Вбивство – рушій прогресу. Як з’явився сучасний вагон
Перші пасажири залізниць полюбляли приватність, тому двері всіх купе вели з вагона назовні. Увійти в них на ходу було неможливо. Система називалася «англійський вагон» і була поширена по всій Європі до двох гучних вбивств в 1861 і 1864 роках.
6 грудня 1861 року з потяга Мюлуз – Париж вийшли не всі пасажири. В калюжі крові залишився лежати Віктор Пуансо – президент Імператорського суду Франції. Він щойно здав в оренду нерухомість і повертався додому зі значною сумою. Єдиний сусід Пуансо по купе вистрілив в нього тричі і вискочив на ходу. Це було легко, адже кожне купе мало окремий вихід. Попутники нічого не чули. Виконавця першого європейського вбивства в поїзді так і не знайшли.
Поганий попутник
9 липня 1864 року історія повторилася в Лондоні – загинув банкір Томас Брігс. Грабіжник побив його до смерті і через двері купе викинув тіло на рейки.
Цього разу злочинця впіймали – ним був німецький кравець Франц Мюллер. Одразу після скоєння злочину він поплив в США. Британські поліцейські рушили на перехоплення, їхній корабель прибув до Нью-Йорка раніше судна з Мюллером на борту. На пірсі його зустріли словами: «Ласкаво просимо до Америки, вбивця».
Мюллера повісили перед очима 50-тисячного натовпу. Ця була одна з останніх публічних страт в історії Великобританії.
Під час арешту Франц Мюллер був вбраний в перешитий вкорочений циліндр жертви. Публіка оцінила дизайн, і такі капелюхи стали популярним в Англії. Серед любителів «крою Мюллера» був Вінстон Черчилль.
Технічна творчість
Про вбивства на залізниці писали по всьому світу. Пасажири панікували, озброювалися і готувалися до поїздки, як до битви за життя.
Винахідники пропонували варіанти вирішення проблеми. Система дзеркал дозволила би провідникам бачити те, що відбувається в купе, а в трубу, що проходить крізь вагон, пасажири могли кричати «Рятуйте! Вбивають!»
Ці технології залишилися лише на папері, оскільки залізничники вирішили банально зробити отвори в стінках купе. Їх назвали «Прорізи Мюллера». Від інновації довелося незабаром відмовитися: пасажири скаржилися на сусідів, які підглядали в їхнє купе.
Тоді були винайдені підніжка і комунікаційний шнур. Підніжка проходила вздовж всієї зовнішньої стіни вагона. Нею кондуктор мав поспішати на допомогу пасажирам у разі небезпеки. Система не враховувала людської незграбності. На залізницях Європи гинули десятки людей – службовці і пасажири, які часто виходили на підніжку нетверезими.
Більш вдалим нововведенням став комунікаційний шнур, впроваджений англійцями в 1868 році. В разі небезпеки пасажир смикав за нього, і в купе провідника лунав дзвоник. Згодом шнур трансформувався в екстрене гальмо.
Рішення знайдено
Крапку в історії поставив німецький інженер Едмунд Хойзингер фон Вальдег. Він запропонував сучасну будову купейного вагона – з наскрізним проходом і дверима з кожного купе. Вагони нового типу повільно набували поширення по всьому світу. Ніхто не збирався викидати старі дорогі «труни на коліщатках». Вони їздили залізницями аж до 1930-х років.
