Ромський суд: Чому він пережив тисячоліття
Влада завжди була жорстокою до ромів. Аби не зв'язуватися з офіційним правосуддям, мандрівний народ зберіг давній звичай вирішення суперечок всередині громади. Архаїчний, але справедливий.
«І ось ромський суд почався. Чоловіки всілися широким колом. Одні сиділи на перевернутих відрах, інші на дерев’яних ящиках, треті – на купі упряжі та ланцюгів. Один ром навіть сів на зламану пташину клітку. Але ці імпровізовані стільці ні в якій мірі не принижували велич і добру славу кріса. Люди спокійно курили і пускали по колу пляшки пива. Через деякий час розмова стихла. Час було братися до першої справи».
Таким запам’ятав і описав засідання ромського суду, кріса, в автобіографії бельгієць Ян Йорс. Його, білявого хлопчика, в 1930-х роках усиновив угорський ром Пулика. Пізніше, що трапляється нечасто, табір визнав бельгійця своїм. Серед іншого, прийомний батько пояснив хлопчикові, що без поваги до кріса роми давно здичавіли б.
За припущенням істориків, 1000 років тому роми належали до однієї з найнижчих індійських каст: були музикантами, артистами, ворожками, торговцями і ремісниками. Відносинами всередині касти керувала рада старійшин, вона розбирала скарги і вчиняла суд. Старійшини відстоювали інтереси касти перед власниками земель, відповідали за виплату податків і дотримання порядку. Кочуючи з Індії до Європи, роми трансформували суд індійських старійшин у кріс.
Пошана і повага
В 15 столітті роми прибули до Західної Європи із завойованої турками Візантії. На новому місці вони прагнули зберегти право коритися власному суду. Місцеві правителі не опиралися. Роми видавали себе за християн, які втекли від мусульманських гонінь, і кілька десятків років користувалися різними привілеями. В 1423 імператор Священної Римської імперії Сигізмунд видав охоронну грамоту ромському воєводі Ладиславу:
«Коли буде знайдено серед них бур’ян, якщо трапиться неприємна пригода, неважливо якого роду, Ми бажаємо і категорично наполягаємо, що один лише Ладислав воєвода має право карати і милувати винних, у вас же (підданих Сигізмунда) такого права немає».
Відомий указ короля Польщі Ягайла, за яким такі ж права отримував табір ромські ватажка Василя. Англійський король Генріх VI видав указ про створення особливих судів для ромів, в яких вони мали рівне представництво з англійцями.
Сувора реальність
Дотримуючись королівських указів, міста і села забезпечували ромів грошима, продовольством, дровами та сіном. Кочівники звикали жити за рахунок місцевого населення. Повільно, але впевнено зміцнювався непривабливий образ кочового народу. Грамоти, які виводили ромів з-під юрисдикції місцевих законів, налаштовували проти них корінне населення. Уже через півстоліття після прибуття таборів до Європи почали видаватися антиромські закони.
Перший такий декрет вийшов в Іспанії. В 1492 році Філіп III наказав ромам протягом 60 днів залишити країну. За непокору – 100 ударів батогом, у разі рецидиву – страта. За наступні два століття подібні закони з’явилися в Чехії, Німеччині, Франції, Англії, Данії, Шотландії, Швеції та Польщі. Скоро єдиним покаранням для ромів стала страта. Вижити їм допомогла лише недосконалість тогочасного карального апарату.
За багато століть терору у ромів зміцнилася недовіра до держави і законів. З другої половини 19 століття вони почали роз’їжджатися по світу. На нові землі вони привезли звичай закритого етнічного суду.
Правила суду і слідства
Головна ідея ромського суду – консенсус. Без нього кріс не зміг би існувати, адже у нього немає способу примусити до виконання вироку. Кожне рішення ухвалюється одноголосно всіма суддями (від 3-х до 25 чоловік) та громадою включно з підсудними. Засідання триває доти, поки не буде ухвалено рішення, з яким всі погодяться. У разі необхідності скликаються повторні суди із залученням авторитетів із сусідніх громад.
Скликати кріс може будь-який ром, публічно проголосивши суть суперечки і промовивши стандартну формулу: «Давайте покличемо людей зі сторони, щоби вони вирішили цю справу».
Члени громади на свій розсуд обирають суддів крісаторі з чоловіків, голів сімейств, що мають дорослих дітей. Відповідач також має право запросити крісаторі, яким довіряє.
Судді і глядачі обговорюють докази і шкоду, завдану позивачеві, визначають вид і розмір справедливої компенсації постраждалій стороні. Найчастіше присуджують грошові штрафи і виплати суду. Найсуворіше покарання – вигнання з громади, тимчасово або назавжди. Суд не має права забрати життя, хоча в минулому відомі випадки смертельних вироків.
Типові справи і нетипові вироки:
- В 1930-х в Бельгії двоє ромів знайшли коней, яких продавали за дуже низькою ціною. Обидва хотіли їх купити, ніхто не був готовий поступатися іншому. Скликаний суд вирішив, що коней не має купувати жоден з них. До вечора вони помирилися і всю ніч святкували цю подію.
- В 1950-х біля села в Україні зупинилися табори кількох ромських груп (катунарі, серви і русска рома). Катунарі посварилися з місцевими, почалася бійка. Катунарі залишили це місце, а селяни спалили намети решти ромів. Серви та русска рома скликали суд. Катунарі повністю відшкодували їм втрати.
- В 1950-х в Польщі була вигнана з громади поетеса Папуша (Броніслава Вайс). Вона без відома чоловіка вела переписку з чужим – польським письменником Єжи Фіцовськи. Крім того, кріс визначив, що її вірші агітують вести осілий спосіб життя. Папуша не перенесла ганьби, опинилася в психіатричній лікарні, де і померла.
Що тепер
Сьогодні жодна держава не визнає юрисдикцію ромських судів, однак по всьому світу суперечки між ромами продовжують вирішувати на крісах. В Болгарії діє Верховний суд – ромське мешере. В Румунії в січні 2008 року півтисячі суддів створили Європейський комітет ромських крісаторі.
