Останній опришка

Останнього опришка шукали так:

• до Ужгорода надсилають підкріплення — 100 жандармів;
• за інформацію про втікача оголошують винагороду;
• правоохоронці Хуста просять дозволу вирубати всі кущі вздовж доріг у окрузі, щоб розбійнику було складніше ховатися;
  на поселення Лаз, мешканці якого допомагають розбійнику, накладають додатковий податок — за утримання понаднормової жандармерії і війська;
• у селах сучасного Міжгірського району всім мешканцям видають посвідчення і запроваджують пропускний режим: заходити у ліс їм можна максимум на день і лише з дозволу старости села.

16 серпня 1921 року облогу знімають — 23-річного парубка знаходять мертвим на горі біля села Нижня Колочава. Николу Сюгая (чеською його прізвище пишуть Шугай) поетично називають «закарпатським Робін Гудом» чи «останнім опришком». На його могилу у селі Колочава їздять туристи. Місцеві розповідають їм, що Никола грабував багатих, а гроші роздавав бідним.

Зіркою розбійника зробили письменники. 1922-го повість про нього видав угорець Белла Іллеш. 1933-го вийшов перекладений 12 мова роман чеського комуніста Івана Ольбрахта. У книжці Ольбрахта робітники влаштовують страйк із плакатами: «Хай живе Никола Шугай! Шугай поведе нас!».

Насправді Николу Петровича Сюгая навряд чи можна назвати захисником простого народу. Сина лісоруба в селі вважали хуліганом, з фронту Першої світової він дезертирував, вбив двох жандармів, колишнього сусіда, був підозрюваним у пограбуванні та вбивстві чотирьох євреїв.

Помер Сюгай, імовірно, під сокирами односельців. З іншими опришками теж все було не так однозначно.

Ілюстрація: кадр з фільму «Балада про бандита» (про Николу Сюгая) режисера Володимира Сиса, 1978 год / Česká televize