Радянський трилер: Розстріляли підлітка – і не шкода

28 січня 1964 року йому виповнилося п'ятнадцять. Був переконаний, що уникне страти – неповнолітніх не розстрілювали. Але Аркадій Нейланд жив в СРСР.

Своїх майбутніх жертв Аркадій обрав на вулиці Сестрорецькій в Ленінграді. Сам жив через дорогу, а цю «сталінку», будинок №3, вважав талісманом – в дитинстві відібрав тут у хлопчака кольоровий ліхтарик, і нічого йому за це не було.

За три дні до вбивства вони з приятелем, прикидаючись збирачами макулатури, пограбували одну квартиру і запланували «брати» наступну. Квартира №9 видавалася заможною: два замки, оббиті шкірзамінником двері. Вдень ​​там залишалася жінка з маленькою дитиною.

Слідами Раскольнікова

Вранці 27 січня 1964 року Аркадій подзвонив в ті двері. «Вам телеграма», – змінивши голос, сказав він. В руці стискав туристичну сокиру, взяту з дому.

Відчинила господиня, 37-річна Лариса Купреєва. В коридор вийшов її трирічний син Гриша. Аркадій почав бити жінку сокирою. Спочатку влучав по руках, жертва намагалася вихопити зброю. Не змогла. Ще кілька ударів – і жінка впала. Хлопчик плакав, грабіжник вдарив сокирою і його. Пізніше експертиза нарахує 15 ран (5 смертельних) на тілі жінки і 6 – у дитини.

Після розправи з господарями Аркадій вмився і обшукав квартиру. В холодильнику забрав продукти, одразу почав їсти. Знайшов 57 рублів, фотоапарат «Зоркий» з надколотим видошукачем, облігації, прикраси, яблука і апельсини. Підійшов до вбитої жінки, зняв з неї труси і зробив кілька знімків, плануючи продати їх по 20 копійок як порнографічні.

Йдучи геть, злочинець відкрив всі конфорки на газовій плиті і підпалив квартиру. Прибула за викликом сусідів пожежна команда встигла загасити вогонь. Деякі докази вціліли. Вбивця залишив відбитки пальців, вимащених у варені, на шафі і піаніно. На ліжку був надгризений ним шмат ковбаси. На балконі – сокира зі слідами крові і обгорілим топорищем.

«Пампух»

Аркадій мав прізвисько «Пампух» (рос. «пышка»), надмірну вагу, пухке тіло і енурез. Він зростав у багатодітній родині слюсаря і санітарки, 7 років перебував на обліку в міліції. Постійно конфліктував з однолітками, крав, був агресивним і замкненим. Батько працював на пивному заводі, рідко вертався додому тверезим. Мати боялася йому суперечити. Жили бідно, в комуналці, на шафу з продуктами чіпляли замок.

В 12 років Аркадія відрахували зі школи. Мати віддала його до школи-інтернату. Там він крав у учнів гроші і речі, його били. Незабаром знову відрахували. В 13 років підлітка направили працювати підсобником на завод, де він відзначився лінню, прогулами і злодійством. Пізніше на допитах Нейланд зізнається в інших злочинах: побиття кастетом перехожих, крадіжки з квартир, магазинів, кіосків.

Мрії про Грузію

За офіційними даними, в 1960-і в Ленінграді скоювали по кілька вбивств на рік. Злочин сколихнув усе місто.

Двірничка тітка Люба запам’ятала повного губатого хлопця в зеленому пальто. Він пройшов повз неї сходами будинку з 10:00 до 11:00 – час збігався із вбивством. За відбитками пальців встановили давнього знайомого місцевих дільничних. Допитали і друга Аркадія, з яким вони збирали макулатуру. Він розповів про його плани поїхати в Сухумі або Тбілісі, де тепло і багато їжі.

Через три дні після розправи з родиною вбивцю затримали на вокзалі в Сухумі. Він мав ключі від пограбованої квартири, фотоапарат з «порнознімками» Лариси, паспорт її чоловіка, пальто з плямами крові. Під тиском доказів Нейланд розповів усі деталі злочину. Він знав, що йому як неповнолітньому дадуть максимум 10 років.

Показова справа

Випадок Нейланда несподівано вийшов за рамки звичайної для СРСР практики засекречування гучних справ. Під час розшуку фото злочинця показали на центральному телебаченні – так про Нейланда дізналися трудящі. Після арешту вбивці голову Президії Верховної Ради СРСР Леоніда Брежнєва завалили листами з вимогою не застосовувати до нього «гуманні радянські закони», а розстріляти.

Правила застосування смертної кари в Союзі змінювалися кілька разів. З 1922 року не можна було розстрілювати дітей до 18 років і вагітних жінок. В 1935-му мінімальний вік розстрілюваних знизили до 12 років. В 1947-му найвищу міру покарання скасували. У 1950-му почали застосовувати знову, караючи шпигунів і диверсантів. В 1954-му до них додали засуджених за статтею «умисне вбивство за обтяжливих обставин».

Згідно з Кримінальним кодексом 1960 року, найвища міра могла застосовуватися лише до чоловіків віком від 18 до 60 років. За роки дії цього КК стратили понад 24,5 тисяч чоловіків (96% за умисні вбивства) і, як виняток, трьох жінок.

В справу втрутився перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. «Відлига» сприяла зростанню злочинності, і громадяни протестували проти розгулу криміналу. Маргінальну молодь слід було налякати показовою розправою. Щоби зняти невідповідність вироку радянському законодавству, 17 лютого 1964 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила постанову, яка допускає розстріл неповнолітніх.

Прохання про помилування було відхилено. Аркадія засудили до смерті 23 березня.

Страта

Ходили чутки, що в Ленінграді довго не могли знайти ката. Нібито свого не було, і для виконання смертних вироків залучали розстрільні команди із сусідніх республік. Насправді, в кожній союзній республіці було принаймні одне СІЗО особливого призначення. В деяких (Україна, Азербайджан, Узбекистан, Таджикистан) – два, три, навіть чотири.

Нейланда розстріляли 11 серпня 1964 року. З «почуттям глибокого задоволення» про це написали всі ленінградські газети. Ім’я підлітка, який заслужив розстріл, згадується у всіх радянських підручниках з кримінального права як юридичний прецедент. Іржаву сокиру з обгорілим топорищем зберігають в московському Музеї криміналістики.