Український хореограф Павло Вірський — остання жертва Отто Скорцені
Хореограф Павло Вірський вивів українські народні танці на велику сцену й отримав достойну винагороду — премії, ордени, закордонні поїздки. Усе це перекреслила короткочасна зустріч з головним диверсантом нацистської Німеччини.
1969 року Державний ансамбль танцю Української РСР на чолі з Павлом Вірським гастролював по Іспанії. Як це було заведено в Радянському Союзі, трупу супроводжували «люди в цивільному». Двоє представників КДБ блокували контакти з іноземцями, стежили за моральним обличчям артистів і запобігали можливій зраді батьківщини. Ці двоє будуть звільнені.
Заборонений контакт
Є кілька версій того, що сталося під час концерту в Мадриді.
Павло Вірський — балетмейстер Ансамблю пісні і танцю Радянської армії з 1943 по 1955 рік, пізніше — художній керівник Державного ансамблю танцю Української РСР. Народний артист СРСР, лауреат Сталінської премії першого ступеня та Державної премії СРСР. Кавалер орденів Червоної зірки та Дружби народів.
Згідно з першою, у перерві на сцену піднявся незнайомий артистам елегантний добродій з дружиною і маленькою дочкою. Він потиснув руку керівникові ансамблю та подякував за задоволення. «Ми й припустити не могли, що перед нами Скорцені. У нього ж було зовсім інше прізвище. Артисти говорили з ним. Він розповідав, що захоплюється підводним полюванням», — 2015 року згадував у розмові з журналістами газети «Факти» учасник інциденту, танцівник Григорій Чапкіс.
Друга версія така: співробітники посольства попередили Павла Вірського про те, що в залі буде важний чиновник з адміністрації Мадрида. Було поставлене завдання чудово виступити перед ним, але в жодному разі не контактувати. На це хореограф нібито відповів, що будь-який глядач має право висловити свої враження після концерту.
Третя версія описана в службовій записці КДБ УРСР. У ній стверджується, начебто Отто Скорцені на концерт запросив іспанський перекладач. Артисти заздалегідь знали, що знаменитий німецький диверсант сяде в 10-му ряду, а в антракті піде за лаштунки.
«Зрозуміло, що все це було погоджено з нашим художнім керівником П. П. Вірським», — повідомив учасник ансамблю, чиє ім’я не вказано.
Отто Скорцені — начальник секретної служби СС. Нагороджений шістьма орденами. Після війни уникнув покарання, оскільки співпрацював з американськими спецслужбами. Організовував утечу нацистських злочинців до Південної Америки. На замовлення Моссаду 1962 року вбив ученого Хайнца Круга, який будував ракети для Єгипту.
Оберштурмбаннфюрер СС «у штатському костюмі з дворянським гербом, вишитим на нижній кишені піджака» зайшов за лаштунки, потиснув руку хореографові та сказав кілька слів.
Соліст Анатолій Жебелєв, який знав іспанську мову, переклав: «От ви завжди так — на сцені й на війні — повільно починаєте та могутньо, несподівано швидко завершуєте». Фото рукостискання Скорцені та Вірського надрукували місцеві газети.
«Переважна більшість артистів були обурені нахабством Скорцені та (здивовані), як пішов на цю зустріч із ним Народний артист СРСР П. П. Вірський, — звіт КДБ цитує анонімного інформатора. — Попри всю повагу до свого художнього керівника майже всі були обурені й водночас налякані — а що ж буде вдома, коли повернемося на Батьківщину, як до цього поставляться вищі організації, як це буде сприйнято?»
Тільки любов до танцю
Павло Вірський – талановитий танцівник і хореограф. Він переосмислив українські народні танці, перетворивши їх на театральне видовище. Про номери Ансамблю танцю Української РСР схвально відгукувалися принц Монако, Сальвадор Далі, Ігор Стравінський, Мао Цзедун.
Скорцені – німецький диверсант і підсобник Гітлера, кавалер шести «Залізних хрестів». Легендарним його зробила зухвала операція зі звільнення з полону Беніто Муссоліні 1943 року. Після війни жив в Іспанії під чужим іменем, користуючись протекцією диктатора Франко.
Між ними не було нічого спільного, крім любові до танцю. Та одне рукостискання дало привід КДБ на п’ять років унеможливити ансамблю виїзд на гастролі за кордон і серйозно попсувати Вірському нерви.
Ніхто не пише
Після повернення ансамблю до Києва Вірський потрапив у немилість. Відвернулися друзі, ігнорувало начальство. Довелося писати нескінченні пояснювальні записки.
«65-річний ювілей Павла Павловича ми відзначали у нього вдома вчотирьох — він, Валерія, я та моя дружина. Вірський був у депресії, сидів за столом зарослий, у піжамі, зі згаслим поглядом. Лише після того, як Павла Павловича поздоровив Щербицький, почали телефонувати з привітаннями», — згадував Григорій Чапкіс.
Усе це сильно підірвало здоров’я хореографа. Він зніс два інфаркти та шлункову кровотечу. Вірського не стало 5 липня 1975 року. За іронією долі, Скорцені помер наступного дня.
