Як потрапити до султанського ліжка та залишитись там надовго
Дівчат до султанського гарему відбирали ретельніше, ніж парубків до яничарського війська. За неналежний розмір піхви кандидатку в наложниці могли списати до служниць. Про критерії відбору коханок правителів Османської імперії розповідає Олександра Шутко — авторка досліджень «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія» та роману «Хатідже Турхан».
У 16 столітті османські султани припинили одружуватися з тюркськими та європейськими принцесами. Відтоді вони обирали собі рабинь – полонянок, захоплених кримськими татарами чи османськими піратами. Аби потрапити до султанського гарему, дівчатам доводилося пройти суворий кастинг разом із принизливим медоглядом.
Замірювання піхви та грудей
Коран забороняє брати у полон мусульманок і утримувати їх як наложниць, тож гареми султанів поповнювалися українками, грекинями, албанками, боснійками, грузинками й черкески. Їх не купували на ринку. Найгарніших рабинь, шукаючи прихильності султана, дарували йому кримські хани та османські сановники.
Спершу новоприбулі мали пройти ретельний медогляд. Найважливішим етапом була перевірка на цнотливість, яку проводили лікарки-повитухи з султанського гарему. Незайманість вважали головним достоїнством рабині. Для задоволення султана її піхва не мала бути широкою.
Звісно, важливими були й зовнішні фізичні дані. Дівчат із надто великими грудьми вважали непридатними для султана, бо жіноче тіло мало бути гармонійним. Роксолана, яка стала улюбленицею Сулеймана Пишного, була доволі тендітною жінкою.
Лише у зрілому віці – 45 років – Роксолана набрала зайвих кілограмів. Збереглися свідчення одного генуезця, який 1550 року побував у султанському палаці Топкапи. За його словами, Роксолана була повненькою, утім гарною жінкою, яка на свої роки виглядала молодо.
Випробування тіла й розуму
Важливо було також убезпечити султана від інфекційних хвороб. Для тестування потенційних наложниць застосовували природні методи. Після першого етапу відбору на тіла дівчат з найкращими піхвами вселяли вошей. Османські повитухи вірили, що ті не приживаються у хворих на проказу, чуму, холеру.
Вночі за рабинями стежили, аби виявити психічні вади. Проявами хвороби вважали хропіння і розмови уві сні.
Рабинь, які успішно пройшли медогляд, відправляли на місячний карантин, а потім — на дворічне навчання. Вони мали знати арабську, фарсі й османську мови, з легкістю читати Коран, звабливо танцювати, розумітися на поезії, підігрувати володарю на кеменчі
або гуслях-кануні. Про рівень освіти в гаремі можна судити за стилем любовних листів, які Роксолана писала султану Сулейману.
Битва за секс
Час від часу султан влаштовував у гаремі домашню вечірку. Наложниць для участі в ній ретельно відбирала валіде
, яка керувала гаремом. Дівчина, котра сподобалася правителю, отримувала від нього шовкову хустинку. Це був знак, що вночі вона втратить цноту.
Щасливу обраницю спершу відводили до лазні. За допомогою воску з тіла видаляли всі волосинки, пахощами мастили шкіру та волосся. Потім під співи й танці рабиню вели «золотим шляхом» — коридором, який поєднував приміщення гарему з особистими покоями султана.
Пишно вбрана й напахчена східними парфумами обраниця входила в кімнату сама й мала повзти від дверей до ложа. На знак вітання вона цілувала султану ногу. Після його сигналу, наложниця вповзала під ковдру.
За ісламськими законами, чоловік не мав права оголювати свою гідність, а тому прикривав її одягом чи простирадлами. Також у гаремі вірили, що якщо султан побачить свій пеніс під час сексу, то зачата в цей момент дитина може народитися горбатою. Наймолодший син Роксолани, Джихангір, мав горб та часто хворів. Палацом ширилися чутки, що то сталося через необережність розпусних батьків.
Вагітну дівчину відправляли готуватися до пологів у Старий палац, що на площі Баязид у Стамбулі, призначали їй зарплатню й служниць. Народивши хлопчика, вона більше не мала права на інтимний зв’язок із султаном, а займалася вихованням спадкоємця. Якщо рабиня народжувала султанові дівчинку, то його бажанням чоловіка могла розділити з ним ложе ще раз.
Сексуальну революцію, змінивши ці правила, здійснила Хюррем-Роксолана. З 1521 року вона народила султану хлопчика Мегмеда, доньку Міхрімах, потім ще чотирьох дітей. Увесь цей час українка не полишала покої султана. Одружилися вони лише 1530 року. Роксолана зламала систему, і відтоді кожна наложниця мала шанси отримати титул султан — так у 16 столітті називали дружин, доньок і сестер султана.
Якщо наложниця не мала інтиму із султаном, то за 8 років її звільняли з рабства та видавали заміж. Для державних сановників це була честь — одружитись з освіченою та цнотливою іноземкою, яка виховувалася при султанському палаці.
Важкий випадок
Майбутні султани зростали замкнені в палаці, повсякчас боялися вбивства, тож часто мали травмовану психіку. Мегмед ІІІ та його син Агмед І, за розповідями європейських послів, забили до смерті своїх наложниць. Одна відмовляла султана йти у похід, інша — з ревнощів вбила кохану рабиню правителя.
Ібрагім І Божевільний, який правив із 1640 до 1648 року, відзначився особливими сексуальними потребами. Він усе дитинство та юність просидів у внутрішніх покоях палацу Топкапи, бачив страту братів та сам ледь не став жертвою. Переживши ізоляцію та дикий стрес, Ібрагім спочатку мав проблеми із потенцією, проте згодом зцілився — і почалось!
Стіни палацу прикрасили дзеркалами. Серед них султан влаштовував перегони оголених дівчат. З іржанням, наче жеребець, він брав то одну, то іншу.
Якось під час прогулянки верхи Ібрагім побачив телицю. Султана так вразив розмір статевих органів, що він наказав відлити їх із золота та розіслати у різні куточки Османської імперії з вимогою знайти йому жінку із великою піхвою. Невдовзі візир Кьопрюлю Мегмед-паша подарував володарю 150-кілограмову вірменку Мер’єр, яку в гаремі прозвали Шивєкяр — «вередлива».
Утім коханням життя Ібрагіма І стала грузинка Теллі, з якою він зіграв гучне весілля за рік до зміщення з трону. У цей період життя він мав за фетиш хутро, якими завішували головні покої імперії. Султан вірив, що так можна підвищити потенцію.
Що було далі
Із завоюванням росіянами Криму у 18 столітті потік слов’янських рабинь до Стамбула перервався, але слуги османських султанів продовжували скуповувати дочок у грузинів та черкесів.
Відтак гареми пізніх правителів Османської імперії складалися переважно з жінок кавказької національності.