Козацько-польська війна 1648–1657 років обернулася катастрофою для українського населення. Люди страждали не лише від баталій, репресій, голоду й хвороб — десятки тисяч їх гнали в неволю до Криму. Це робилося з мовчазної згоди козаків, а іноді — навіть за їхньої участі. Темні сторінки козацької історії для WAS розкриває сходознавець-османіст Олесь Кульчинський.

Фольклор проти Хмельницького

Образ гетьмана Богдана Хмельницького в українському фольклорі далеко не завжди позитивний. Впродовж 19 століття етнографи з істориками зібрали в різних регіонах України кілька варіантів чи не найцікавішої пісні про нього. Пантелеймон Куліш на батьківщині гетьмана знайшов таку версію:

Ой богдай Хмеля Хмельницького
Перва куля не минула,
Що велів брати парубки й дівки
І молодиї молодиці!
Парубки йдуть співаючи,
А дівчата ридаючи,
А молоді молодиці
Старого Хмеля проклинаючи:
Ой богдай Хмеля Хмельницького
Перва куля не минула!

Причину прокльонів добре пояснює волинський варіант цієї пісні: «Учинив єси ясу… Велів орді брати дівки й молодиці!».

1843 року Пантелеймон Куліш записав тлумачення пісні від одного з мешканців містечка Сміла на Черкащині:

«Хмельницький той був такий, що з турком знавсь. Поїде було до турка да й продасть один, другий город або село. То турки вже тії села розоряли і ясирь брали».

Перші дослідники пов’язували цю пісню з подіями після козацько-татарської облоги польських військ під Жванцем на Поділлі наприкінці 1653 року. Тоді кримський хан Іслам ІІІ Ґерей, несподівано для козаків замирившись із польським королем Яном ІІ Казимиром, отримав від нього право зібрати ясир на українських землях. Десятки тисяч посполитих вивели до Криму. А народні прокльони Хмельницькому начебто були викликані просто розв’язанням війни та союзом із кримцями.

Але сьогодні ми знаємо, що за подібними піснями стояла страшніша історія.

Богдан Хмельницький на гравюрі Джоана Мейссенса. Джерело: Bildarchiv Austria

Плата за мир

Жванецька угода 1653 року і татарський набіг після неї став лише останньою краплею селянського терпіння під час війни 1648–1657 років. Хмельницький доклав чималих зусиль, щоб кримські татари не набирали ясиру хоча б з підконтрольних йому територій. Османський літопис «Історія Наїми» підтверджує, що під час Жванецької кампанії «татарським вітрогонам» за домовленістю з козаками не можна було полонити бранців у їхніх землях.

Ясир тоді став предметом настільки гострих суперечок між ханом і гетьманом, що їхній військовий союз мало не розпався. Ймовірно, Іслам Ґерей вимагав від Хмельницького не лише полонених, а ще й — козацької помочі в їхньому наборі. Одного разу таке вже було, після Зборівської битви.

Під час бою під Зборовом 1649 року кримський хан зрадив козаків, змусивши їх підписати Зборівську угоду з поляками. Тоді кримці вивели з України 40 тисяч невільників. І допомагала їм у цьому… сама козацька старшина, загнана в глухий кут хансько-королівською домовленістю про мир.

Ця перша з польсько-татарських домовленостей, вчинена за спиною в козаків, передбачала набір ясиру для Кримського ханату. Такою була польська плата за мир, про яку збережено чимало свідчень учасників і очевидців тих подій. Та найдужче приголомшує у свідченнях те, що кримці набирали бранців у супроводі старшини Хмельницького. Серед причетної до поневолення людей старшини один з очевидців називав полковників Мартина Небабу та Данила Нечая, які були представниками козацької еліти.

Татари з ясиром, гравюра Ерхарда Шена, 1530 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Козаки-работорговці

За різними даними, 1649 року кримські татари з козаками спустошили від 12 до 70 українських міст. Одне з джерел згадує про «970 литовських городов» — тут, очевидно, маються на увазі не міста, а всі огороджені поселення, включно з хуторами й заставами. Прикметно, що кримці набирали плату людьми здебільшого в маєтностях польської шляхти, насамперед — подільської та волинської. Та дорогою до Криму не завжди вони проминали й поселення новопосталої козацької держави.

Історики досі обдумують участь козаків у цих подіях. Побутує версія, начебто старшина контролювала набір бранців, аби той не перевищив допустимі межі. Навряд чи її можна вважати правдивою. Збереженні письмові свідчення фіксують неабиякий погром українських поселень, недаремно згадки про нього зберігалися в народній пам’яті цілих три століття.

Так, авторитетна козацька хроніка «Літопис Самовидця» пише про ті події:

«І так чимало міст козаки позводили [ошукали], і людей татари в неволю побрали, і козаки маєтність побрали, і міста значні спустіли».

Очевидець козацької революції, прилуцький лікар Литвин Лукаш навіть запевняв, що полковники Хмельницького ошукували мешканців українських поселень. Повідомляючи, що прибули з листами від гетьмана, представники старшини вимагали впустити їх, та проводили за собою татар.

Табір запорожців (16-17 століття), картина Юзефа Брандта. Джерело: Muzeum Narodowe w Warszawie / mnw.art.pl

«Радісна вістка»

Османські хроніки яскраво змалювали татарський промисел на українських землях у межах польських володінь після Жванецької угоди 1653 року. Турецький мандрівник Евлія Челебі у своїй «Книзі мандрів» також наголошує, як розбагатів Крим завдяки участі в козацько-польських війнах.

За словами Челебі, хан Іслам Ґерей відбув із козаками 71 похід проти Польщі та 8 разів привів із собою по 100 тисяч бранців. Мандрівник розповідав, що завдяки війнам неабияк розбагатіли й самі козаки. Через 10 років по завершенні війни Хмельницького, Челебі наводив не менш приголомшливі цифри й щодо населення Криму: мусульман там було всього 187 тисяч осіб, натомість слов’янських невільників — 921 тисяча. Деякі історики вважають останню цифру завищеною, але вона дає зрозуміти, що бранців у Криму тоді було більше за місцеве населення.

Отже, ясир був однією з головних умов підтримки Хмельницького зі сторони ханату. Якщо чимало українських істориків цнотливо оминають цю тему, то пізні османські джерела приголомшують своїми свідченнями. Ось як описував початок козацької війни 1648 року літописець 18 століття Шемданізаде Сулейман-ефенді:

«Прийшла до столиці радісна вістка, що [козацьке плем’я] разом із татарами здійснило набіг на ляхів, і вивело сорок тисяч руських бранців…».

Раніше османський хроніст Мустафа Наїма подає ту ж новину дещо інакше — в нього невільників виводять лише татари. Натомість Сулейман-ефенді навіть уточнює своє повідомлення, пояснюючи поведінку козаків:

«І козак нам піддався лише заради набігу. І сто тисяч татарів набігами живуть. Якби не набіги, то сто тисяч татарів разом із вісімдесятьма тисячами козаків від нас порозбігалися б».

Ясир. Картина Юзефа Брандта (деталь). Джерело: Muzeum Narodowe w Warszawie / mnw.art.pl

Погляд зі Стамбула

Стамбульські оповіді про козацьких бранців мають доволі переконливий вигляд. Шемданізаде — пізній автор, отже свою історію-літопис він мав укладати, обробляючи чимало джерел. Частина з них нині втрачені — вони стали жертвами пізніших стамбульських пожеж.

Читача може здивувати, як автор заледве не ототожнює козаків із татарами. За словами Іслама Ґерея, ті могли розбігтися від нього разом із рештою підданців. Як і татар, їх годує набіг. Саме козацтво Шемданізаде позначає цікавим арабізмом. Вони в нього – taife, що означає не лише «народ», але і — «плем’я» або «група племен». Аналогічно османські хроністи позначали ногайців. Недаремно й «кардашами», тобто «братами», вони кликали козаків за традицією кримських татар.

Стамбул особливо не вдавався у сутність козацької революції. Літописців радше цікавила «радісна звістка» про 40 тисяч невільників, ніж перемога татар із Хмельницьким над поляками. Повідомлення мало швидше торгове значення: дорога бранців з Кримського ханату до Оселі Щастя неодмінно пролягала через османські митниці. Чимала плата, взята за них, надходила до султанської скарбниці. Отже, безсумнівним для османців залишалося одне: війна всередині Речі Посполитої передбачала для них чималі прибутки.

Варто згадати, що 1648 року владу в Стамбулі захопила яничарська кліка, яка підтримувала з Богданом Хмельницьким тісні зв’язки. Зважаючи на її прагнення до наживи, можна здогадуватися, що питання бранців стає одним із найважливіших факторів козацько-турецьких відносин.

Лише пряма османська протекція над молодою козацькою державою могла убезпечити від набору ясиру на її землях. Османські закони забороняли брати в неволю власних підданців. Але ні за Богдана Хмельницького, ні потім козакам не вдалося остаточно реалізувати ці наміри.

Християнські бранці прямують до Стамбулу. Ілюстрація в книзі німецького священника Соломона Швайгера, 1608 рік. Джерело: Nuremberg / Graz, Johann Lantzenberger / Akademische Druck, 1608

Що було далі

З початку козацької революції проблема захоплення татарами ясиру стане одним із факторів, що підштовхнуть частину козацьких еліт в обійми Москви. Наприкінці 18 століття рештки Гетьманщини та занепалий Кримський ханат синхронно щезнуть з європейської мапи — їх поглине амбітна Російська імперія. Страшна козацька плата за створення власної держави кане в коловороті подій та подальшій міфологізації образу гетьмана Богдана Хмельницького і його дітища — Хмельниччини.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter