Хулігани і театрали: молодіжні субкультури Античності
У 20-му столітті молодіжні субкультури стали настільки популярними, що складно знайти людину, яка б не чула про хіпі, панків, емо та готів. Для охочих виділитися є багато груп, кожна зі своїм стилем одягу, способом життя і світоглядом. Але навіть у Стародавньому Римі та Греції знаходилися захоплення, які об'єднували молодь. WAS і Huawei розповідають про субкультури минулого.
Спортивні фанати
Рим був античним центром розваг. У класиці кінематографа «Бен Гур» (1959) реалістично показано, як виглядали перегони на колісницях, які любили всі римляни. Наймасштабніші заїзди проходили на головному римському іподромі Circus Maximus. Люди приїздили сюди з найвіддаленіших місць, щоб стати свідками неймовірного за масштабом видовища. Усередину вільно пускали всіх, навіть рабів.
Звичайно, у молоді такі дійства викликали особливий інтерес. У своїй книзі «Ігри Стародавнього Риму» американський історик Дон Нардо пише, що колісниці відрізняли за кольором тунік на наїзниках. Традиційними кольорами вважалися білий, червоний, синій і зелений. Вболівальники обирали якийсь один колір і залишалися відданими йому до кінця.
Крім звичайних римлян, для яких іподром був простою розвагою, існували й невеликі групи затятих фанатів, яких називали «партизанами». Вони об’єднувалися в партії іподрому і приходили на Ігри натовпом, щоб голосно підтримати свою команду. Якщо члени двох різних партій опинялися на трибунах поруч, починалося змагання, хто кого перекричить. Нерідко це закінчувалося масовою бійкою.
Хоча бої стінка на стінку були звичною справою, найбільш фанатичні вболівальники йшли далі і заводили «амулети, що проклинають». Це були кам’яні або свинцеві таблички, куди власник записував усілякі прокльони та побажання смерті для прихильників інших кольорів. Один із таких амулетів свідчив:
«Заклинаю тебе, демоне, ким би ти не був, і вимагаю від тебе, щоб з цього моменту ти мучив і вбивав коней Зелених та Білих, а також їхніх візників. Нехай їхні тіла залишить останній подих».
Подібних амулетів археологи виявили тисячі. Тексти в них немов змагалися один з одним у витонченості насилання бід.
Але проти найкращих візників прокляття не допомагали. Багаторазові чемпіони перегонів ставали справжніми знаменитостями. Напис на пам’ятнику на честь одного з найвідоміших візників Стародавнього Риму Калпурніануса говорить, що він здобув 1127 перемог. Нагорода за перемогу могла сягати 40 000 сестерцій. Для порівняння: річна платня римського солдата становила 1000 сестерцій. Але хоча професія візника була дуже прибутковою, вона була і дуже небезпечною. Мало хто з постійних учасників перегонів доживав до 25 років.
Азартна лихоманка поширилася всім античним світом і дійшла до Константинополя — східної столиці Римської імперії. Там протистояння партій іподрому стало особливо лютим. Ось як описує цей період візантійський історик Прокопій:
«Спочатку вони вбивали ворожих партизан. Згодом стали нападати навіть на тих, хто не робив їм нічого поганого. Усе це відбувалося серед білого дня. Їм не потрібно було приховувати своїх злодіянь. Адже вони знали, що залишаться безкарними».
У Візантії партії іподрому не просто впливали на простих городян, вони могли управляти справами держави. Жителям Константинополя дозволялося вільно висловлювати свою думку. Партії цим користувалися, ініціюючи масштабні акції протесту проти неугодних політиків і законів. Молодих візантійців з числа уболівальників п’янила така влада.
До 530 року ворожнеча між «синіми» і «зеленими» досягла межі, коли імператор Юстиніан уже не міг це ігнорувати. За його наказом були заарештовані лідери обох угруповань. У відповідь партизани влаштували повстання, ледь не зруйнувавши весь Константинополь. Серед багатьох спалених будівель опинився собор Святої Софії.
Придушити повстання Юстиніан довірив своїм найкращим генералам. На іподромі, де бунтівники зібралися коронувати нового правителя, солдати влаштували справжню різанину. За твердженням Прокопія, було вбито більше 30 000 людей.
Після цих подій вплив партій іподрому вже ніколи не досягав колишнього рівня. А незабаром і самі іподроми стали занепадати — через економічні труднощі в імперії більше не було на них грошей, до того ж масові ігрища все частіше засуджували представники церкви.
Театрали
Якщо вболівальники скандували кричалки на іподромах, більш витончена публіка віддавала перевагу театральним постановкам.
Театр був візитівкою Стародавньої Греції. Без нього не обходився жоден релігійний фестиваль. Театральні сцени просто неба зустрічалися у всіх великих містах. А головним подіумом античних часів був театр Діоніса в Афінах, здатний вмістити більше 2000 осіб.
Греки, і особливо молодь, любили історії про великих героїв та грізних богів. Тому сюжет був важливою частиною будь-якої вистави. Але жодна сцена не могла обійтися без яскравих костюмів і декорацій. У великих театрах у хід йшли підйомні механізми, оркестр, хор.
Як і для спортивних уболівальників Риму, кольори для акторів театру відігравали важливу роль. Використовуючи вбрання різних відтінків, виконавці могли передавати емоції. Наприклад, червоний колір викликав асоціації з ворожістю та злістю. А зелений — з життям і процвітанням.
Донести потрібні образи акторам допомагали маски. Реалістичні у драматичних постановках, потворно-гротескні в комедіях. Їх робили з кори, волосся, тканин. Після вистави маски зазвичай залишали у храмі як підношення богам.
Іншим поширеним акторським атрибутом були котурни — спеціальне взуття на високій підошві, яке додавало акторам зросту. Так вони ставали помітнішими для глядачів. Крім того, котурни надавали ході акторів особливої урочистості.
Маски і костюми могли постійно змінюватися, але одне залишалося незмінним — кількість акторів у будь-якій п’єсі. Їх завжди було троє, не рахуючи масовки і хору. І лише чоловіки, навіть коли потрібно було зіграти жіночу роль. За час вистави один актор міг виконати десятки ролей. Тож важливим умінням було не тільки добре виступати на сцені, а й швидко переодягатися.
Грецька молодь становила значну частину театральної аудиторії. І хоча основні ролі діставалися досвідченим акторам, молодих греків можна було часто побачити в масовці. Найамбітніші згодом самі опинялися на головній сцені.
Як і багато інших речей, римляни перейняли театр у греків. Але якщо у Греції цінували сюжет і драматичні постановки, в Римі на першому плані були розваги. Пісні, танці, виступи мімів — чим комічніше і веселіше виходило, тим більше оплесків зривали актори.
Згодом римські вуличні вистави ставали все більш розв’язними і вульгарними. Через це сприйняття театру суспільством змінилося. Якщо у Греції актори перебували в пошані, у Римі до них ставилися як до вуличних скоморохів. За погану виставу акторів могли закидати помиями, побити чи навіть позбавити життя.
Іншою причиною зневажливого ставлення було те, що актори звільнялися від військової повинності. Тому вважалося, що такий заробіток обирають слабкі люди без амбіцій і відваги. Але якщо актор був рабом, своїми талантами він міг заслужити собі свободу.
Деякі римляни намагалися змінити таке ставлення до акторської професії. Квінт Росцій Галл, один із найславетніших римських комедійних акторів, відкрив школу, де навчав молодь акторського ремесла. Завдяки його зусиллям багато молодих римлян всерйоз захопилися театром і стали зараховувати себе до театральної тусовки.
Грецькі бойскаути
Про змагання на колісницях і античний театр добре відомо. Набагато рідше зустрічаються згадки про гімназії — тренувальні табори, де античну молодь готували до спортивних змагань, таких як гімнастика і боротьба.
Назва походить від давньогрецького gymnos, що перекладається як «оголений». У атлетів було прийнято тренуватися і виступати на змаганнях без одягу, щоб глядачі могли оцінити красу оголеного тіла.
Три найбільші гімназії знаходилися в околицях Афін і називалися: Академія, Ліцей і Ціносардж. Щоб вмістити стадіон і численні спортивні секції, потрібен великий простір. Тому гімназії, як правило, розташовувалися за межею міста. На їхній території завжди можна було знайти альтанку, де відомі філософи читали для молоді лекції. Платон і Арістотель були там частими гостями і справили великий вплив на те, в якому напрямку розвивалися гімназії.
Зі спортивних таборів вони поступово перетворилися на установи, де студенти отримували всі необхідні знання, щоб стати гідними громадянами. Молоді греки вивчали правила етикету, дипломатію, філософію.
Про навчальний процес у гімназіях відомо з Оксірінхських папірусів — документів, які в кінці 19-го століття виявили на місці розкопок давньоєгипетського міста Оксірінх. 2000 років тому він був важливим адміністративним центром.
Навчатися в гімназії могли виключно хлопчики. Більшу частину студентів становили діти з багатих родин Греції та Риму. Але є згадки, що там навчалися і діти бідняків. Оскільки оплатити заняття вони не могли, їм доводилося відпрацьовувати потрібну суму за контрактом протягом декількох років.
Студенти вивчали класичні роботи Гомера і Каллімаха, але наголос у гімназіях робився не на зубрінні книг. Молодь брала участь у дебатах, вчилася грамотно висловлювати свою точку зору з будь-якого питання. Влаштовувалися розвивальні та інтелектуальні ігри, спортивні змагання. Одне слово, взаємодія між студентами лежала в основі всього.
З огляду на те, що фізичні вправи і тренування були дуже важливими у гімназіях, можна подумати, що найбільш незамінною річчю у студентів були списи, метальні молоти й інший спортивний інвентар. Насправді найпопулярнішим предметом були щітки для розтирання тіла. Вони відігравали важливу роль як перед тренуваннями, коли гімназисти обмащувалися оліями, так і після, коли весь цей шар бруду на тілі потрібно було видалити. Розтирання являли собою щоденний ритуал. І жодна гімназія не могла обійтися без великої лазні, де молодь могла змити бруд, піт і розслабитися після утомливих тренувань.
Головна цінність гімназій полягала в тому, що учні в ранньому віці заводили зв’язки, які виявлялися для них дуже корисними в дорослому житті. За тим, як проходило навчання, історики порівнюють ці стародавні установи з сучасними організаціями скаутів. Тож грецькі гімназисти були свого роду першими бойскаутами.
Як видно, навіть в античні часи молодь намагалася проявити свою індивідуальність. Чи то в написанні креативних прокльонів, чи то в носінні яскравих масок, чи то в метанні списів.
У наші дні зробити це можна за допомогою найбільш незамінного гаджета — смартфона. Huawei P Smart 2021 дозволить вам виділитися завдяки стильному дизайну і барвистим кольорам. Він також має 6,67-дюймовий екран і чотири камери, завдяки яким ви зможете зафіксувати неповторні моменти навіть у темряві. Акумулятор ємністю 5000 мАг дозволить на повну використовувати функції смартфона цілий день. А завдяки технології Huawei Super Charge він заряджається не просто швидко, а дуже швидко.
- Великий екран і ненудні кольори корпусу;
- Акумулятор ємністю 5000 мАг;
- Швидка зарядка HUAWEI SuperCharge — до 70% усього за пів години;
- Чотири камери, основна — 48 Мп.
Використано матеріали: Wellcome Collection / CC BY 4.0, MatthiasKabel / CC BY-SA 3.0, CristianChirita / CC BY-SA 3.0, Davide Mauro / CC BY-SA 4.0, Livioandronico2013 / CC BY-SA 4.0, Ad Meskens / CC BY-SA 4.0, Jean-Pol GRANDMONT / CC BY 4.0