Запорожці. Мистецтво в деталях

На популярному ресурсі Reddit колись з’явилася ця цікава мапа – країни Європи позначені топовими витворами свого мистецтва. Для України автор обрав “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” Іллі Рєпіна, про яку ми сьогодні і поговоримо. 

В коментарях періодично виникають дискусії – росіяни за звичкою доводять, що Рєпін – їхній. Не будемо занурюватися в цю тему, лише нагадаємо, що художник народився на Харківщині, біля Чугуєва. Батько його походив із козацького роду і мав прізвисько Ріпа – саме тому митця сьогодні іноді пропонують називати Ріпиним, а не Рєпіним.

Українська, зокрема козацька тематика була однією з головних для Рєпіна. Головне місце тут, звісно, займають вже згадані “Запорожці”. В основі сюжету картини – лист-відповідь козаків на ультиматум турецького султана. Нам самим, трохи шкода, але в реальності цього листа не існувало, це лише своєрідний літературний твір, який поширювався в багатьох версіях, а у 19 століття був записаний українськими істориками Миколою Костомаровим та Дмитром Яворницьким. Найчастіше йшлося про те, що це 1676 рік, козаків очолює отаман Іван Сірко, а лист адресований Мехмеду IV. Однак є і інші версії. 

Рєпін захопився цим текстом та вирішив втілити його на картині. За натхненням та матеріалами у 1880-му поїхав на Запорожжя. Маршрут подорожі для нього склав Костомаров. Рєпін побачив зокрема Дніпровські пороги та острів Хортиця. Відвідав також нащадків запорожців на Кубані. Під час подорожей він створив замальовки побуту, природи, історичних артефактів.

Робота над картиною тривала багато років. Перший ескіз з’явився у 1887-му. Рєпін подарував його Яворницькому, а той продав Павлу Третьякову, тож нині він зберігається у заснованій останнім Третьяковській галереї. 

Основний варіант художник закінчив у 1891 році. Картина вражала розмірами – 203 на 358 см. Вона стала хітом виставок у Російській імперії та за кордоном. Такий, що картину врешті придбав імператор Олександр ІІІ за величезну  суму – 35 тисяч рублів. Після 1917 року цей варіант “Запорожців” опинився у Державному російському музеї.

Другий варіант картини Рєпін розпочав у 1889 році. Він дещо менший – 170 на 267 см. Також на цьому полотні менше персонажів і змінена композиція. Художник намагався підвищити історичну достовірність зображеного, про що буде далі, але не закінчив полотно. Цей примірник зберігається в Харківському художньому музеї.  

Для “Запорожців” Рєпіну позували, його друзі та знайомі, серед яких є видатні особистості:

В образі писаря (1) художник зобразив Дмитра Яворницького, головного на той час дослідника запорозького козацтва. Це він консультував митця під час написання картини. Щоб змусити історика посміхнутися, Ілля Юхимович приніс йому альбом з карикатурами. 

Похмурий козак у високій шапці (2) – Василь Тарновський, український меценат та колекціонер, власник садиби Качанівка. Про іншого вихідця з роду Тарновських, Григорія, ми згадували у випуску про “Катерину” Шевченка.

Безвусий юнак (3) змальований з художника та етнографа Порфірія Мартиновича, точніше, з його гіпсової маски. Та навіть на масці відбилася його посмішка, яку ми і бачимо на полотні.

Після довгих пошуків моделі для кошового Івана Сірка (4) художник обрав Михайла Драгомірова, командувача Київського військового округа, який згодом став київським генерал-губернатором. Він був нащадком давнього козацько-старшинського роду. А от суворий погляд, на думку деяких дослідників, Рєпін змалював із портрета Тараса Шевченка, написаного ним у 1888 році з фотографії.

Одним з найколоритніших образів на картині є літературний персонаж Тарас Бульба (5). Позував для нього професор Петербурзької консерваторії Олександр Рубець, нащадок польського шляхетського роду зі Стародуба

З-за Бульби визирає понурий козак із довгими вусами (6), змальований із соліста Маріїнського театру Федора Стравінського, батька знаменитого композитора. Їхній рід походив з Волині.

Поруч із ними татарин (7), що примружив одне око. Рєпін писав його зі студента-татарина, але не повністю: зуби змалював з козацького черепа, знайденого на місці Чортомлицької січі. 

Козака без ока та верхніх передніх зубів (8) – це кучер Василя Тарнавського Микишка

Поранений запорожець із перев’язаною головою (9) має обличчя одеського художника Миколи Кузнєцова

Воїн з витонченими рисами обличчя (10) – це Григорій Глінка, внучатий племінник композитора Михайла Глінки та зять Василя Тарнавського

Козак із сережкою у вусі (11), що поклав руку на спину товариша – це художник польського походження Іван Циоглінський

Старенький дідусь із люлькою (12) був змальований із випадкового подорожнього на причалі міста Олександрівськ (нині Запоріжжя)

Дослідники сперечаються, хто став прототипом для напівоголеного козака-картяра (13) – театральний режисер та актор Марко Кропивницький, чи педагог Костянтин Белановський.

До речі, про карти. Вони були поширеною серед козаків розвагою. Їх можна побачити на деяких варіантах картини “Козак Мамай”. Запорожці грали в карти німецького типу, дещо відмінні від сучасних. Наприклад, в них не було дам, зате було двоє вальтів. Козак без одягу, очевидно, роздавав, тому зняв сорочку, щоб ніде було заховати карту. На колінах у нього лежить домра (13-1). На фляжці картяра можна роздивитися шестикутнку зірку, яка в цьому випадку не має стосунку до євреїв та юдаїму – цей символ, зокрема можна побачити на козацьких прапорах.

Не всі моделі охоче позували Рєпіну. Лисий власник могутньої потилиці, повернений до нас спиною (14), – це поміщик із Катеринославської губернії Георгій Алексєєв. Він відмовився позувати художнику. Тоді Яворницький, знаючи пристрасть Алексєєва до нумізматики, запросив його подивитися свою колекцію монет. Рєпін, тим часом, мав вдалий ракурс для малювання. Говорили, що поміщик потім образився на митця.

Зразки козацької зброї, амуніції та інших речей Рєпін змальовував з оригінальних предметів із колекцій Яворницького та Тарновських. 

Скляний графін (15), що стоїть на столі, Дмитро Яворницький купив поблизу Нікополя у козацького нащадка Мокія Лося.

На списах за спинами запорожців висять синьо-жовтий та червоно-чорний прапори (16). Так, можна було б збудувати красиву теорію, ніби це традиційні козацькі кольори або така українська націоналістична пасхалка від автора. Але ми не будемо спекулювати. Тим більше, до кінця не зрозуміло, прапори це чи списи, обмотані стрічками. На другому варіанті картини додалися й інші поєднання кольорів, зокрема зелено-червоний. А ще на харківській версії – більш історичний малиновий колір одягу козаків.

“Запорожці” стали для України без перебільшення культовими – тут невідомий автор із Реддіта не помилився. Але чому? Бо вона – не лише про давню подію, якої, нагадаємо, і не було. Вона – про українців всіх часів, про дух свободи, здатність сміятися в обличчя ворогу та послати під три чорти тирана, який вважає себе страшним та всемогутнім. Тому рєпінську композицію так люблять відтворювати сьогодні, і в обличчях сучасних воїнів ми легко впізнаємо персонажів картини.

Проєкт “Мистецтво в деталях” створений за підтримки фундації ЗМІN.