Високогірна війна: кому знадобився льодовик Сіачен
Більшість жертв цієї війни полягли не під кулями. Сніг, мороз, зневоднення і кисневий голод – надзвичайно ефективні вбивці в спірних горах між Індією і Пакистаном.
В основі індо-пакистанського конфлікту – суперечка навколо області Кашмір. В 1947 році під час розділу Британської Індії на Індію і Пакистан князь Кашміру, порушуючи договори, проголосив незалежність від обох нових держав. 21 жовтня 1947 року в Кашмір увійшли пакистанці. У відповідь індійська армія взяла під контроль 2/3 регіону. Почалась війна.
Сіачен – хаотичне нагромадження каміння і льоду в горах Каракоруму, де сходяться кордони Індії, Пакистану і Китаю. Льодовик спадає з висоти майже 6000 м над рівнем моря і має п’ять прохідних перевалів висотою більше п’яти кілометрів. Взимку тут випадає до 10 м снігу. Вузькі полонини регулярно засипає лавинами. Одна з них у 2012 році накрила одразу півтори сотні пакистанських військових.
Абсолютно безглузде для економіки місце. Зате з тутешніх висот зручно контролювати долини і торгові шляхи з Китаю в Пакистан. Це з’ясувалося недавно. Всім було плювати на скелі Сіачен до 1980-х років.
Перша висадка
1984 рік. Індійська розвідка отримала інформацію від європейського продавця альпіністського обладнання. Пакистан замовив величезну партію гірської амуніції. Після аналізу закупленого спорядження, а також даних про масову видачу альпіністських сертифікатів в Пакистані і активності патрулів супротивника в районі льодовика, було ухвалене рішення про висадку.
Індійський контингент склали два піхотні батальйони Кумаонського полку і рота скаутів. Багато бійців тоді вперше побачили альпенштоки, лижі та льодоруби. Група була посилена зенітним озброєнням, установками «Град-П» і гелікоптерами, здатними літати у високогір’ї. Індійці висадилися 11 квітня 1984 року, випередивши пакистанців на два тижні.
Перші три дні десант на стратегічному перевалі Білафонд Ла був відрізаний сніговою бурею. Почалися втрати від набряку легенів і обморожень. В штабі навіть не знали, чи жива передова група. Індійські скаути вижили. За 50-градусного морозу і поривів вітру до 100 км/год вони змогли розчистити вертолітний майданчик, поставити намети і побудувати з каменів перший оборонний периметр.
Запізнілий штурм
25 квітня 1984 року прибули пакистанські групи – і натрапили на кулеметний вогонь і міни. Почалася бійня за крихітні спостережні пости на висоті 5000-6000 м над рівнем моря. Вдень артилерія намагалася вогнем викликати сходження лавин. Лютими ночами намети з солдатами зривало в прірву поривами вітру. Два роки тривали безуспішні спроби пакистанців штурмувати індійські позиції в лоб. На десятки загиблих припадали сотні обморожених.
За через три роки, в квітні 1987-го, пакистанцям вдалося видертися на вершину висотою 6440 м, що на півночі від перевалу Білафонд Ла. Там вони заснували укріплений пост Каід. З нього спецназівці стріляли по гелікоптерам, що пролітали повз, наводили артилерію на каравани постачання. У двох невдалих атаках на цей блок-пост під кулеметним обстрілом полягли 23 індійських солдати з елітного батальйону Кашмірської легкої піхоти.
Герої Індії
26 червня 1987 року індійська штурмова група під керівництвом наїб-субедара Бана Сінгха під прикриттям хуртовини змогла піднятися на неприступну 450-метрову крижану стіну і обійти пакистанський опорний пункт з тилу. Бійці закидали єдиний бліндаж гранатами, били противників льодорубами і ножами.
Пост Каід вирізали, вцілілі захисники намагалися спуститися вниз, але зірвалися в прірву. Бана Сінгх підняв на вершині прапор Індії і отримав найвищу військову нагороду країни – медаль Парамвір Чакра.
Активні бойові дії на льодовику тривала до кінця 1990-х. Пакистанці десятки разів намагалися атакувати індійські пости на перевалах, засновували бази на доступних лише з повітря скелях, закидали з гелікоптерів спецназ в тил противника. Але у індійців залишалася перевага.
В одному зі штурмів загинули одразу три командира спецназу гірських військ Пакистану, а в серпні 1992 року був збитий гелікоптер з командувачем операцією бригадиром Масудом Анварі. Під час Каргільского прикордонного конфлікту 1999 року індійські пости на перевалах і хребті льодовика піддавали масованим атакам. Пакистанці потрапили під мінометний вогонь і не виконали завдання, густо окропивши сніг кров’ю.
Крижане перемир’я
Всього за час конфлікту в цих горах загинуло не менше 3000 пакистанських і 900 індійських бійців. З 2003 року на льодовику Сіачен запанувало крихке перемир’я. Індійці володіють вершиною і чотирма перевалами, пакистанці одним перевалом і мережею постів в горах нижче.
Постачання в цих краях – справжній виклик для тилових служб. На вершини прокладають трубопроводи з паливом, пости підтримують з гелікоптерів, підкріплення вистрибує з них в сніг, а потім спускається в долини на мотузках.
Конфлікт коштує сторонам мільярди доларів. Індія тримає на високогір’ї щонайменше 4000 військових, 102-гу бригаду, систему постів і хиж-іглу, спеціальні війська. У Пакистана тут 323-я і 62-га бригади зі штабами по обидва боки перевалів, роти спецназу в горах, склади і аеродроми біля підніжжя.
Приблизний паритет в людях і озброєнні гарантує, що швидкого військового вирішення конфлікту не буде.
Фото на обкладинці: AAMIR QURESHI / AFP (з кольорокорекцією)
