Бабайка 19 століття: сліди на снігу

8 лютого 1855 року в англійському графстві Девон випав сильний сніг, потім дощ, згодом вдарив мороз. Снігова поверхня вкрилася кригою. Вранці місцеві виявили на ній чіткі, як витоплені, сліди у формі копит. 7×10 сантиметрів кожен, 20–40 сантиметрів один від іншого. Ніби йшов хтось двоногий.

За різними відомостями, ланцюжок слідів був 60–160 кілометрів завдовжки. Маршрут пролягав не лише по землі. Сліди йшли через дахи, паркани, копиці сіна, а місцями взагалі переривалися.

Швидко знайшлися люди, які бачили на власні очі, що снігом крокував сам сатана. Газети тримали руку на пульсі. Про «сліди диявола» повідомила навіть поважна The Times.

Що це було?

Видання The Illustrated London News ще 1855 року припустило, що паніку посіяли лісові миші. Вони пересуваються стрибками, а в населені пункти кинулися, бо захотіли їсти.

Дослідник Майк Даш у статті «Сліди диявола: Матеріали для вивчення великої таємниці Девона 1855 року» доповнив цю теорію. На його думку, крім мишей, сліди лишали осли, коні та любителі містифікацій.

Зоолог 19 століття Річард Оуен висунув версію про борсуків. Вони ставлять задні лапи у відбитки передніх, тому їхній слід ніби «двоногий».

Письменник Джеффрі Хаусхолд припустив, що сліди залишили ланцюги на кінцях швартових канатів повітряної кулі. Запустити її могли з Девонпорта — військово-морської бази Королівського флоту.

Дивіться далі перше фото Лохнеського чудовиська.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter