Паломництво до лона коханої: сексуальна сцена з середньовічного манускрипту
Як виглядав опис сексу в середньовічній літературі? Про це можна дізнатися зі сторінок літературного блокбастеру 13 століття, які було знайдено в одному з британських архівів.
Середньовіччя часто уявляють, як епоху тотального церковного диктату, коли дозволено було говорити й писати лише про спасіння душі. Справді, уваги до тілесності було менше, ніж в античні чи модерні часи, але про кохання і секс писали й почитати любили. Присвячений намаганням завоювати кохану твір «Роман про Троянду» — гарне тому підтвердження.
Професор Ніколас Вінсент з Університету Східної Англії знайшов в архівах Вустерської дієцезії загадкові фрагменти пергаментного рукопису, які допомогла ідентифікувати медієвістка з Університету Бристоля Маріанна Ейлс. Виявилося, що перед ними — найстарші вцілілі сторінки поеми «Роман про Троянду», написаної двома авторами в 13 столітті.
Примірників цього твору збереглося немало, але кожна копія рукопису дещо відрізняється від інших. Знайдені й вивчені восени 2019 року сторінки — це закінчення історії, що описує сексуальну сцену між двома головними персонажами — Закоханим і Трояндою. При цьому вони містять деякі рядки з кінця поеми, які відсутні в манускрипті, використаному для створення стандартного сучасного видання «Роману про Троянду».
В цей момент сюжету Закоханий описує себе як паломник з торбою та «жорстким і сильним» посохом перед релікварієм — вмістилищем цінних священних реліквій. Він говорить, що в минулому свій посох «встромляв у ті канави». Тепер же герой стоїть на колінах перед величною реліквією, «сповнений спритності та енергійності між двома прекрасними стовпами… поглинений бажанням поклоніння».
Професорка Ейлс зазначає, що знайдені пергаменти використовувалися як палітурки чи папки для інших рукописів. Це було поширеною практикою в ті часи, бо пергамент — надійний і дорогий матеріал, який чудово підходить для повторного використання. «“Роман про Троянду” опинився в центрі пізньосередньовічної суперечки між інтелектуалами щодо статусу жінки, тому можливо, що ці конкретні сторінки були вийняті з оригінальних палітурок і повторно використані тим, кого ці сцени ображали», — резюмує науковиця.
Поема «Роману про Троянду» складається з 22 817 віршів: 4 028 написані в 1225–1230 роках Гійомом де Лоррісом, а всі інші — 1275 року Жаном де Меном. Перша частина — типовий кодекс куртуазного лицарського кохання, а друга — своєрідна поетична енциклопедія тогочасного європейського знання з критикою суспільства — стану справ у Церкві, аристократичної моди на «високе кохання» і навіть королівської влади. Жан де Мен пропонує вивчати людську природу й спиратися на науку, а також говорить про необхідність створення справедливого соціального устрою.