Історія метро: бомби і шини

У спецпроєкті «Історія метро» WAS спільно з Mastercard і «Київським метрополітеном» розповідає сім історій про технологічні нововведення, які за півтора століття зробили метрополітен по всьому світу таким, яким ми його знаємо, від першої кільцевої гілки й до новітніх способів оплати проїзду.

Паризький метрополітен був відкритий до Всесвітньої виставки 1900 року і став четвертим в Європі після Лондона, Будапешта і Глазго. Британців потрібно було наздоганяти, тому за планом до 1906 року запрацювало відразу шість основних гілок і три додаткових. Велика частина перегонів між станціями йшли точно під наземними дорогами, щоб не зачепити підвали будинків і взагалі не заважати інфраструктурі міста.

До початку Першої світової війни в Парижі працювало вже 10 ліній метрополітену. Ця війна і стала першим випробуванням для підземки. Починаючи з 1914 року німці регулярно бомбили Париж з літаків і дирижаблів. У березні 1918 року до обстрілу приєдналася надважка далекобійна артилерійська «Паризька гармата». І нехай вона більше лякала парижан, ніж вбивала, нажахані люди шукали куди сховатися.

Кратер на вулиці Парижа після бомбардування з дирижабля, 1917 рік. Джерело: The Nations at War / Wikimedia Commons
Охороняється вхід в метро, Париж, 1914–1915 рр. Фото: Bain News Service / Library of Congress

Жителі міста почали використовувати метро в ролі бомбосховища. У тому ж березні 1918 року це призвело до трагедії, коли в паніці городяни забули, що двері потрібно відкривати не всередину, а назовні. У тисняві загинули 66 людей. Відтоді двері на станціях Паризького метрополітену почали відкриватися в обидві сторони, а інші міста підхопили цю практику.

Друга світова війна та окупація пройшлися по паризькій підземці ще жорсткіше. Працювали тільки 85 з 332 станцій. За закритими станціями ніхто не дивився, поступово вони перестали бути придатними до експлуатації. Тому 1945 року тимчасовій адміністрації метрополітену довелося відновлювати більшу частину ліній з руїн.

1948 року була створена державна компанія RATP (Автономний Оператор Паризького Транспорту), яка отримала в управління майже всю транспортну інфраструктуру Парижа. Закінчивши відновлення метро після війни, керівництво RATP звернуло увагу на експериментальні проєкти, які до того не впроваджувалися ні в одному з метрополітенів Європи. Наприклад, состав на шинному ходу.

Состав на шинному ходу. Паризьке метро, 1963 рік. Джерело: US National Capital Transportation Agency / George Mason University

Вагони та потяги на колесах з шинами мали ряд переваг. Состав йшов набагато тихіше, плавніше набирав і знижував швидкість, пасажирів не смикало з боку в бік на кожній станції. Але і коштувало це задоволення набагато дорожче і з боку технічного обслуговування, і витратами електрики, і по амортизації. А також шини просто зношуються швидше, ніж сталеве колесо.

Для створення такої системи в Парижі були залучені приватні підрядники — компанії Michelin і Renault. 1951 року запустили перший експериментальний склад, а вже до 1956 року значна частина метрополітену була переведена на шинний хід.

Вагони типу MP 73 на шинному ходу. Паризьке метро, 6-а гілка, 2016 рік. Фото: Cramos / CC BY-SA 3.0

Метро на шинах так і не стало популярним у всьому світі. В основному воно залишилося візитною карткою франкомовних країн і регіонів. Змішані системи дотепер діють в Парижі, Ліоні, Марселі та канадському Монреалі. На повністю шинному метро можна покататися в Ліллі, Тулузі або Турині. Частково подібну систему впровадили в Латинській Америці (Мехіко і Сантьяго). Користуються составами на шинному ходу також в Японії та Південній Кореї.

Через більш плавний та контрольований хід, саме метро на шинному ходу першим почали автоматизувати. З 1983 року машиністів у составах немає, їх шлях контролюють віддалені диспетчери. Зараз у Паризькому метрополітені 14 основних ліній і 2 короткі, загальною протяжністю 220 км. Цілих 303 станції, в Європі більше немає ніде. У день паризька підземка перевозить близько 4,1 млн пасажирів. У Парижі й передмісті громадським транспорт управляє все та ж Régie Autonome des Transports Parisiens (RATP) — державна транспортна компанія, яка завідує метро, ​​частиною наземних електричок, трамваями та і рейсовими автобусами. У зоні відповідальності RATR існує єдина система оплати для різних видів транспорту: разовий квиток за € 1,90, книжка на 10 квитків за € 14,50 або безконтактна картка NaviGo з власною системою абонементів.

Пора переміститися у рідні краї. Читайте далі про технічні новинки, які використовували при будівництві підземки в Києві.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter