Наші друзі в Стамбулі: як Хмельницький шукав союзу з яничарською хунтою

Від початку війни з поляками гетьман Хмельницький мав прихильність османської влади. Його дипломатичні успіхи залежали від особистих зв’язків. Яничарська кліка, що захопила владу в Стамбулі, лобіювала козацькі інтереси. WAS розкриває невідомі сторінки українсько-османської дружби.

Яничарський заколот

У серпні 1648 року Стамбул сколихнув заколот. Османські богослови-правники разом з яничарами скинули з престолу султана Ібрагіма І, якого тодішній шейх уль-іслам оголосив божевільним. Ібрагімова мати — владолюбна грекиня Кьосем-султан — особисто замкнула сина в кам’яниці палацу Топкапи. Згодом його задушили.

Розлючені яничари стратили й великого візира Агмеда-пашу, після чого роздерли тіло на частини. Одна із стамбульських хронік стверджує, що чернь купувала шматки як ліки проти ревматизму. Замордованого урядовця запам’ятали під перським прізвиськом «Гезар-паре» — «тисяча шматків».

Причина заколоту — непомірні витрати султана, що купався в розкошах, і збільшення податків на тлі війни за Крит. У цей час відкривати ще один фронт було немислимо. Проте це аж ніяк не заважало протегувати сусідам, які просилися у підданство. Приміром, козакам.

Козацький слід

Заколотники посадили на трон семирічного Мегмеда IV — сина Ібрагіма та Хатідже Турхан, українки за походженням. Але реальна влада в державі зосередилася в руках Кьосем-султан та її яничарського оточення. Цей період увійшов в турецьку історію під назвою «султанат аг». Він тривав три роки — до кінця 1651-го.

У той самий час розпочалися інтенсивні перемовини Османської імперії з новоствореною державою Хмельницького. Схоже, що цьому сприяли командири яничарів. Ба більше, у Речі Посполитій були переконані, що Хмельницький причетний до заколоту в Стамбулі.

За свідченнями польського мемуариста Марціна Голінського, відмова султана Ібрагіма сприяти козакам у війні з Польщею нібито спонукала гетьмана пообіцяти яничарам за допомогу «цілу Русь». Таємні домовленості також начебто передбачали, що Хмельницький стане молдавським господарем.

«Утім Хмельницький послав знову до турок, до яничарів й до башів [командирів], пропонуючи свою приязнь й послуги вірні з козаками своїми, просячи про допомогу супроти поляків… Коли яничари те почули, збунтувавшись проти цезаря [султана Ібрагіма], що не захотів дозволити війни з поляками, спіймавши його, посадили до в’язниці й там забили», — описував Голінський козацько-яничарський союз.

Названий батько султана

Історія козацького втручання в стамбульські справи досі видається малоймовірною. Достеменне відомо одне: Хмельницький володів надійними зв’язками серед яничарських верхів. У листуванні гетьмана з турецькими сановниками протягом 1650 року постійно фігурує такий собі Бекташ-ага. Інші високопосадовці величали його «названим батьком цісарським».

Зберігся й переклад листа до Хмельницького самого Бекташа-аги, в якому той виступає як розпорядник османських справ. Сучасник тих подій поляк Якуб Міхаловський навіть переконував, що Бекташ-ага мав українського гетьмана «за сина». Ким був цей покровитель?

В османських літописах Бекташ-ага — один із ключових фігурантів заколоту 1648 року. Кьосем-султан обговорює з ним мало не кожен свій крок. Літописець Мегмед Галіфе переповідає стамбульські плітки, що вона навіть хотіла вийти заміж за Бекташа-агу й разом з ним посісти османський трон. Такі плітки натякали на нечувану річ для ісламського світу — інтимний зв’язок між яничаром і колишньою дружиною султана.

Коли у вересні 1651 року прибічники Хатідже Турхан вирішать убити Кьосем-султан, вони також звинуватять Бекташа-агу в претензіях на трон. Його задушать.

У грудні 1652 року посланець Хмельницького заявив шейху уль-ісламу, що гетьман позиватиметься до ісламського суду за страту Бекташа-аги. Схоже, загибель союзника була для гетьмана болючою. Ймовірно, він познайомився з Бекташем ще коли був невільником у Стамбулі. До османського полону Богдан потрапив під час битви під Цецорою 1620 року. В неволі вивчив османську й татарську мови, був перекладачем в султанському Адміралтействі.

«Оскільки воєвода Молдавії й гетьман були задоволені Бекташем і постійно слали йому дарунки, то начебто вони списалися, аби Бекташа призначити представником у Стамбулі того проклятого [гетьмана]»,— свідчив літописець Мустафа Наїм про зв’язки Хмельницького з агою.

Грошовий інтерес

Традиційно яничарських командирів цікавили гроші. Захопивши владу в імперії, вони збільшують свої прибутки втричі: встановлюють контроль над столичними ремісниками, а через юдейських лихварів прибирають до рук важливі напрямки торгівлі в Причорномор’ї (мідь, горіхи, сіль, раби тощо).

У 17 столітті молдавські землі, разом з українськими, були основною транзитною територією для торгівлі між Річчю Посполитою та Османською імперією. Розуміючи це, Хмельницький з 1650 року намагається стати османським васалом через здобуття трону Молдавії для свого сина.

Десь у період «султанату аг» підписують пакти про чорноморську торгівлю — найперші з відомих козацько-османських угод. Османське мито для козацьких торговців скасовувалося, їх урівнювали в правах з турками. Угода передбачала наявність постійного гетьманського резидента в Стамбулі. Доти це право мали тільки наймогутніші західноєвропейські монархії.

Кінець всім сподіванням

Регенти малолітнього Мегмеда IV активно листуються з Хмельницьким. Три листи від гетьмана, два від султана та один від великого візира, написані в 1650–1651 роках, дійшли до нашого часу.

«Ви маєте знати, що ми радо вітаємо приятелів, а тому що Ви шукаєте допомоги й підданства, ми це Вам даруємо, і про це Ви маєте знати», — пишуть від імені султана до гетьмана на початку 1651-го.

Історики сперечаються, чи ці листи є свідченням османської протекції над козаками. Принаймні, Стамбул впливав на Кримський ханат, схиляючи його до Хмельницького. Гетьман також міг шантажувати своїми стосунками з султаном польського та московського монархів.

Утім, коли взаємини Хмельницького з Османами вже виходили на стадію підданства, яничарська кліка зазнала краху. Аг зрадила власна скупість. Вони замислили безпрецедентну махінацію: змусити стамбульських ремісників здавати золото в обмін на фальшиві монети. У вересні 1651 року ремісники повставали, Кьосем-султан і яничарська старшина були страчені.

Після падіння козацьких покровителів у Стамбулі, султансько-гетьманське листування припиняється аж на чотири роки.

Що було далі:

• Після «султанату аг» й до початку 18 століття настане епоха великих візирів із династії Кепрюлю. Саме з ними надалі матимуть справу лідери козацької держави.
• 1653 року під час невдалого походу на Молдавію загине Тиміш Хмельницький, син Богдана. Того ж року московський цар на прохання гетьмана ухвалить рішення «взяти під високу володарську руку» Військо Запорозьке, щоб не відпустити його в «підданству турскому султану».
•  1669 року гетьман Петро Дорошенко підпише Корсунську угоду з Османами, отримає підтримку й ненадовго об’єднає розділену Гетьманщину.