«Не хочемо садити собачі яйця!»: Картопляні бунти в Російській імперії

В Росії бунтували, в Білорусі крали, в Україні – шкуру дерли. Знадобилося не одне століття, щоби вмовити селян Російської імперії рятуватися картоплею від голоду.

Німці вважають, що першим картоплю привіз до Європи Френсіс Дрейк в 1580 році. На встановленому в Баварії пам’ятнику британського пірата зображено з квіткою картоплі в руках.

Насправді, овоч з’явився в Європі на кілька десятиліть раніше: іспанські моряки завезли його з острова Чилое. Спочатку картоплю використовували як декоративну рослину, але вже на початку 17 століття її згадують в кулінарних посібниках.

В 1698 році про картоплю дізнався Петро I.

Картопля від сатани

До середини 19 століття головними овочами в Росії були ріпа і редька. Їх варили, парили, смажили, навіть робили з них вино. Новий коренеплід з’явився в Російській імперії після Великого посольства. В Голландії Петро спробував страву з картоплі. Йому так сподобалося, що цар одразу ж наказав розіслати по своїй країні бульби для розведення.

Але цар не дав інструкцій, як картоплю вживати. Народ намагався їсти сирою – гірко. Жували зелені ягоди, які утворюються на місцях суцвіть – труїлися.

Вдруге прищепити своїм підданим любов до картоплі спробувала Катерина II. В 1765 році в Ірландії закупили 7,6 тонн «земляних яблук». Їх склали в бочки, закутали соломою і пізньої осені повезли до Петербурга. Дорогою бульби перемерзли. Вцілілі 135 кілограмів висадили в Підмосков’ї, під Петербургом, Ригою і Новгородом. Проконтролювати своє нововведення Катерина не змогла: увагу імператриці привернуло масштабне Пугачовське повстання на Уралі та Поволжі.

Наступну спробу зробив імператор Микола І. В 1840 році врожай озимих зернових повсюдно загинув, в Росії почався голод. Тому імператор наказав:

• організувати у всіх казенних селищах громадські посіви картоплі для постачання насінням селян;
• видати настанови про обробку, зберігання і вживання картоплі в їжу;
• заохочувати преміями та іншими нагородами господарів, які відзначилися в розведенні картоплі.

Тоді народ збунтувався. Звичка вирощувати хліб була сильнішою. Селяни дивувалися, чому під невідомий овоч вимагають відводити найкращі землі, зайняті житом.

Особливо неприхильними до картоплі були старовіри. Вони називали її «чортовим яблуком», «плювком диявола», «плодом розпусти», відмовлялися вирощувати і їсти. В одній старообрядницької повісті йшлося про те, що перший кущ картоплі виріс на могилі заживо похованої розпусниці. Тому той, хто скуштує диявольський плід, буде схильним до гріховних спокус і потрапить в пекло.

Причиною заворушень були ухвалені адміністративні заходи. Особливо обурювалися державні селяни, які вважалися особисто вільними, але були прикріпленими до землі. Вказівки зверху здавалися їм поверненням до кріпосної залежності. З 1840 по 1844 роки «картопляні бунти» прокотилися Володимирською, Пермською, Оренбурзькою, Саратовською, Тобольською губерніями. Повстали Північ, Приуралля, Середнє і Нижнє Поволжя.

Селяни палили картопляні поля і били чиновників. Історики вважають, що в бунтах брали участь близько півмільйона осіб за загального населення Росії у 40 мільйонів. В кількох регіонах для придушення опору застосовували артилерію. Жертв не рахували. Тисячі повстанців були притягнуті до суду, потім заслані в Сибір або відправлені в солдати.

Нарешті знайшлося рішення. Чиновники зіграли на простодушності народу і звичці красти казенне майно. Селянам заборонили садити картоплю, а державні склади і поля почали охороняти – лише вдень. Селяни вирішили, раз стережуть – значить, вартісне, і почали здійснювати нічні вилазки, красти бульби і садити у себе.

Досвід німецьких колоністів в Україні

В 1845 році в посланні «І мертвим, і живим …» Тарас Шевченко пише:

І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.

В Україну картопля прийшла непомітно. Її садили спочатку на півдні – на колишніх землях Війська Запорозького, де після розгрому Січі жили переселені Катериною II німецькі колоністи.

Українське слово «картопля» – це спотворене німецьке kartoffel. У нас овоч теж приживався з труднощами. Його називали «чортовим яблуком», «земляною грушею», «ріпою диявола», «собачими яйцями». Однак коли картопля перевищила за врожайністю зернові, думка змінилося. Українські селяни говорили, що Бог створив картоплю для того, щоб і бідняку ​​було з кого шкуру дерти.

З часом картопля поширилася від Карпат до Харківщини. Найкраще вона прижилася на Поліссі. Тут виник звичай: щоби картопля родила великою, під час посадки найбільша жінка має кілька разів гепнутися об землю.

Євреї або білоруси: хто перший?

Це зараз білоруси вважають бульбу національним надбанням. Однак в Білорусі вона теж прищеплювалася з труднощами. Перші бульби потрапили сюди в кінці 18 століття з Прибалтики і Польщі. Головними прихильниками цієї рослини були заможні землевласники. Картоплю вирощували як кормову і технічну культуру. Нею годували свиней, корів, овець, курей, індиків. З картоплі виготовляли крохмаль, солодку патоку, дріжджі, гнали низькосортний спирт.

Існує легенда про поміщика на ім’я Гернгросс – власника маєтку Телятники в Могильовській губернії. Одного разу він роздав своїм селянам бульби на посадку. Картопля вродила погано. Виявилося, що білоруси ночами викопували бульби і продавали їх в корчму. Господарями там були євреї, які давно оцінили плід і охоче міняли його на самогон. Наступного року Гернгросс розрізав картоплини, позбавивши їх товарного вигляду, і знову наказав садити. Селяни зібрали хороший урожай, а спосіб посадки поділом бульби на кілька частин використовується досі.

Колективізація 1920-1930-х років призвела до скорочення розмірів селянських наділів, на яких вирощувати жито та пшеницю стало невигідно. Зате кілька соток, засаджених картоплею, могли прогодувати сім’ю в найважчі роки.

Навіть коли голод залишився в минулому, «виїзд на картоплю» все ще був атрибутом радянського життя. До обов’язкового відпрацювання на колгоспних полях залучали студентів, наукових співробітників, заводські колективи. Білоруські студенти досі їздять на сезонний збір картоплі в добровільно-примусовому порядку.