управління 2-Н Демиденка В.Б., майора Корсуна М.Н. і майора Калініченко І.І… з роботи зняти, з лав ВКП(б) виключити і справи про них передати слідчим органам для притягнення до кримінальної відповідальності».
Помилуваний
Генерал-лейтенант Павло Судоплатов, організатор вбивств Льва Троцького і керівника ОУН Євгена Коновальця, згадує Матвієйко у своїх мемуарах: «З весни 1953 року після фронтального тиску він таки почав грати «за правилами». Згодом керівництво КДБ визнало недоцільним імітувати перед іноземними спецслужбами наявність збройного опору в Західній Україні. Спеціальні заходи припинили в жовтні 1960 року».
В 1958 році постановою Верховної Ради УРСР Матвієйка помилували. Після завершення радіогри в 1960 році він бере участь в пропагандистських заходах: виступає на прес-конференціях, в навчальних закладах та трудових колективах. Видає кілька брошур з назвами на кшталт «Чорні справи ЗЧ ОУН».
Матвієйко отримав однокімнатну квартиру в Києві, але згодом переїхав на Галичину. Помер в селі Павлове Радехівського району Львівської області 10 травня 1984 року.
