Чайна революція в Туреччині: коли ранок і справді починається не з кави
Сучасні турки буквально живуть чаєм — праця і відпочинок супроводжуються узливанням міцного духмяного напою. В кави немає шансів. Та лише століття тому все було точно навпаки: каву пили й любили, а от про чай там навіть не чули. Все змінила одна світова війна і одна надзвичайна людина. WAS і Teahouse розповідають, як таке стало можливим.
На початку 20 століття туркам було непереливки — 1918 року Османська імперія програла Першу світову війну, була окупована й розвалилася. Турецький народ воював за незалежність протягом 1919–1923 років. Врешті грецьких, французьких, англійських окупантів вдалося вигнати. За Лозаннським мирним договором, західні держави визнали суверенітет новоутвореної Туреччини над Анатолією і Східною Фракією
.
Все це стало можливим завдяки одній людині — Мустафі Кемалю Ататюрку
. Саме він зміг, згуртувавши людей, виграти збройну боротьбу проти країн-переможниць Першої світової. Згодом Ататюрк провів реформи для модернізації Туреччини. Ставлення до них в сучасному турецькому суспільстві неоднозначне — надто радикальними були ті кроки. Але як мінімум одна реформа не викликає нарікань і понині — чайна.
«Джезва», «турка», «кава» — слова турецького походження. Турки віками пили каву — кав’ярні з’являються в Османській імперії в 1550-х. За легендою, коли Хюррем Роксолана пристрастилася до кави, в Імперії масово почали відкриватися кав’ярні. Наприкінці 19 століття лише в одному Стамбулі їх було дві з половиною тисячі. Кав’ярні були місцем товариських бесід і ділових зустрічей. Але після Першої світової цій грандіозній кавовій культурі настав кінець — Стамбул втратив контроль над Аравією та іншими територіями, які виробляли каву. Вона стала надто дорогим задоволенням — народу треба було дати доступний тонізуючий і соціалізуючий напій. Ататюрк і тут допоміг.
Влада Республіки зробила ставку на чай: він був дешевшим і його можна вирощувати в Туреччині. За наказом Ататюрка, в 1920-х уряд прем’єра Ісмета Іненю почав розвивати чайну промисловість. В східних причорноморських провінціях із м’яким кліматом — Різе, Артвін, Трабзон — з’явилися плантації. Першу велику чайну фабрику було відкрито 1947 року в Різе, а вже 1965 року Туреччина змогла повністю задовольнити внутрішній попит. Поступово міцний чорний чай став новою «кров’ю» турецького суспільства.
Досить швидко в Туреччині народилася особлива традиція вживання чаю. Його заварюють за допомогою унікальної конструкції з двох чайників, яка зветься чайданлик — на чайнику з окропом прилаштовано дещо менший заварник. До отриманого терпкого духмяного напою зазвичай додають цукор в кубиках. П’ють чай із бардака — особливої тюльпаноподібної чарки.
Турки дуже люблять чаювання: в наш час вони споживають найбільше чаю в світі — 3,16 кг на душу населення в 2016-му. Українці — на 18-му місці з 0,58 кг.
Можливо, виробництво власного чаю та мода на все українське покращать наші результати. Перший крок до цього буде зроблено 6 жовтня на київському Фестивалі чаю.