Улюблена зброя Гітлера — на службі в людства
Після поразок 1943 року під Сталінградом і в Північній Африці німці раптом зрозуміли, що війна може закінчитися невдало, але віру в остаточну перемогу не втрачали. Дух підтримували повідомлення про нові військові проекти, які райхсміністр озброєнь Альберт Шпеєр називав «вундерваффе»
.
На тлі проектів циклопічних танків і надшвидкісних підводних човнів, які не встигли застосувати в бою, об’ємом фінансування виділялася балістична ракета «Фау-2» — головна надія Гітлера на перемогу.
Основною мішенню «зброї відплати» стала Англія, і 8 вересня 1944 року перша ракета впала на Лондон. Атака вийшла раптовою: системи оповіщення не могли засікти «Фау-2», що летіла зі швидкістю до 5700 км/год. Але завдати місту серйозної шкоди не вийшло. Виявилося, що у «диво-зброї» досить низька точність. Половина ракет не влучали в ціль, багато інших вибухали в повітрі.
За сім місяців постійного бомбардування Лондона жертвами двох тисяч «Фау-2» стали 2700 осіб. Тобто, одна ракета вбивала в середньому 1–2 лондонців.
Це вкрай низька ефективність у порівнянні зі звичайними авіанальотами. 1300 британських і американських літаків усього за два лютневих дні 1945 року зруйнували весь центр Дрездена, вбивши 25 тисяч чоловік.
Може здатися, що з урахуванням скромних бойових успіхів «Фау-2» була вкрай нерентабельною зброєю. Одна штука коштувала 100 тисяч довоєнних райхсмарок або $ 40 тисяч за курсом того часу. Сумарно розробка та виробництво балістичних ракет обійшлися Райху в $ 40 мільярдів за сучасним курсом. Американці створили атомну бомбу, витративши вдвічі менше.
Втім, вартість «Фау-2» не була такою вже захмарною, якщо порівняти з витратами воюючих країн на іншу техніку. Виробництво одного американського важкого бомбардувальника B-17 коштувало тоді $ 238 300
, до яких треба додати витрати на тренування 10 членів екіпажу.
На хід війни «вундерваффе» не вплинула, проте дала поштовх для розвитку космонавтики. Основна частина бюджету пішла на створення нової галузі — ракетобудування. Трофейні балістичні ракети далекої дії стали основою для американських і радянських космічних програм.
США після війни дісталася команда керівника програми «Фау-2» Вернера фон Брауна. Радянському Союзу — випробувальний полігон в Пенемюнде, обладнання, документація, люди. Один тільки ракетно-космічний інститут на чолі з Сергієм Корольовим поповнився 13 німецькими професорами, 32 докторами наук, 106 інженерами. Заступник керівника групи управління ракетами в Пенемюнде Гельмут Гертрупп допоміг почати випробувальні пуски в СРСР.
Хоча нацисти планували використовувати технології «Фау-2» для масового вбивства мирних британців, в результаті вони доставили Гагаріна на орбіту, а «Аполлон» — до Місяця.