Боротьба з чумою для чайників: молитися, поститися, спалювати

В українських повір’ях чума — кудлата жінка з ногами індички. Вона бродить селами, розкидаючи товари й гроші, щоб принаджувати жертв. Реальні шляхи передачі інфекції до 20 століття були невідомі. Це породжувало страх.

За даними німецького Інституту еволюційної антропології, вперше чуму в Середземномор’ї близько 5 тисяч років тому занесли кочівники з Прикаспію та Причорномор’я. Страшна хвороба навіть згадується в Біблії. За спаплюження Ковчега Завіту бубонної чумою було покарано плем’я філістимлян.

«І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його…», — 1 книга Царств, Старий Заповіт

Найвідоміша пандемія спалахнула в середині 14 століття. З монгольської пустелі Гобі Великим шовковим шляхом atra mors (чорна смерть) прийшла до Криму. Не виключено, що рухалася вона разом з військом Золотої Орди, яке обложило генуезьку фортецю Каффу. Звідти чума на торгових кораблях потрапила в порти Середземного моря, проникла до Західної Європи та Африки. Вершники, які повернулися з походу, інфікували Орду. Не виключено, що хвороба стала однією з причин її занепаду.

Молися!

1351 року чума вдарила по Московському царству. Псков, Новгород, Смоленськ… Потім хвороба перебралася на північ нинішньої України.

«В Глухове же тогда ни един человек не остася, вси изомроша», — говорить Никонівський літопис.

Священики не встигали відспівувати небіжчиків, тому родичі несли їхні тіла в храми, де щоранку проходила масова панахида. В труну, яка стала вже дефіцитом, владали три тіла. Майно хворих часто залишалося нічийним.

«Боялися приймати щось від померлих, страхом смертним затьмарені, божевільні від родичів своїх відверталися», — згадує Псковський літопис.

Поки що живі люди масово звернулися до бога. Жінки та чоловіки йшли до монастирів, передавали церквам свої будинки.

Зустріч хресних ходів з нагоди морової пошесті 1654 року. 23-е клеймо з ікони «Богоматір Толгська з клеймами» 1655 рік. Джерело: Ярославський художній музей / icon-art.info
Папа Римський Климент VI (ліворуч) і чума у Флоренції, 1348 рік. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek - Austrian National Library / Wellcome Collection / CC BY 4.0

Закопти!

У Західній Європі мор був таким саме страшним, а засоби профілактики настільки ж марними. 1348 року папі римському Клименту VI довелося освятити річку Рону в Авіньйоні та наказати кидати у воду трупи, оскільки землі для могил вже не вистачало. Сам він намагався нікого до себе близько не підпускати та годинами сидів в ароматичному диму, підкидаючи до жаровні коріння й трави.

i

Особистий лікар Климента VI Гюї де Шоліак описував симптоми чуми: «Хворий на легеневу форму помирав за 3 дні постійної лихоманки і кровохаркання. Бубонна форма приносила лихоманку, нариви і карбункули на тілі, в основному під пахвами і в паху. Такий хворий помирав за 5 днів».

Медики Середньовіччя мали дві теорії поширення чуми.

1. Контагії — невидимі для ока «насіння хвороби» або хвороботворні «скотинки», що передаються при контакті. Рекомендувалася ізоляція хворих і тривалий карантин.

2. Міазми — отруйні випаровування. Біля боліт, брудних річок, сміттєвих куп і вигрібних ям погано дихалося і часто хворілося. Ця теорія була більш популярною.

До появи мікробіології впливом міазмів пояснювали чуму, тиф, холеру, малярію. Від випарів рятувалися втечею або очищенням отруйного повітря. Під час епідемій на вулицях і площах палили багаття, села обкопували вогняними ровами, будинки обкурювали травами. Українці палили ялівець, а під стелю вішали цибулю.

Вулиці Лондона під час епідемії чуми, 1665 рік. Гравюра Едмунда Еванса. Джерело: Wellcome Collection / CC BY 4.0

Християни середньовічної Європи вважали котів втіленням диявола, і на ґрунті забобонів влаштували котячий геноцид. Даремно, нвони вбивали щурів — переносників чумних бліх.

Шукай винного!

Оскільки жоден метод проти чуми не допомагав, кожну епідемія породжувала забобони та теорії змов. У поширенні інфекції підозрювали іноземців, п’яниць, юродивих, прокажених, іновірців, найчастіше — євреїв.

Бідняки гадали, що їх труять багатії, а багатії звинувачували холопів. Під підозру потрапили навіть стиляги в гостроносих черевиках, що нібито «обурювали Бога». Таких могли повісити, спалити або забити на смерть.

Хворих і можливих носіїв хвороби не жаліли: «Бысть моровое поветрие в Великом Новгороде, и много людей помераша, а которые люди побегаши из града, и тех людей беглицов имаша и жегаша [зловити і спалити]».

Збереглася доповідна записка воєвод царю Михайлу Федоровичу від 1623 року, де Річ Посполиту підозрюють у застосуванні бактеріологічної зброї: «… в Польше и Литве голод великий, и литовские люди умышленно нарочно хотят из моровых мест посылати с купецкими людьми в твои, государь, города всякие товары и продавать дешевой ценой…»

Спалення євреїв під час епідемії чуми, 1349 рік. Джерело: Bibliothèque royale de Belgique, MS 13076-77, f. 12v. / Harvard University Press, Cambridge, 1976

Огороджуй, убивай!

З 14 століття поширився карантин — ізоляція на 40 днів. В Італії хворих закривали в спеціальних приміщеннях і забороняли виходити на вулиці. На Русі заражений двір заколочували, входи в будинок завалювали та ставили охорону. Живі залишалися всередині разом із мертвими. Якщо вистачало сил, закопували тіла на дворі без відспівування священиком.

i

Легенева форма чуми – рідкісна; зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом.

Бубонна – зазвичай переноситься блохами, що живуть на гризунах. Чумна паличка закорковує травну систему блохи. Голодна комаха починає кусати все підряд, зокрема людей. Через те, що стравохід переносника закоркований, хвора кров йде назад у рану вкушеної людини.

До 17 століття одним з основних методів профілактики була організація застав. Службу на них несли 3-4 людини «дітей боярських, міцних, кому можна вірити», 30 стрільців і місцеві жителі, озброєні сокирами й рогатинами. На пропускних пунктах постійно палили багаття, а приїжджих опитували лише через дим. Через полум’я передавали також кореспонденцію, яку до передачі адресату належало кілька разів переписати.

До початку 18 століття карантин став системним. За Петра I приїжджих із «заповітренних місць» тримали в 6-тижневій ізоляції, хворих виводили в «особливі й порожні місця», заражені будинки спалювали разом з начинням і худобою. Людей, які намагалися обійти застави, вішали на місці і без допиту.

Коли восени 1711 року чума накрила Ніжин, київському губернатору наказали оточити місто заставами та припинити з ним будь-яке сполучення. У свою чергу, начальники Смоленської, Московської та Азовської губерній мали гнати назад людей з Київської: «… і нікого з жителів малоросійських міст до Великоросійських міст не пропускати».

1755 року енергійне листування з приводу протиінфекційних заходів вів кошовий отаман Запорізької Січі. «Найдужчу тримати обережність, і поки вона остаточно не мине, без дотримання повного карантину з кордонів турецьких й польських на Січ, і в житла й хутори запорізькі нікого не пропускати», — наказував гетьман Розумовський. Цілий місяць зайняв пошук будинку для карантину та грошей для його облаштування, «через це люди, що приїжджали, зазнавали крайньої та нестерпної скрути».

Карантини утримувались за рахунок прибутків від продажу вина, деякі — за рахунок самих пацієнтів. У кращих була контора (офіс), маркітантскій двір (ринок) і три квартали будинків. У першому жили «сумнівні» — люди без ознак хвороби. У другому стояли склади, де дезінфікували імпортні товари та особисті речі подорожніх. У третьому — чумна лікарня. Вважалося, що звідти ніхто не виходив живим.

Чума в Астраханській губернії. Спалення будинків і речей в селі Нікольське. Гравюра І. Матюшина / Всесвітня ілюстрація №533

Бунтуй!

Під час епідемії 1770–1773 років незграбні дії влади та невігластво мешканців призвели до бунтів у Києві та Москві.

Оточити Київ адміністрація зважилася тільки в розпал мору. Застави розрізали місто на три окремі райони. Виходити за продуктами зі спеціальними квитками могли тільки жителі незаражених дворів. Заражені будинки оточували, але не спалювали, — боялися великої пожежі в щільній забудові.

Аби не опинитися під замком у власному будинку або в карантині на Трухановому острові посеред Дніпра, кияни переховували хворих і померлих. Трупи вночі закопували на дворі чи кидали на вулицях. Коли ізоляція стала нестерпною, народ зібрався біля магістрату і змусив відвести застави за межі міста.

Картину апокаліпсису доповнили рясні дощі. Чумне кладовище, влаштоване неподалік Дніпра, розмила річка. Безпритульні собаки відкопували рештки і розносили містом. З’явилися мародери. Навесні чума почалася в Пирогові, де солдати продавали речі, викрадені із заражених будинків.

Бунт у Москві був жорсткішим. Біля брами Донського монастиря натовп розтерзав архієпископа Амвросія, який розпорядився заховати Боголюбську ікону Божої Матері. Москвичі цілували образ, молячись за спасіння, і заражали один одного чумою. Карантинами та лікарнями прокотився погром. За подіями стежив український епідеміолог Данило Самойлович.

Вбивство архієпископа Амвросія, гравюра Шарля Мішеля Жоффруа, 1845 рік. Джерело: Lacroix, Frédéric (d. 1864). Les mystères de la Russie: Tableau politique et morale de l'empire Russe. Paris, Pagnerre, 1845

Знайди причину!

Досвід боротьби з епідемією чуми в Москві Данило Самойлович виклав у своїй науковій роботі — ніколи до цього дисертацію медика з Російської імперії не публікували за кордоном. Пропрацювавши 10 років у Європі, він повернувся і вирушив у Причорномор’я.

Коли навесні 1784 року доктор прибув до Херсону, з чумою там боролися дідівським методом — палили багаття на площах і вулицях. Каторжники в балахонах, просочених дьогтем і оцтом, затягували гаками тіла померлих на вози та спалювати в степу.

Переконаний гуманіст і контагіоніст, Самойлович не вірив у теорію міазмів. Проте вірив у профілактику, пропаганду та щеплення від чуми. Доктор перехворів тричі й довів, що перебіг хвороби можна контролювати. В цей час його сучасники і конкуренти радили для профілактики спалювати гній, бити в дзвони і палити з гармат.

Таким був ідеальний медик, за описом Самойловича: «Йому належить бути людинолюбним, жалісливим, показувати приклад іншим в усьому. Він поспішає до селища, де є хворий з виразкою. Розпитує його з добрим сердцем про хворобу, як і де він виразкою цією зачумився».

У Херсоні вчений провів один з перших у світі розтинів померлого від чуми, однак примітивність тодішніх мікроскопів не дозволила виявити збудник. Самойлович помилково зробив висновок, що чумна отрута  — це рідка масляниста речовина, яка збирається в серці хворого.

Портрет доктора Данила Самойловича (гравюра Кошкіна 1785 року з оригіналу Щедріна). Джерело: Державний музей образотворчих мистецтв імені А.С. Пушкіна / russianprints.ru

Припинити істерику!

Українці доклали максимум зусиль щоб покласти край чумі.

    • Самойлович був не єдиним українським лікарем, який вивчав хворобу. Його «хрещений батько», професор Іван Полетика, також організував систему карантинів. Під час епідемії 1770–1773 років лікував хворих у Кирилівському монастирі та в карантині на Трухановому острові.
    • Епідеміолог Артем Рафалович, уродженець Могилів-Подільського, в середині 19 століття вивчав чуму в Єгипті. Рекомендував скоротити півторамісячний карантин до тижня, чим полегшив роботу портів.
    • Мікробіолог Данило Заболотний з Вінницької області під час третьої пандемії вивчав чуму в Індії, Китаї та Монголії. Засновник ветеринарної епідеміології та вчення про природні вогнища чуми. Довів, що інфекцію в природі переносять дикі гризуни, чим розвіяв тисячолітні забобони.
    • Бактеріолог Володимир Хавкін із Бердянська — творець першої в світі вакцини проти чуми. Випробував препарат на собі. Боровся з чумою в Індії. Центральний інститут імунології у Мумбаї носить ім’я Хавкіна.
Популярне: