Острів Сарк: затишний феодалізм у 21 столітті

Коли чуємо фразу «останній феодал Європи», то уявляємо старого лицаря у заіржавілих обладунках. Насправді, ще якихось 11 років тому цим статусом міг хизуватись британець на ім’я Майкл Бомонт.

1974 року колишній авіаційний інженер отримав від бабусі спадок — титул Сеньйора Сарка, ошатну резиденцію 17 сторіччя, і абсолютну владу над маленьким зеленим островом Сарк з його мешканцями. WAS з’ясував, яким чином феодальна система на острові дожила до наших днів.

Сарк — скелястий острівець площею всього 5.45 км² і з населенням близько 500 людей. Він знаходиться в протоці Ла Манш, ближче до французького узбережжя та належить до групи Нормандських островів. Як і сусіди — острови Джерсі та Гернсі, Сарк не входить до складу Об’єднаного королівства, натомість має статус «коронного володіння», тобто фактично, особистого домену британського монарха.

Кожне з «володінь» має свій парламент, судову владу і навіть власну валюту, обіг якої, щоправда, обмежений.

Перші Сеньйори

Політична система Сарка лишалася незмінною протягом століть. В її основі лежав королівський патент від 1565 року, яким Єлизавета I передавала Сарк у довічне володіння феодалу з Гернсі на ім’я Гельєр де Картре. Натомість, він зобов’язувався поселити на острові не менш як 40 здорових чоловіків, які мали боронити острів та його володаря від піратів. Так на острові з’явились перші «тримачі-землевласники» — кожен отримав ділянку, а разом з нею і право представництва в місцевій Чолобитній раді — Chief Pleas.

Верховна влада, однак, належала Сеньйору, який міг накласти вето на рішення ради та одноосібно призначав усіх посадовців — головного суддю, писаря, підскарбія і офіцера поліції. Сеньйор збирав з підданих податки — десятину від зібраного зерна, тринадцятину з кожного продажу землі, та подимний податок — курку. Також  Сеньйор мав і досі має ексклюзивне право тримати нестерилізованих собак та свійських голубів.

Острів Сарк. Джерело: Snapshots Of The Past / CC BY-SA 2.0
Острів Сарк. Джерело: Snapshots Of The Past / CC BY-SA 2.0

Дама острова Сарк

Ця система безболісно пережила зміну династій. Сарк продавали не менше 4 разів. Востаннє — 1849 року, коли тодішній Сеньйор П’єр Кері ле Пеллі не зміг розплатитися за іпотеку і віддав острів майже за £ 6 тисяч Мері Коллінз — дочці свого кредитора. Вона стала Дамою острова Сарк.

Нащадки Коллінз правлять островом понині. Найвідомішою з них є Сибіл Гетевей — «доброзичливий диктатор» Сарку, яка правила протягом майже півстоліття — з 1927 по 1974-й. Вона працювала над туристичним іміджем острова, як «заповідника старовини». Зокрема, ввела заборону на будь-який автотранспорт, крім тракторів. Заборона досі діє. А у роки Другої Світової Гетевей проявила себе як дуже далекобачна господиня.

Нормандські острови — єдина британська територія, яка була окупована німцями. 4 липня 1940 року на острів прибув човен з німецькими офіцерами. Пані Гетевей люб’язно їх прийняла, сказала, що можуть залишитися. Хоча формально це була окупація, німці поводилися більше як гості й поважали пані Гетевей та її порядки.

За правилами етикету, офіцери кланялися їй та цілували руку. Вона змогла домовитися, аби військовий лікар вермахту піклувався і про жителів острова, під час нестачі їжі організувала рейд на німецькі припаси та потайки від окупантів вирощувала картоплю. Коли німці пішли, вона керувала британським загоном, що проводив розмінування.

Завдяки її рішенням, господарства Сарка не занепали, як це сталося на сусідніх островах через евакуацію населення.

Пані Сибіл Гетевей, травень 1945-го. Джерело: Imperial War Museums

Капіталізм vs феодалізм

Спокійне життя сарківчан закінчилося 1993 року, коли один з острівців поблизу Сарка купили брати Берклі — близнюки-мільярдери з Лондона, власники газети The Daily Telegraph. Та одним островом вони не обмежилися — з часом вони купили більшість готелів, а також близько чверті всієї землі на Сарку. 

Проте це не звільнило їх від обов’язку платити Сеньйору тринадцятину від усіх угод з нерухомістю і заборони об’єднувати викуплені ділянки. Звичайно, брати Берклі платити не бажали, тож спершу спробували купити феод у Бомонта, а після його відмови почали бомбардувати Європейський суд з прав людини петиціями щодо недемократичності системи керування на Сарку. 

Судова тяганина привернула увагу британської громадськості. Постала реальна загроза, що острів позбавлять автономії. Тому 2008 року Чолобитна рада ініціювала реформу. Замість 40 землевласників та лише 12 депутатів «від народу», в ній мали відтепер засідати виключно демократично обрані представники. Сеньйор втрачав право вето, а податкова система була реформована. Брати Берклі задоволено потирали руки, проте на перших виборах усі їхні кандидати з тріском провалилися. 

2008 року систему знову реформували. У новому парламенті тепер було 28 депутатів — 14 землевласників і 14 народних. 2017-го через нестачу кандидатів кількість обранців у Раду скоротили до 18. 

2016 року старий Бомонт помер, 23-м Сеньйором став його син Крістофер. Династія правителів Сарку продовжується, у Крістофера є двоє дітей — донька Сибіл та син Г’ю. Хто далі «правитиме» Сарком — Сеньйор чи Дама — покаже історія.

Читайте далі про 5 принципів, за якими реформували відсталу Японію.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter