Як стамбульські повії Османську імперію пережили

Олександра Шутко

Попри заборони ісламу, з 16 сторіччя проституція набула в Стамбулі великого розмаху. Інколи султанам доводилося особисто вирішувати долю повій. І де тепер ті султани?

Авторка книжок «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія» та роману «Хатідже Турхан» Олександра Шутко спеціально для WAS розповіла, як влада Османської імперії боролася з секс-індустрією.

Перший раунд.Кінець великого візира

Османські хроніки 16 століття про боротьбу з проституцією ще мовчать. Але стамбульці переповідають легенду, за якою перша скарга на повій надійшла султану Сулейману Пишному. Ішлося про п’ятьох жінок, які запрошували чоловіків до своїх осель у районі Еюп — паломники з усього світу стікалися туди до могили прапороносця пророка Магомета.

На допиті одна розповіла, що її чоловік був яничаром, постійно перебував у військових походах і не підтримував родину. Кохання за гроші стало єдиною можливістю для жінки заробити на життя. Султан не розчулився — затриманих вислали у найвіддаленіші провінції Османської імперії.

Згодом полум’яним борцем із проституцією у Стамбулі став великий візир (прем’єр-міністр) Сулеймана, Лютфі-паша. Методи вражали. Він наказав випалювати повіям статеві органи, але зробив це без рішення мусульманського судді, кадія. На той час навіть султан не міг страчувати, не отримавши припису знавця законів шаріату.

Про це дізналася дружина Лютфі-паші, сестра султана Шах-і-Хубан, і серйозно розлютилася. Під загрозою розлучення вона вимагала від чоловіка пояснення жахливого вчинку, про який гомонів увесь ісламський світ. Завдяки своєму походженню Шах-і-Хубан могла промовити тричі слово «розлучаюся», і шлюб був би анульований.

Лютфі-паша не стерпів погроз і підняв на дружину руку. Це побачила прислуга та донесла Сулейману. Лютфі-паша втратив статус зятя султана і посаду великого візира. До самої смерті він жив у засланні в Дідімотіхо, грецькому місті на кордоні із сучасною Туреччиною.

Lütfi Pasha
Дамат Челебі Лютфі-паша. Гравюра Теодора де Брі / UB Heidelberg: Heidelberger historische Bestände

Другий раунд.Мати султана — захисниця повій

За життя Роксолани та її могутнього чоловіка в Стамбулі продовжила квітнути проституція. Чиновники, які мали наглядати за дотриманням порядку в місті, отримували від повій хабарі та самі користувалися секс-послугами. По смерті султана Сулеймана скарги містян на розпусту довелося розглядати його синові, султану Селіму ІІ.

Селім ІІ наказав зібрати відомості про всіх блудниць у районі Еюп, потім усіх схопити і непомітно вивезти до віддалених провінцій імперії. Разом з тим закрили шинки, в яких жінки торгували своїм тілом. За багатими рабовласниками — юдеями та християнами — в Стамбулі встановили цілодобове стеження. Вважали, що заради зиску вони змушували полонянок, зокрема й українок, ставати повіями.

Ці заходи не дали відчутних результатів.

Наступним за справу взявся Ібрагім-паша, великий візир султана Мехмеда ІІІ. Він традиційно наказав схопити стамбульських повій і відвезти у заслання. Утім, втрутилася мати султана Мехмеда ІІІ, валіде Сафіє. Прогулюючись на човні, вона побачила кілька суден, які швидко пливли протокою Босфор. З них лунав жіночий плач. Сафіє відправила служника з’ясувати, що відбувається. У відповідь вона почула, що то великий візир здійснює правосуддя над вуличними дівками.

Сафіє розгнівалася. Вона наказала передати Ібрагіму, що син-султан призначив його керувати справами держави, а не мучити жінок. Операцію з виселенням повій скасували.

Safiye Sultan
Сафіє-султан — мати султана Мехмеда ІІІ, картина невідомого автора. Джерело: internethaber.com

Третій раунд.Грайливий годинник та Кривава троянда

У 18 столітті повій вже можна було зустріти ледь не в кожному районі Стамбула, хоча центрами проституції залишалися Еюп з мусульманськими паломниками і населена європейцями Галата.

Жінки продавали себе у шинках, кав’ярнях, а також під виглядом прачок і продавчинь каймаку. Тепер за рішенням османських суддів на них влаштовували облави. Пійманих повій вивозили подалі на грецькі острови, що належали Османській імперії.

Ніхто не знав справжніх імен повій. У наказах про виселення записували прізвиська: Біла лілія, Кривава троянда, П’янка ріка, Гірська квітка, Довговолоса, Грайливий годинник, Жайворонок. Винятком стала Айше, звільнена з рабства і навернута на іслам, а також її донька Фатьма. Обох кілька разів виганяли зі Стамбула, але вони знову поверталися. Скаржитися на них стамбульці почали самому султанові. Абдул-Гамід І наказав ув’язнити всіх.

Scene near the Green Mosque, Osman Hamdi Bey
Сцена біля Зеленої мечеті, картина Османа Хамді-бея. Джерело: Wikipedia

Невдовзі усі в’язниці Стамбула були забиті повіями. Витрати на утримання були великими. Султану Абдул-Гаміду довелося шукати вихід з ситуації. Він наказав випустити повій на волю, але найвідоміших — вбити на очах у інших.

«Кілька повій було страчено. Трьох — в районі Асітане, одну — в Ускюдарі, одну — в районі Касимпаша. Інші, побачивши це, покаялися», —
зазначено в рапорті про виконання наказу.

Жорстка боротьба з проституцією у Стамбулі та на околицях тривала три роки. Надалі більшу роль у викорінення пороку стала грати лікарня у благодійному комплексі Хасекі, який у 16 столітті збудувала Роксолана.

Туди за наказом султана Абдулазіза з 1870 року почали відвозити затриманих повій. Там надавали одяг та їжу, у разі необхідності — ще й лікування. До 80 повій приставили шість наглядачок-медсестер. Таким чином, лікарня Хасекі фактично перетворилася на в’язницю для жінок легкої поведінки.

Hospital of Haseki Charity Complex
Мечеть Хасекі, що була центром благодійного комплексу з лікарнею. Фото: panoramio.com

Четвертий раунд.Перемога проституції

У середині 19 століття Османська імперія вступила на шлях європеїзації. Іноземцям було дозволено вести комерцію без обмежень і дозволів султана, тож їх число в Стамбулі стрімко зростало.

Навіть у мусульманській країні експати хотіли вести звичний спосіб життя. Тоді в місті під виглядом таверн стали відкрито функціонувати будинки розпусти. Працювали там переважно європейки, насамперед з Балкан. Існував бізнес з постачання повій у такі заклади. Він зберігся й після поразки у Першій світовій війні та розпаду імперії османів.

prostitute street Galatia
Повія на вулиці Галати, 1910 рік. Джерело sabah.com.tr

Чимало борделів зосередилися у районі Каракьой неподалік Галати. Власниками тих закладів стали одеські євреї, які втекли до Стамбула під час революції. Пізніше мережею володіла найзаможніша мешканка Стамбула – вірменка Матильда Манукян. Спадок її оцінювали у $200 мільйонів.

Сьогодні Туреччина — ледь не єдина країна у мусульманському світі, в якій легалізована проституція. Повії отримують від держави ліцензію і сплачують податки в бюджет. Чимало працює без дозволів, адже більшість повій є нелегалками з країн Східної Європи та Африки. Таких жінок поліція затримує під час облав та депортує. Як завжди, це не дуже допомагає.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter