За і проти націоналізму: українські бійці в Іспанії

Арсен Чепурний

В іспанській громадянській війні воювали десятки тисяч іноземців з усього світу — як за республіканців, так і за націоналістів. Були серед них і українці — також по обидва боки фронту: західноукраїнські комуністи з Польщі, червоноармійські «добровольці» та колишні білогвардійці. WAS розповідає про маловідомі сторінки української мілітарної історії.

Листопад 1936 року, Мадрид. Громадянська війна в Іспанії почалася кілька місяців тому, але армія націоналістів на чолі з генералом Франсіско Франко вже рветься до столиці. Уряд в паніці віддає суперечливі накази й готується тікати з міста. Схоже було, що республіканці втратять столицю.

Місто втримали — оборону винесли на своїх плечах робітники, молодь і 3 тисячі іноземних добровольців. Заклики зробити Мадрид «могилою фашизму» не справдилися, але й націоналісти не змогли «завершити війну за місяць». Це був лише початок довгого протистояння, в якому взяли участь і українські вояки.

Все почалося з того, що 1936 року на іспанських парламентських виборах перемогли партії Народного фронту. Військові еліти Іспанії, які боялися «червоної загрози», 17 липня підняли антиурядове повстання. Його підтримали праворадикальні організації, консерватори та католицьке духовенство.

Більшість країн зайняли нейтральну позицію. На державному рівні підтримку іспанській владі надавав лише СРСР, а повстанцям — Третій райх і фашистська Італія. Однак війна в Іспанії притягувала людей з усього світу. Ернест Гемінґвей та Антуан де Сент-Екзюпері працювали журналістами в охопленій вогнем країні, підтримуючи в репортажах Республіку. Серед 35 тисяч інтернаціональних добровольців, що билися в лавах республіканців, встиг побувати Джордж Орвелл. На боці націоналістів добровольці теж були, але значно менше — близько 10 тисяч.

Франсіско Франко та командири сил националістів під час громадянської війни в Іспанії, 1936-1939 роки. Фото: Biblioteca Virtual de Defensa: Guerra Civil. Tomo III (MUE-202444)
Охорона прифронтового аеродрому республіканців. Імовірно, Центральний фронт під Мадридом, 1936 рік. Фото: кореспондент газети «Правда» Михайло Кольцов

Галицько-волинські воїни-інтернаціоналісти

Одними з перших іноземців, що прибули захищати Мадрид, були шахтарі з Бельгії та Франції. Серед них — 37 українців. Вони встигли взяти участь у боях за Мадрид. Слідом підтягнулися робітники з Галичини та Західної Волині: вони нелегально переходили кордони, добираючись на Піренейський півострів хто як міг. Більшість бійців були прихильниками лівих ідей, дехто мав бойовий досвід як ветерани польсько-радянської війни чи громадянської війни в колишній Російській імперії.

У 1936–37 роках в Іспанії сформували Інтернаціональні бригади. Їхніми вояками були ліві та демократи з усього світу. Тривалий час вони лишались найкращими солдатами Республіки. З громадян Польщі створили XIII Інтербригаду імені Ярослава Домбровського. В її складі 8 липня 1937 року з’явилася рота імені Тараса Шевченка, яка складалася переважно з українців. Командиром став білорус Станіслав Томашевич — комуніст та підпільник зі стажем. Більшість вояків роти були членами Компартії Західної України.

Бойове хрещення рота імені Шевченка прийняла в битві при Брунете у липні 1937 року. Саме українці розбили марокканську кінноту, яка наводила жах на іспанців завдяки своїм безстрашним атакам. Втім, ця операція загалом була не надто вдалою для республіканців, хоча й вони зайняли частину ворожої території. Українська рота в ній втратила половину особового складу.

Вже через місяць українці воювали під Сарагосою на Арагонському фронті проти італійських військ, які Муссоліні «таємно» послав на допомогу націоналістам. Хоча супротивник був значно краще озброєний і звичний до спекотного клімату, українці змогли прорвати оборону ворога і просунутись на 10 кілометрів лише за один день 25 серпня.
Взимку 1937–1938 років рота воювала в засніжених горах Сьєрра-Кемада в боях за місто Теруель. За спогадами бійців, снігові замети сягали кількох метрів у висоту. У цих боях загинув командир роти Томашевич.

Міжнародний комітет з невтручання вимагав від іспанського уряду відмовитись від послуг іноземних добровольців. Врешті восени 1938-го республіканська влада погодилася з цією пропозицією, сподіваючись на виведення союзних націоналістам італійських і німецьких військ. Частина бійців інтербригад лишилися, але інші роз’їхалися своїми країнами.

У вересні 1938 року українська рота провела останні бої на Арагонському фронті, кілька разів прориваючи кільце оточення. 28 жовтня шевченківці востаннє промарширували Барселоною.

Українська рота інтербригад імені Тараса Шевченка. Фото: Державний архів Львівської області
Українська рота інтербригад імені Тараса Шевченка. Фото: Державний архів Львівської області
Українська рота інтербригад імені Тараса Шевченка. Фото: Державний архів Львівської області
Українська рота інтербригад імені Тараса Шевченка. Фото: Державний архів Львівської області

Недобровільні «добровольці»

Радянський Союз був однією з трьох країн, які послали до Іспанії свої війська. Італія та Німеччина допомагали Франко, а СРСР підтримував владу Народного фронту, де були представлені й комуністи. Урядовці цих держав були схожі тим, що в один голос стверджували: жодних військ ми не посилали, в Іспанії воюють виключно добровольці, всі докази присутності регулярних військ — підробка. Технічна допомога СРСР постачалася одразу з радянськими військовими — танки з танкістами, літаки з льотчиками, гармати з артилеристами.

Звісно, серед трьох тисяч радянських «добровольців» було чимало українців, в тому числі й деякі висококласні військові спеціалісти. Зокрема, — уродженець Полтавщини генерал-артилерист Григорій Кулик. Під псевдонімом «Генерал Купер» він був радником у Хунті оборони Мадрида. Уродженець Запорізької області Іван Проскуров з 1936-го командував 1-ю інтернаціональною бомбардувальною ескадрильєю. За свою службу в Іспанії він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу з медаллю «Золота Зірка». Одесит Родіон Малиновський під псевдо «Колонель Маліно» планував бойові операції республіканців. За іспанську кампанію майбутній маршал Радянського Союзу отримав ордени Леніна і Червоного Прапора.

Український радянський воєначальник та державний діяч Родіон Малиновський у 1937-1938 роках знаходився в Іспанії в якості військового радника. Фото: Григорій Вайль
Військовий і політичний діяч СРСР Григорій Кулик брав участь у громадянській війні в Іспанії в якості військового радника командувача Мадридським фронтом. Фото з журналу « Известия ЦК КПСС, 1989 рік

«За Бога, Батьківщину і Короля»

Після перемоги комуністів на теренах колишньої Російської імперії понад 60 тисяч військових, що брали участь у боротьбі з більшовизмом, емігрували до Європи. Близько 200 з них приїхали воювати проти «червоної загрози» в Іспанії. Націоналісти зазвичай направляли таких ідейних вояків до підрозділів так званих рекете — ополчення карлістів. Їхній девіз «Бог, Батьківщина, Король» був вельми близьким колишнім воякам армій Івана Денікіна, Петра Врангеля і Олександра Колчака.

Одним з найвідоміших «білих» прибічників іспанських націоналістів був генерал-майор Добровольчої армії українського походження Микола Шинкаренко. Спершу він позиціонував себе військовим кореспондентом, але, потрапивши до штабу Національної армії, відмовився від журналістського пера і записався до рекете рядовим. Втім, неодноразово писав до Франко, просячи присвоїти собі та товаришам більш гідні військові звання. Лідер націоналістів його клопотання не задовольнив.

Деякі з колишніх білогвардійців жили серед іспанців вже давно. Так, подолянин Всеволод Марченко, колишній пілот гідролітаків царського флоту, який встиг повоювати за Колчака, прибув до Іспанії 1923 року. Він працював пілотом у Мадриді, згодом готував льотчиків у тамтешній школі авіації. З початком громадянської війни Марченко записався до Національної армії. У званні лейтенанта він виконував бойові завдання на німецькому Юнкерсі Ю-52 до своєї загибелі 1937 року.

«В Іспанії порядок», — заявив після взяття Мадрида 1939 року лідер націоналістів генералісимус Франсіско Франко. Республіку було повалено. Громадянська війна коштувала країні близько півмільйона загиблих, кожен п’ятий загинув не в бою, а внаслідок репресій по обидва боки фронту. 600 тисяч іспанців після поразки республіканців залишили країну.

Генерал-майор Шинкаренко в формі лейтенанта Іспанського Легіону. Джерело: soyuz-pisatelei.ru
Лейтенант Всеволод Михайлович Марченко, пілот гідролітаків царського флоту. Джерело: @Oigen Pl / Гражданская война в Сибири / siberia.forum24.ru

Що було далі?

  • Більшість вояків роти ім. Шевченка наприкінці 1938 року повернулись до Польщі, де їх заарештували і ув’язнили — польським громадянам було заборонено брати участь у громадянській війні в Іспанії.
  • Григорій Кулик 1940 року став маршалом і отримав звання Героя Радянського Союзу за війну проти Фінляндії. Він пройшов всю Другу світову, але 1950 року його звинуватили в організації антирадянської підпільної групи та розстріляли. Іван Проскуров 1937 року повернувся до СРСР. Дослужився до генерал-лейтенанта, був командиром ВПС 7-ї армії. 1941 року був заарештований і розстріляний. Родіон Малиновський брав активну участь у Другій світовій — воював як проти Німеччини, так і проти Японії. 1944 року став маршалом, 1945-го — за розгром японських військ у Маньчжурії — отримав звання Героя Радянського Союзу. Успішно пережив Сталіна, згодом брав участь у відстороненні від влади Микити Хрущова.
  • Генерал-майор Добровольчої армії Микола Шинкаренко пройшов усю війну, дослужився до лейтенанта. Був поранений шість разів. Після перемоги Франко подарував йому іспанське громадянство та призначив пенсію. 1968 року Шинкаренка на смерть збила вантажівка. 13 вересня 1937 року, під час нічного польоту, літак лейтенанта Національної армії Всеволода Марченка підбили. Пілот катапультувався, але був застрелений республіканцями.
  • Німці та італійці продовжували допомагати націоналістам аж до переможного кінця. Втім, у Другій світовій Іспанія залишилася нейтральною, відправивши на допомогу німцям лише так звану Блакитну дивізію. Більшість радянських «добровольців» загинули протягом Другої світової війни, деяких з них за різними звинуваченнями розстріляла сталінська влада.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter