Тест Перший рік Другої світової. Як вижити, якщо залишилися в тилу

Перші серйозні репресії торкнуться професури — кістяка польської інтелігенції, яку німці планували знищити. 6 листопада 1939 року прямо в аудиторії Ягеллонського університету затримали 141 професора під приводом того, що вони почали навчальний рік без дозволу окупаційної влади. Всіх відправили до табору Заксенгаузен.

Під тиском громадськості з 1940 року професорів почнуть випускати, але без права викладати.

Жорстоко, але закон про організацію військової економіки передбачав відсутність відпустки робітників і давав право керівництву фабрик збільшувати робочий день до 11–12 годин. За нічні зміни й овертайм ніхто не доплачував.

Чехословаччина окупована, Швейцарія — дорого, США — дорого і вкрай складно. Треба спочатку отримати візу, дістатися до німецького Гамбурга й сісти на корабель.

А ось втеча до СРСР — божевільний, але реальніший варіант. На початку війни радянські прикордонники не перешкоджали біженцям. В одній лише БРСР до 1940 року нарахували близько 65 тисяч єврейських біженців із Польщі.

Війна сильно вдарить по любителях гарних сигарет. Тютюн зникне в перші місяці життя з німцями. Його палитимуть солдати вермахту й люфтваффе, а самі французи — буквально давитимуться чебрецем.

1940 року тютюн на чорному ринку коштував в 2–3 рази дорожче, ніж в магазинах, в яких його й так не було. Тому кинути палити й зберігати тютюн для обміну на харчі — вельми далекоглядна думка.

Джанго Рейнгард — відомий французький гітарист, засновник цілого напряму «джаз-мануш» (мануш — франкомовна гілка ромів). Під час окупації йому довелося грати підпільно. Хоч у Райху офіційно забороняли джаз — музику темношкірих — на концерти Рейнгарда приходило багато німецьких солдатів. У темному кабаре національність відходила на другий план.

Це врятувало йому життя. Коли Рейгарда спіймали при спробі покинути зону німецької окупації, офіцер люфтваффе Дітріх Шульц-Кен — його шанувальник — допоміг уникнути покарання.

Джанго з родиною пережив війну, циганський джаз досі грають його онуки.

Ліверпуль сильно бомбитимуть, а з підвалу можна й не вилізти. Але є державна Рада з прийому дітей за кордоном (CORB), яка допоможе безпечно евакуювати вашу дитину до Австралії, Нової Зеландії, Канади, США.

Напад на такі судна вважалося військовим злочином, але у вересні 1940 року німецька торпеда все-таки погубила 70 дітей і евакуації незабаром припинилися. За перші два роки війни через океан встигли перевезти близько 21 тисячі дітей, (через CORB або приватними рейсами).

Для порівняння, за 20 місяців бомбардувань Британських островів загинуть близько 8 тисяч дітей.

Того дня генерал Шарль де Голль виступив на французькій радіостанції Бі-Бі-Сі з промовою і попросив всіх французів, які знаходяться під німецькою окупацією не виходити на вулиці в свято з 3 до 4 годин дня. Багато хто послухався генерала — це був акт пасивного опору.

Німці намагалися виманити французів із будинків і в цей час організували роздачу картоплі. Всі, хто був проти окупаційного режиму, подарунок проігнорували.

Члени вірменської діаспори активно брали участь в опорі з перших днів окупації. Поет і комуніст Місак Манушян аж до своєї страти 1944 року був одним із головних керівників французького підпілля. Його всіляко підтримували земляки — вірменські бізнесмени, інтелігенція і навіть сім'я Шарля Азнавура, який після війни стане відомим співаком.

Тісні зв'язки вірменської громади вивели б вас на осередок опору.

Щоби прогодувати 50-мільйонне населення, з 8 січня 1940 року їжу в Британії почали суворо нормувати. Кожен житель отримував книгу з талонами, за якими він купував виділену йому їжу. Тижнева порція на одного дорослого — 1 яйце, 3 пінти молока, 57 г сиру тощо.

На подвійну порцію їжі могли розраховувати лише вагітні та жінки в період лактації. Також додаткову пайку отримували шахтарі.

Вам варто відразу бігти до Військового департаменту. Якщо вашого чоловіка визнають полоненим (Prisoner of War), вам відновлять виплату допомоги, яку отримують дружини військовослужбовців.

Для порівняння, дружина капрала піхотного полку місіс Генкс отримувала 35 шилінгів щотижня, поки її чоловік служив на фронті. Коли він пропав безвісти й пройшло 3 місяці, суму переглянули. Допомогу зменшили в 2 рази.