Як Гітлеру, Сталіну та Муссоліні вдавалося уникнути замахів?

Замахи на диктаторів: Гітлер, Сталін, Муссоліні

Дмитро Ніконенко

Керувати країною – заняття небезпечне: завжди є ризик померти не своєю смертю. І хоча об’єктами замахів стають лідери різних держав – і авторитарних, і демократичних – диктатори, можна сказати, у групі ризику. Просто тому, що в їхньому випадку це чи не єдиний спосіб зміни влади.
Це історії замахів на трьох тиранів минулого століття: Адольфа Гітлера, Беніто Муссоліні та Йосипа Сталіна.

Адольф Гітлер

На життя найвідомішого тирана 20 століття зазіхали неодноразово. Спроби ліквідувати лідера нацистської Німеччини вчиняли як одинаки, так і організовані групи змовників.

Одним з перших «одинаків» був 22-річний швейцарець Моріс Баво. 1938 року він кілька разів намагався наблизитися до Гітлера на публічних заходах (для цього він, наприклад, прикидався журналістом, щоб отримати квиток на гостьову трибуну). Але так і не зміг опинитися на достатньо близькій для точного пострілу відстані, а згодом його затримало і стратило Гестапо.

Дещо ретельніше до підготовки поставився німецький тесля Йоганн Ельзер. 1939 року він вирішив замінувати колонну у знаменитій мюнхенській пивниці «Бюргербройкеллер», де Гітлер щорічно виступав на річницю Пивного путчу. Трибуну для фюрера завжди встановлювали перед тією самою колонною, в яку Ельзер заклав понад 100 динамітних шашок.

Підготовка тривала три місяці. Спочатку Ельзер влаштувався на каменоломню, де і вкрав динамітні шашки. А потім щовечора проникав до підсобного приміщення пивниці, щоб вночі видовбувати заглиблення в колонні.

План був майже ідеальним, але в доленосний день 8 листопада 1939 року Гітлер закінчив свою традиційну промову значно раніше, ніж зазвичай. І покинув пивницю до того, як спрацював годинниковий механізм бомби. Причиною лаконічності фюрера була погода. Через туман він не міг повернутися до Берліна літаком, як зазвичай – довелося їхати поїздом, а для цього слід було вирушити раніше. Хороброго теслю схопили і 5 з половиною років потому стратили у концтаборі Дахау.

«Бюргербройкеллер» в рік «Пивного путчу»
Пивна «Бюргербройкеллер» стане важливим місцем в житті Гітлера. Звідси він почне «Пивний путч» в 1923 р. і тут уникне замаху в 1938 р. Фото: Heinrich Hoffmann, Bundesarchiv
Гітлер покинув пивну раніше і уник замаху
Завали в «Бюргербройкеллер» після невдалого замаху на Гітлера. Мюнхен, 1938 р. Фото: Wagner, Bundesarchiv

Паралельно з одиночними спробами замахів серед верхівки німецького армійського командування ще 1938 року почала визрівати змова проти Гітлера. Представники вищого офіцерського складу, незгодні з політикою фюрера, пропонували найрізноманітніші сценарії переворотів і замахів.

Найвідомішим була операція «Валькірія», або «змова 20 липня». Змовниками були високопосадовці армійського командування: генерал піхоти Фрідріх Ольбріхт, генерал-фельдмаршал Ервін фон Віцлебен, генерал-полковник Людвіг Бек, генерал військ зв’язку Еріх Фельгібель, генерал-майор Геннінг фон Тресков, полковник Клаус Шенк фон Штауффенберг та інші.

Фінальний план передбачав фізичне усунення фюрера і захоплення влади. Тим часом армійські частини мали роззброїти загони СС, арештувати нацистську верхівку і захопити стратегічно важливі об’єкти Берліна. Іронічно, що змовники використовували розроблений Вермахтом і узгоджений з самим Гітлером план дій армії на випадок народних повстань та інших надзвичайних ситуацій. Цей план, названий «Валькірія», передбачав використання резервної армії для захоплення ключових об’єктів по всій Німеччині та спротиву умовним повстанцям. Запустити план у дію могли тільки сам фюрер чи командувач резервною армією.

Виконавцем замаху на фюрера був граф Клаус Шенк фон Штауффенберг, представник одного з найвідоміших аристократичних родів Німеччини. Полковник з бездоганною репутацією, бойовим досвідом і фронтовими пораненнями не викликав у Гітлера ані найменших підозр. Вранці 20 липня 1944 року граф зі своїм ад’ютантом і двома бомбами в портфелі прибув на нараду до ставки Гітлера «Вольфсшанце» на території сучасної Польщі.

Безпосередньо перед нарадою Штауффенберг активує детонатор однієї з бомб (активувати другу він не встигає) і, посилаючись на проблеми зі слухом, просить дозволу сісти ближче до Гітлера. Портфель з бомбою він ставить під великий стіл, навколо якого схилилися над картою всі учасники зустрічі на чолі з фюрером. Після цього, пославшись на терміновий дзвінок, Штауффенберг покидає приміщення.
У результаті вибуху загинули четверо з 24 учасників зустрічі. А сам Гітлер відбувся численними, але порівняно легкими пораненнями та розірваними штанами. Згодом з’ясувалося, що замах зірвався геть випадково: один з учасників наради пересунув портфель з бомбою в дальній кут, щоб зайняти місце ближче до фюрера.

Змовники все ж спробували запустити «Валькірію», але неузгодженість їхніх дій обернулася повним провалом. У результаті приблизно 200 людей, так чи інакше залучених до змови, було страчено.
Сам Гітлер, втім, переживе їх ненадовго. Менше ніж через рік, 30 квітня 1945-го, він застрелився у своєму бункері в Берліні.

Зруйновані казарми ставки «Вовче лігво»
Візит Беніто Муссоліні до Гітлера в зруйновану ставку «Wolfsschanze» відразу після невдалого замаху. Растенбург, Східна Пруссія, 20 липня 1944 р. Джерело: Bundesarchiv
Адольф Гітлер і адмірал Карл-Єско фон Путткамер
Фюрер та адмірал обидва були поранені під час невдалого замаху 20 липня 1944 року. Джерело: Bundesarchiv

Беніто Муссоліні

Засновник фашизму Беніто Муссоліні теж пережив чимало замахів. Тільки з листопада 1925 по жовтень 1926 року дуче намагалися усунути чотири рази.

Один з перших замахів організував італійський соціаліст Тіто Дзанібоні: він планував застрелити дуче під час параду 4 листопада 1925 року в Римі. Тіто ретельно готувався до своєї акції: він зняв у готелі номер з вікнами на балкон, з якого дуче мав приймати парад, роздобув форму фашистської міліції та завчасно проніс до кімнати гвинтівку.

Згубила його довірливість: Тіто розповів про свій задум другу, а той доніс в поліцію. За кілька хвилин до замаху його заарештували із гвинтівкою в руках. Дзанібоні засудили до тридцяти років в’язниці, але звільнили 1943-го, після арешту Муссоліні.

Через чотири місяці після цього замаху в Муссоліні стріляла 50-річна піддана Великої Британії Вайолет Гібсон – але куля лише зачепила кінчик носа дуче. Ще через кілька місяців італійський анархіст Джино Лучетті кинув у машину Муссоліні гранату – але вона відскочила, тож дуче відбувся легким переляком. Окрім того, у жовтні того самого 1926 року в Муссоліні стріляв 16-річний анархіст Антео Замбоні – дуче куля навіть не зачепила, а от юнака натовп розтерзав на місці. Після четвертого за рік невдалого замаху Папа Римський Пій XI сказав, що дуче «охороняє Бог».

Згодом, протягом 1931-1932 років, анархісти ще двічі планували усунення дуче. Але виконавці Мішель Шірру та Анджело Пеллегріно Сбарделлотто були затримані, перш ніж змогли навіть наблизитися до Муссоліні.

Спроби вбити дуче тільки підживлювали його популярність – а заодно були приводом для посилення репресій. Втім, сам Беніто ставився до замахів на себе доволі легковажно і, на відміну від Гітлера, в параною не впадав. Дуче приписують фразу: «Спроби замаху на мене марні. Мені провіщено, що я помру незвичною смертю».

Беніто Муссоліні стратили італійські партизани у квітні 1945 року під час спроби перейти кордон зі Швейцарією. Його тіло вивісили вниз головою на автозаправці на центральній площі Мілана. Лише 1957 року тіло дуче, до цього ретельно приховуване, було поміщено у фамільний склеп.

Беніто Муссоліні салютує чорносорочечникам
Дуче Беніто Муссоліні салютує чорносорочечникам на параді в Римі в 1925 р. на честь третьої річниці фашистського маршу на Рим. Джерело: AP
Тіло дуче Муссоліні на площі Лорето в Мілані
Мертве тіло Беніто Муссоліні (другий зліва) та його коханки Кларетти Петаччі (в центрі) на площі Лорето, Мілан, 29 квітня 1945 року. Фото: Vincenzo Carrese
Після багатьох років тіло Мусоліні поховали в склепі
Могила Беніто Муссоліні в фамільному склепі на кладовищі Предаппіо, 12 вересня 2006 року. Фото: Hellosunshine / Wikimedia Commons

Йосип Сталін

Якщо спроби усунення Гітлера і Муссоліні широко висвітлювались у пресі, то замахи на Сталіна в основному приховували. Навряд чи коли-небудь вдасться встановити точну кількість спроб усунути «батька народів». Але їхня численність не викликає сумнівів.

Перша відома спроба замаху відбулася 16 листопада 1931 року, коли співробітник англійської розвідки Леонід Огарев мало не застрелив Сталіна прямо на вулиці. Зустрівши генсека під час прогулянки, Огарев спробував вихопити револьвер, але його знешкодила охорона. Принаймні така офіційна версія.

Однак є відомості, згідно з якими Огарев (він же Платонов, він же Петін) під час тієї злощасної зустрічі ніяких спроб вистрілити не робив, зваживши свої шанси проти охорони Сталіна. Однак, як і за багатьма англійськими розвідниками, за ним уже певний час стежили. Саме на допиті в ОДПУ після його затримання Огарев розповів про зустріч зі Сталіним на вулиці. Історію підхопили та відзвітували про запобігання замаху. Одразу було вигадано співробітника охорони, який героїчно зупинив руку з револьвером. Так чи інакше, гуляти Москвою пішки Сталін після цього припинив.
4 роки потому у кремлівській бібліотеці Сталіна намагалася застрелити якась представниця графського роду на прізвище Орлова-Павлова. Цей замах приписують змові військових і партійних керівників, яка увійшла в історію як справа «Клубок». За підозрою у змові розстріляли кілька людей, зокрема маршала Тухачевського. Проведене після смерті Сталіна повторне розслідування показало, що справа була повністю сфабрикована. Всіх учасників реабілітували.

Враховуючи параноїдальний страх Сталіна за своє життя та величезну кількість сфабрикованих справ про змови, сьогодні важко розібратися, які з них існували насправді, а які були лише приводом для репресій. Не прояснює ситуації і гриф секретності, під яким досі зберігаються відповідні документи.
Проте інформація про плани замахів, розроблених іноземними державами, виглядає цілком правдоподібно. Так, японські спецслужби 1939 року намагалися ліквідувати Сталіна двічі. Початковий план полягав у закиданні диверсантів, які мали вбити генсека під час його відпочинку в Мацесті.
Після його провалу було вирішено замінувати трибуну мавзолею під час однієї з офіційних урочистостей і тим самим усунути одразу всю партійну верхівку. Але завдяки розвідці про ці плани стало відомо заздалегідь.

1943 року план усунення Сталіна, Рузвельта і Черчилля під час Тегеранської конференції розробила вже Німеччина. Операцією займався оберштурмбаннфюрер СС Отто Скорцені. Генсека знову врятувала розвідка: німецьких зв’язківців, які брали участь у підготовці операції, арештували. Згодом Скорцені намагався залучити до рядів радянської армії диверсанта Петра Тавріна (Шило). Його забезпечили портативним гранатометом, який можна таємно носити на руці — він і мав стати засобом вбивства. Однак невдовзі після перетину кордону агента викрили, і цей план теж провалився.

Окрім того, 1942 року Сталіна намагався застрелити єфрейтор Савелій Дмитрієв. Захопивши з розташування частини гвинтівку, Дмитрієв видав себе за вартового, зайняв пост біля воріт Кремля і відкрив вогонь по урядовій машині, що виїжджала звідти. Однак Сталіна в машині не було, а присутній там нарком СРСР Анастас Мікоян не постраждав. Встановити участь Дмитрієва в якійсь змові не вдалося. Його визнали божевільним; але пізніше все одно розстріляли.

Сталін на вулицях Москви з охороною
Після замаху Огарєва Сталін вже не пересувався Москвою без відомчої охорони. Площа Свердлова, Москва, 1930 р. Фото: Георгій Петрусов
Сталін на Тегеранській конференції
Йосип Сталін разом з американськими та британськими офіцерами і дипломатами на Тегеранській конференції. Тегеран, грудень 1943 р. Джерело: Library of Congress

До речі, саму смерть Сталіна багато хто вважає вдалим замахом. До того ж виглядає вона справді загадково. Ввечері 1 березня 1953 року охорона знайшла Сталіна, який лежав на підлозі своєї резиденції. Лікарі, яких покликали для огляду лише наступного дня, діагностували інсульт і параліч правого боку тіла. Ввечері 5 березня Сталін помирає.

Приводів сумніватися в офіційній версії доволі багато. Ті, хто говорить про замах, наводять такі аргументи: по-перше, є дані, що Сталін збирався розправитися з Берією, і той знав про це. По-друге, в ніч на 1 березня в гостях у Сталіна були Берія, Маленков, Хрущов і Булганін. Та й той факт, що соратники не поспішали з медичною допомогою і не допускали до хворого лікарів, доволі промовистий. З іншого боку, їхні дії (чи радше бездіяльність) можна пояснити банальним страхом, а смерть Сталіна — цілком природними для людини його віку проблемами зі здоров’ям.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter