Агент «Усміх»: кому служив шеф безпеки Степана Бандери

Віктор Андреєв

В послужному списку Мирона Матвієйка – керівництво контррозвідкою ОУН(б), співпраця з німецьким Абвером і американським ЦРУ, робота на Секретну розвідувальну службу Великобританії і Міністерство державної безпеки СРСР.

Розсекречені документи свідчать, як глибоко спецслужби Радянського Союзу могли проникати в законспіровані структури українського руху опору. Це було б неможливим без участі агентів-націоналістів, які працювали проти побратимів під страхом покарання або з корисливих мотивів. WAS вже розповідав історію вербування вбивці Степана Бандери – ОУН-івця Богдана Сташинського.

Менш відома історія зради набагато більш значущої фігури в ієрархії ОУН. Мирон Матвієйко був одним з найближчих побратимів Бандери, керівником Служби безпеки Зарубіжних частин ОУН.

Агент Абверу, випускник британської розвідшколи

Мирон Васильович Матвієйко мав зразкову біографію як для ідейного борця з радянською системою. Народився 1914 року в селі Беремовці Зборівського району Тернопільської області в родині греко-католицького священика. Освіта – незакінчена вища, медична. Вступив до лав ОУН в 1930 році. Відповідальний співробітник референтури Служби безпеки Проводу ОУН (бандерівської). Його дружина, Євгенія Кошулинська, стала хрещеною матір’ю сина Бандери – Андрія.

Останній командир УПА Василь Кук писав, що Матвієйко «здатний на провокацію, може вибити зізнання навіть з безневинної людини, є прихильником жорстких методів роботи».

Згідно з даними німецьких архівів і свідченнями вцілілих командирів ОУН, з 1941 року Матвієйко співпрацював з Абвером, військовою розвідкою і контррозвідкою Третього Рейху. З весни 1949 року керував контррозвідувальним захистом ОУН(б) в Європі і підривною роботою проти конкуруючих організацій емігрантів.

Українські націоналісти готувалися повернутися додому після початку очікуваної всіма війни між Заходом і СРСР. Так Матвієйко потрапляє до спецшколи англійської розвідки SIS (Secret Intelligence Service) на Мальті. Отримує псевдонім «Модді», Вивчає методи шпигунства, конспірації, виявлення стеження, тайнопис і шифри.

Один з керівників закордонних частин ОУН(б) Микола Лебідь (в береті) і курсанти британської розвідшколи перед закиданням до Радянського Союзу, 24 вересня 1951 року.

Новий союзник – США

Журналісти Ярослав Кошів і Роман Купчинський отримали і частково опублікували документи ЦРУ. Вони свідчать, що в 1947 році американці почали підтримувати перекидання агентів ОУН(б) в СРСР. Операціями керував Мирон Матвієйко. Крім того, він особисто отримував $500 на місяць за передачу інформації про промисловість, транспорт і війська, яку збирали українські підпільники.

При цьому американці мали всередині ОУН(б) інші джерела, які свідчили про невисоку цінність звітів Матвієйко і його можливу роботу на Міністерство державної безпеки СРСР. Резидентура ЦРУ в Німеччині, де базувалися лідери націоналістів, доповідала, що з 1946 року агенти, яких відправляє Матвієйко, не добираються до України або відразу ж потрапляють до рук радянських спецслужб.

«Ніякі оперативні заходи не можна проводити з ОУН(б) в її теперішньому стані. Той, хто займеться встановленням контакту з ОУН(б) і спробує організувати операцію в Україні, лише обпечеться», – писав неназваний співробітник резидентури.

Мирон Матвієйко. Джерело: Народний Оглядач / ar25.org

Повернення додому

Вночі з 14 на 15 травня 1951 року з острова Мальта вилетів британський військовий літак з двома групами українських агентів на борту. У них були автомати, по два пістолети, гранати, ампули з отрутою, фіктивні документи, гроші, рації і листи до керівників підпілля.

Протиповітряна оборона пропустила літак на територію Радянського Союзу. Шість членів ОУН, серед яких був Матвієйко (позивний «Усміх»), стрибнули з парашутами в Тернопільській області біля села Бишки. На них вже чекали. Один з членів групи за кілька років до висадки почав працювати на спецслужби соціалістичної Польщі і був переданий кураторам з Москви. Парашутистів в лісах шукали 11 тисяч військовослужбовців і працівників Міністерства держбезпеки, над районом кружляли 14 літаків спостереження.

Мирон Матвієйко після приземлення в Україні, травень 1951 року. Джерело: varjag-2007.livejournal.com

Через тиждень польський агент з групи «Усміха» з’явився у Львові і здав місцезнаходження Матвієйка. На зв’язок з резидентом вийшли контррозвідники і перевербовані націоналісти з підробленим посвідченням від командира УПА Василя Кука. Вони так майстерно зображали осередок ОУН, що досвідчений шеф служби безпеки Бандери погодився піти разом з радистом на лісову базу поблизу села Кального в Зборівському районі Тернопільщини.

Мирона пригостили вином і медом з додаванням спецпрепарату «Нептун-47» на основі морфіну, який присипляв жертву. Коли прозвучала фраза «Давайте закуримо», на зап’ястках обм’яклого гостя клацнули наручники.

Капітан держбезпеки Бабенко перед захопленням Мирона Матвієйко. Західна Україна, червень 1951 року. Джерело: Народний Оглядач / ar25.org

Завдання Бандери – усунути Кука

Матвієйко був для чекістів особливо цінним. З ним ввічливо поводилися, чудово годували. На допитах в Москві і Києві його змусили свідчити про закордонні центри ОУН та співробітництво українських націоналістів з іноземними розвідками. Або ж агент зобразив готовність до співпраці.

Важко повірити, що найближчий соратник Бандери міг продатися за їжу. Батьків Матвієйка в 1940 році заслали до Сибіру, а брата стратили за участь в ОУН. Однак він давав на диво докладні і правдоподібні свідчення про те, як мав активізувати підпілля, налагодити канали зв’язку із Заходом, збирати інформацію про обороноздатність СРСР і розслідувати обставини загибелі Романа Шухевича. Крім того, Мирон мав переконати командира УПА Василя Кука визнати верховенство Степана Бандери, а в разі його відмови – усунути і особисто очолити рух опору.

Матвієйко отримує псевдонім «Четвертий» і стає ключовим учасником радіогри держбезпеки СРСР з ворожими розвідками. В десятках передач від його імені імітувалася діяльність ОУН, зливали другорядну військову інформацію та дезінформацію, повідомляли точки для безпечної висадки парашутистів. Бандера вірив старому соратнику і продовжував обмін повідомленнями.

До 1954 року це дозволило захопити вісім кур’єрів, ліквідувати 33 іноземних агента, захопити 10 радіостанцій і важливі документи. 23 травня 1954 року в лісовому бункері був заарештований Василь Кук – останній керівник ОУН в Україні. Ймовірно, саме отримані від Матвієйко відомості дозволили радянським спецслужбам підготувати плани вбивств лідерів ОУН – Лева Ребета і Степана Бандери в Мюнхені в 1957 і 1959 роках.

«Націоналістичних переконань не зрікся»

«Четвертому» віддячили. Йому дозволили навчатися за програмою вечірнього відділення теплотехнічного факультету Київського політехнічного інституту, під наглядом водили на екскурсії, в театр і в кіно. Йому навіть надали жінку. Агент «Одарка» попереджала: Матвієйко в реабілітацію не вірить, співпрацю вважає єдино можливим способом вижити, націоналістичних переконань не зрікся.

16 червня 1952 року він спробував утекти. Увечері Мирон витягнув ключі і зброю з піджака конвоїра, а вночі непоміченим вийшов з дому у Львові, де його тримали. Заночував на Янівському цвинтарі, а вранці намагався розшукати старі явочні квартири. Скрізь були незнайомі люди. Матвієйко зрозумів, що приречений, і здався випадковому міліціонеру.

Історія з втечею вийшла на рівень Політбюро, і чекістів жорстко покарали. Двох заступників міністра держбезпеки УРСР зняли з роботи, міністр отримав догану.

«Через злочинно-недбале ставлення до виконання свого службового обов’язку начальника відділення 1-го відділу управління 2-Н Демиденка В.Б., майора Корсуна М.Н. і майора Калініченко І.І… з роботи зняти, з лав ВКП(б) виключити і справи про них передати слідчим органам для притягнення до кримінальної відповідальності».

Мирон Матвієйко і оперативники МДБ після сеансу радіогри з розвідкою Великобританії. Джерело: Народний Оглядач / ar25.org

Помилуваний

Генерал-лейтенант Павло Судоплатов, організатор вбивств Льва Троцького і керівника ОУН Євгена Коновальця, згадує Матвієйко у своїх мемуарах: «З весни 1953 року після фронтального тиску він таки почав грати «за правилами». Згодом керівництво КДБ визнало недоцільним імітувати перед іноземними спецслужбами наявність збройного опору в Західній Україні. Спеціальні заходи припинили в жовтні 1960 року».

В 1958 році постановою Верховної Ради УРСР Матвієйка помилували. Після завершення радіогри в 1960 році він бере участь в пропагандистських заходах: виступає на прес-конференціях, в навчальних закладах та трудових колективах. Видає кілька брошур з назвами на кшталт «Чорні справи ЗЧ ОУН».

Матвієйко отримав однокімнатну квартиру в Києві, але згодом переїхав на Галичину. Помер в селі Павлове Радехівського району Львівської області 10 травня 1984 року.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter