Персональний чемпіон Її Величності: чому королеву захищає бухгалтер
В Середньовіччі людину, що билася замість когось на судовому поєдинку, називали чемпіоном
. З 11 століття, після завоювання нормандським герцогом Вільгельмом англійського престолу, місцеві монархи мали своїх чемпіонів, які під час коронації мусили захищати їхнє право на престол — на випадок якщо хтось із претендентів викликав на двобій майбутнього правителя.
Свій чемпіон є і в королеви Єлизавети II. 2015 року Френсіс Джон Фейн Мармійон Димоук (Francis John Fane Marmion Dymoke) став 35-м королівським чемпіоном і 34-м лордом маєтку Скрівелсбі. Народився він 1955 року, за спеціальністю — дипломований бухгалтер. З 20 століття королівські чемпіони також отримують почесне звання головного прапороносця Англії.
У середньовічній Англії під час коронаційного банкету чемпіон у супроводі графа-маршала і лорда верховного констебля Англії мав в’їжджати в повному лицарському обладунку до Вестмінстерської зали. Потім герольдмейстер Ордена Підв’язки тричі проголошував виклик до всіх, а чемпіон кидав лицарську рукавицю — на порозі зали, по центру й біля самого трону. Кожного разу герольдмейстер підіймав рукавицю. Потім чемпіон отримував винагороду у вигляді позолоченого кубка.
Слова виклику були різними, але під час коронації Георга IV 1821 року — останній раз, коли проводився урочистий ритуал за участі чемпіона, — використовувалася така формула:
«Якщо будь-яка людина, якого б рангу вона не була, високого чи низького, заперечуватиме, що наш суверенний пан Георг, король Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії, захисник віри, син і наступний спадкоємець нашого суверенного пана останнього покійного короля, є належним спадкоємцем імператорської Корони цього королівства Великої Британії та Ірландії, або що він не має користуватися тим самим; ось його Чемпіон, який каже, що той бреше, і є дволичним зрадником, і особисто готовий до боротьби з ним, і в цій сварці ризикуватиме життям проти нього в будь-який призначений день».
Особисто король міг сходитися у двобої лише з рівним за статусом — іншим суверенним монархом. Першим англійським королівським чемпіоном став Роберт Мармійон, який разом з високою посадою отримав від Вільгельма І Завойовника маєтки Тамуерт і Скрівелсбі. Чемпіонський титул передавався у межах роду, хоча битися нікому з них не довелося.
В другій половині 14 століття урвалася старша чоловіча гілка Мармійонів. Тому 1377 року під час коронації Річарда II чемпіоном короля став сер Джон Димоук, який був одружений з Маргариті Ладлоу, онуці сера Філіпа Мармійона. Високу посаду й маєток Скрівелсбі досі тримають нащадки сера Джона.
Давня традиція з киданням виклику потенційним конкурентам спадкоємця престолу перервалася в першій половині 19 століття. Вільгельм IV, який зійшов на престол 1831 року, відмовився від проведення коронаційного банкету з метою економії коштів. Через 7 років, під час коронації Вікторії, «чемпіонський» ритуал не відновили. Втім саму посаду ніхто не скасовував: 1953 року Єлизавета II коронувалася в присутності чемпіона Джона Димоука. Рукавиці й виклики він вже не кидав, але як прапороносець Англії був присутнім на церемонії.
Далі читайте про бороду принца Гаррі та армійську моду.
На обкладинці: Єлизавета II під час поїздки до Австралії, 1970 рік