Розслідування смерті Володимира Івасюка з точки зору сучасної судмедекспертизи
18 травня 1979 року в лісі під Львовом знайшли тіло Володимира Івасюка, яке висіло в петлі. Автор суперхітів «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» пропав трьома тижнями раніше. Радянська міліція зробила висновок, що він повісився, але повірили далеко не всі. Версія про вбивство композитора співробітниками КДБ має таку підтримку, що в незалежній Україні розслідування перезапускати вже двічі.
В очікуванні чергового припинення офіційного слідства, WAS показав судмедекспертці Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Єлизаветі Апанасенко матеріали кримінальної справи сорокарічної давнини. «Як обставини смерті, зафіксовані 1979 року, виглядають з точки зору сучасних методик?» — таким було наше питання.
1. Перші й останні тридцять років
Івасюка впевнено називають найпопулярнішим українським композитором в СРСР епохи застою. Володимиру було лише 22, коли його пісня перемогла на головному музичному конкурсі країни. На зйомках «Пісні-71» в Москві він виконав «Червону руту» разом з Назарієм Яремчуком і Василем Зінкевичем. Того ж року була знята короткометражка «Червона рута» з Зінкевичем і Ротару в головних ролях, ансамбль «Червона рута», який зібрали в Чернівцях, супроводжував Софію Ротару в перших її гастролях по Союзу. Наступного року вийде перша сольна довгограюча платівка Ротару, за першою піснею її теж назвуть «Червоною рутою».
За тридцять років життя Івасюк напише понад сто пісень і ще не раз зможе повторити перший успіх. Його «Водограй» переможе на «Пісні-72» і на міжнародному конкурсі «Сопот-74»; «У долі своя весна» — на «Сопоті-77». Володимир був популярний в народі, отримував хвалебні рецензії в газетах, мав визнання серед колег.
Його батько, письменник Михайло Івасюк, був репресований і 1939–1946 роки провів у ГУЛАГу. З цієї причини сім’я могла вважатися неблагонадійною, однак влада ніколи не шельмувала композитора. Навпаки, відпускала в закордонні поїздки, видала квартиру, щедро оплачувала пісні й виступи.
Володимир не був помічений в дисидентстві та ніколи відкрито не висловлювався проти радянського ладу. Немає переконливих пояснень, за що в застійні 1970-ті роки КДБ міг засудити Івасюка до позасудової страти, замаскованої під самогубство.
Втім, повісити людину в лісі здатні не тільки агенти спецслужб.
2. Странгуляційна борозна неоднозначна
Радянське слідство дійшло висновку, що Володимир Івасюк вбив себе сам — повісився на поясі від плаща.
«Ширина петлі на шиї та на вільному кінці різна: від 3 см до 4 см. Після зняття петлі на шиї виявлено циркуляційну втиснуту странгуляційну борозну, яка розташована: спереду — вище верхнього краю щитоподібного хряща, ззаду — по межі оволосіння, на бічних поверхнях шиї зліва на 4 см від кута нижньої щелепи, праворуч — на 1 см нижче кута нижньої щелепи. Ширина борозни спереду 1 см, на бічних поверхнях справа — 2 см, зліва — 1,5 см. Праворуч, ззаду, на кордоні оволосіння борозна розширюється. Поверхня борозни щільна, сіро-жовтого кольору, гладка. Виражені бічні валики борозни», — записали 1979 року.
На фотографії видно, що слід від пояса замкнутий, тобто йде по всьому колу шиї без розривів. Це вважають ознакою насильницького придушення, оскільки в процесі самоповішення тіло тягне зашморг униз, через що він не прилягає до шиї ззаду і не формує там борозну. Але не все так просто.
Думка судмедекспертки:
— Замкнута странгуляційна борозна характерна для вбивств, проте в даному випадку на її форму вплинув матеріал зашморгу, зробленого з пояса плаща.
Тонка плащова тканина під вагою тіла утворила щось на зразок шнурка, який міг повністю замкнутися на шиї і в разі самогубства. Те, що по фото можна прийняти за другу борозну, є наслідком посмертних процесів. Тіло розпухло, потім почало зменшуватися, і комір одягу залишив слід на шиї.
2. Досліджено не всі пошкодження на тілі
Аргументом на користь офіційної версії про самогубство була відсутність на тілі композитора прижиттєвих ушкоджень і слідів боротьби. У більшості випадків жертви інстинктивно опираються вбивцям, отримуючи в процесі синці, садна та навіть каліцтва.
Після смерті Івасюка ходили чутки, ніби на тілі знайшли сліди тортур, пальці були поламані, обличчя сильно пошкоджено. Однак на фотографіях і в записах експертів немає нічого подібного. Потемніла шкіра на обличчі та руках вказує лише на гниття тіла. Втім, питання залишилися.
«На передній і задній поверхнях правого передпліччя, передньої поверхні лівого передпліччя, внутрішньої поверхні лівої гомілки є 11 саден овальної та круглої форми, розмірами від 1,0×0,5 см до 0,5×0,3 см червоно-синюшного кольору, з дрібними шматками епідермісу на поверхні», — записано в справі 1979 року. Ці ушкодження згадуються у висновку експертів один раз, і більше до них не повертаються. Що це були за садна, і як Івасюк їх отримав?
Думка судмедекспертки:
У цілому, гнильні зміни характерні для тіла, яке 2–3 тижні провело в певних погодних умовах. Погода травня 1979 року на Львівщині відома, і тут ніщо сумнівів не викликає. А ось садна — викликають. Про них відомо лише те, що вони були. У наявних документах немає згадок про спроби прояснити їхню природу, по типу гістологічної експертизи. Такі пошкодження могли виникнути як до, так і після смерті.
— Садна можуть говорити й про прижиттєвий фізичний вплив, але можуть бути результатом діяльності комах. Зараз вже складно сказати напевно.
4. Впізнання було недбалим
Івасюка в невідомому шибенику спочатку впізнав викладач Львівської консерваторії Лешек Зигмундович Мазепа, потім впізнання провели батьки Володимира.
Львів’яни переказували один одному, що труп був сильно понівечений, тому мати шукала на ньому родимки або шрами. Матеріали кримінальної справи говорять про інше: професор Мазепа та родичі одразу впізнали Івасюка. Це повністю задовольнило слідчих, тож наполегливості в ідентифікації тіла вони проявляти не стали.
Думка судмедекспертки:
Люди помиляються при впізнанні, буває. Тіло знаходилося в лісі біля трьох тижнів, і гнильні процеси сильно спотворили обличчя. Впізнання родичами — важливий факт, але слідству варто підтвердити його хоча б дактилоскопією. Музикант напевно залишив на інструментах безліч відбитків пальців, які можна було порівняти з відбитками мертвого чоловіка. Дивно, що слідство це проігнорувало, повністю поклавшись на думку викладача і батьків загиблого.
5. Алкоголь шукали, але не могли знайти
Експертиза тіла не виявила слідів алкоголю в організмі Івасюка. Так і має бути. Незрозуміло інше, навіщо взагалі слідство дало експертам завдання шукати алкоголь.
Думка судмедекспертки:
Факт відсутності алкоголю в крові та сечі загиблого в даному випадку не дає слідству нічого. За 3 тижні, поки тіло пробуло в лісі, від алкоголю не могло залишитися і сліду. Ми не можемо точно визначити, був загиблий тверезий чи п’яний на момент смерті.
6. Головний підозрюваний — депресія
Одним з ключових аргументів на користь версії самогубства був психічний розлад Івасюка. У квітні 1977 року «швидка» привезла його в стаціонар Львівської обласної психіатричної лікарні. Зі слів пацієнта лікар записав: «Більш ніж два роки тому з’явилося безсоння, впала працездатність, раніше міг щось робити в післяобідній час, зараз повністю непрацездатний, лікувався у неврологів — безрезультатно. Останнім часом все частіше думає про самогубство. Обстежено: в очах глибока туга, на запитання відповідає повільно, неохоче. Скаржиться, що не може нічого робити, немає ясності в роботі, пропав інтерес до життя. Зараз думає про те, що ймовірно, потрібно з життя піти. Відмічає деяку зміну в ставленні оточення до нього в гіршу сторону».
Лікували Івасюка нестандартно. У лікарні він провів 49 днів, і в перші тижні стан не поліпшувався. Призначені при госпіталізації мікродози ліків підвищували поступово. Є припущення, що дози нижче мінімальних Івасюк отримував тому, що насправді не страждав психічними розладами, а переховувався від чогось у лікарні або хотів корупційним шляхом отримати довідку про хворобу. Ця версія не може пояснити, навіщо симулянту проводити в стаціонарі два місяці та з часом приймати все більші дози препаратів.
6. Спроба висновків
1979 року справу закрили вже через два місяці після виявлення тіла. Швидше за все, результати судово-медичної експертизи слідство визнало однозначними та ніякі інші версії, крім самогубства, більше не розглядалися.
Думка судмедекспертки Єлизавети Апанасенко:
Наявні матеріали підводять до версії про самогубство. Ніяких характерних ознак вбивства немає. Хоча в процесі експертизи помітна деяка недбалість, в загальному, як для 1970-х років, вона проведена непогано. Зараз би ці результати вважалися неповними, але в той час не були доступні багато сучасних методів, включаючи аналіз ДНК. Підстав вважати смерть Івасюка вбивством я не бачу. Втім, для однозначного висновку матеріалів недостатньо.
2009 року, через тридцять років після смерті Івасюка, справою раптово зацікавилася українська прокуратура. Нових результатів повторне розслідування не дало, і документи знову відправили в архів.
Можна тільки дивуватися, якими наполегливими часом бувають українські правоохоронці. Всупереч добре обґрунтованого 1979 року висновку про самогубство та невдалу спробу довести зворотне в наш час, пошуки можливих вбивць Володимира Івасюка знову поновилися 2014-го.
2018 року начальник слідчого відділу прокуратури Львівської області Володимир Базалюк розповів в інтерв’ю, що справа відкрита по п. 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України «Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб». На той момент розглядалися відразу шість версій. Більше ніяких звісток від слідчої групи не надходили.
