6 способів наслідувати Наполеона та згубити власну країну
Президент Парагваю Франсіско Солано Лопес, як ніхто інший з державних діячів, намагався копіювати імператора Франції. Це вбило більшу частину жителів його країни.
Багато державних діячів хотіли бути схожими на Наполеона, але мало хто доклав стільки зусиль до копіювання його образа, як президент Парагваю Франсіско Солано Лопес. Палким шанувальником Бонапарта і Другої імперії він став після відвідин Франції в 1853 році.
«Невисокий і огрядний, з дитинства схильний до ожиріння. Вдягається гротескно, але всі його костюми дуже дорогі і вибагливо оздоблені. Коли він задоволений, має м’який погляд, але якщо злиться, зіниці до такої міри розширюються, що він стає схожий на божевільного дикого звіра. Він взагалі нагадує велику тварину і виглядає непривабливо, навіть коли спокійний», – так описав Лопеса радник американського посольства в Парагваї Чарлз Еймс Вошберн.
«Вона була висока, мала гнучку фігуру зі спокусливими вигинами і шкіру алебастрового кольору. Очі її були такі сині, що здавалося, ніби запозичили колір у неба; їхні глибини, де панувало сяйво Купідона, світилися невимовною насолодою…», – писав про Елізу Лінч журналіст Ектор Варела.
1. Знайдіть свою Жозефіну
В одному з паризьких салонів Франсіско Солано закохується в куртизанку ірландського походження Елізу Лінч. Через рік пропонує виїхати до Парагваю, обіцяє зробити «імператрицею Латинської Америки». Та погоджується.
Хоча Лопес на ній не одружився, з часом іноземка завоювала статус найвпливовішої жінки країни. Вона народила шістьох дітей і була ініціатором реконструкції убогої столиці Асунсьйон за прикладом Парижа. Коли 35-річний віце-президент після смерті батька успадкував посаду президента, Еліза отримала статус неофіційної першої леді. Під час Парагвайської війни чоловік відзначив її званням маршаліни.
2. Копіюйте стиль Наполеона
Ставши в 1862 році президентом, Лопес почав модернізувати армію Парагваю. Хоча його батько запровадив прусську систему військової організації, син одягнув солдат в мундири, які нагадували форму армії Наполеона. Фотографувався Лопес в улюбленій позі Бонапарта, закладаючи руку за борт мундира. Подейкували, ніби він навіть наказав виготовити для себе точну копію корони французького імператора.
3. Розвивайте виноробство
Лопес мріяв зробити Парагвай «другою Францією». Щоби започаткувати виноробну промисловість, президент поселив групу французьких колоністів в районі Гран-Чако і перейменував територію на Нуево Бурдеос (Новий Бордо).
Французів зустріли з почестями. Але болотистий, лісистий ґрунт не годився не лише для виноробства, але й для сільського господарства взагалі. Через рік поселенці почали хворіти і голодувати. Також вони потерпали від нападів індіанців. Гран-Чако так і не стала виноробним регіоном. Зате через півтора століття там знайшли нафту.
4. Будуйте свій Париж
Наполеон побудував в Парижі Тріумфальну арку і розширив Лувр. Його племінник, Наполеон III, тотально перепланував місто – більшість провулків і тупиків стали широкими прямими бульварами. Натхненні Парижем, Франсіско Лопес і Еліза Лінч запросили майстрів з Європи для забудови і перетворення столиці Асунсьйона. Одним з найбільших проектів стало зведення президентської резиденції. Роботи почалися в 1857 році під керівництвом англійського архітектора Алонсо Тейлора. Меблі для інтер’єру закупили у Франції.
Франсіско Солано Лопес так ніколи і не оселився в палаці. Під час війни резиденція була пошкоджена артилерією противника, а після окупації країни стала штабом бразильського контингенту.
5. Влаштуйте велику війну
В 1864 році в громадянську війну в Уругваї втрутилися три країни: Парагвай з одного боку, Бразилія і Аргентина – з іншого. Лопес вважав конфлікт чудовою можливістю увійти в історію і відвоювати для своєї країни вихід до моря у бразильців.
До бойових дій Парагвай був готовий краще за сусідів. 38-тисячна армія кількісно переважала війська всіх трьох супротивників. Існувало власне виробництво гармат і набоїв, кілька десятків цивільних річкових суден були переобладнані на військові.
До середини 1865 року ініціатива була в руках парагвайської армії, якій вдалося захопити частину прикордонних провінцій Аргентини і Бразилії. Однак наступні три роки головні події точилися в болотах басейну річки Ла-Плата. Долю війни визначила перемога сильного бразильського флоту. Лопес втратив контроль над річковими комунікаціями в регіоні, де було дуже мало доріг, але не здавався.
В 1868 році президент вирішив, що військові невдачі спричинені змовою і розправився з кількома сотнями найвпливовіших громадян. Без суду, після тортур, разом з сім’ями були страчені його брати, міністри, судді, префекти, офіцери, священики, інженери і майже 200 іноземців з кількома дипломатами включно. Лопес наказав також висікти свою 70-річну матір та сестру.
В 1870 році бразильська армія оточила загін Лопеса, який переховувався на північному сході країни. «Я вмираю на своїй батьківщині», – вигукнув він перед смертю.
В результаті війни майже половина території Парагваю відійшла до Бразилії і Аргентині. У боях, від голоду і хвороб загинули 90% чоловіків або, за іншими підрахунками, 90% всіх жителів Парагваю – небачена трагедія.
На шість років країна опинилася під бразильською окупацією. Після неї, з 1870-го по 1932-й роки, в Парагваї змінилися 33 уряди. Щоби подолати демографічну кризу, було легалізовано багатоженство. Досі Парагвай – одна з найбідніших країн Південної Америки.
6. Станьте національним героєм
Як і Наполеон, Франсіско Солано Лопес очолив країну в 35 років. Поганому правителю і кривавому диктатору не бракувало особистої мужності. Через 60 років уряд Парагваю зробив Лопеса символом нескореного духу країни.
«Я буду похований під вагою ганьби. Але мій день прийде, і я повстану з безодні наклепу… посісти своє гідне місце в історії», – проголосив Лопес незадовго до смерті.
Він мав рацію.
В 1932 році Парагвай встряг у найбільш кровопролитну латиноамериканську війну 20 століття і відвоював у Болівії більшу частину багатою нафтою регіону Гран-Чако. Рештки Франсіско Солано Лопеса перенесли до Національного пантеону героїв, а його зображення з’явилося на грошах. В 1961-му національною героїнею була визнана і Еліза Лінч.
