Марш у Херсонській області
Напад бандерівців на селище Херсонської області УРСР 1988 року — це звучить фантастично. Але подібну історію переповідає документ, який в архіві КДБ / СБУ знайшов Едуард Андрющенко.
Восени збирати урожай овочів до радгоспу в село Посад-Покровське на Херсонщині прибули три сотні студентів ЛПІ (нині «Львівська політехніка»). В один із вечорів близько 80 хлопаків вирушили на танці. Звісно, були напідпитку.
Поява чужинців на сільській дискотеці в ті часи неминуче завершувалася бійкою. Але цього разу конфлікт розпочався ще на вулиці: за допомогу місцевим на полях галичани вимагали безкоштовного входу. Після відмови вони почали ламати двері клубу.
Далі гості зі Львова шикуються у колону та йдуть головною вулицею села. Скандують «Бий москалів!», «Ми за самостійну Україну!», співають про Степана Бандеру. Очевидці помітили хрести, намальовані на обличчях студентів.
Бешкетників вдалося заспокоїти. Наступного дня вони влаштували погром у гуртожитку і повернулися до Львова.
Про хуліганство, обтяжене антирадянськими гаслами, доповіли у КДБ. Нагляд над львівськими студентами було посилено. Серед них шукали провідників націоналістичної ідеології, але марно. Популярність націоналізму зростала, незабаром студенти почнуть виходити на масові протести проти радянської влади.
Один з учасників подій 1988 року знайшовся на Фейсбуці. Це Віталій Ілик, голова прес-служби Міжнародного центру миротворчості та безпеки (Яворівський полігон).
«Про цю цидулу давно забув. Власне, тоді її не бачив, бо зачитували з папки, підшитої в справу. Аж на тобі. Білозерка, юність, відчуття повноти життя і розуміння, що Система вже не страшна», – так він прокоментував документ тридцятирічної давнини.
Деталі пригоди Віталій не пригадує. За його словами, львівська влада спочатку намагалася добитися серйозного покарання для студентів. Але, незабаром справу зам’яли. «Проблем у партії не бракувало, аби ще політику нам шити», – пояснює Ілик.
Дії студентів кваліфікували як дрібне хуліганство і призначили дрібні штрафи. Якби виступ стався кількома роками раніше, до початку «перебудови», наслідки були б набагато тяжчими.