Розшифрування «Книги дикунів»: як абат фалічні символи тлумачив
Понад 200 сторінок давнього рукопису помальовані людськими фігурками з величезними геніталіями. Люди на малюнках ходять до вітру, випорожняються, злягаються, карають одне одного. До розшифрування взявся знавець індіанської писемності, абат Домене.
Одного разу в 17 столітті товстий зошит, списаний піктограмами, прибув до Парижа. Близько ста років він належав маркізам Польмі, доки разом із середньовічними манускриптами не був проданий графові д’Артуа, майбутньому королю Карлу Х. Так артефакт опинився у сховищі старожитностей Національної бібліотеки Франції.
Справа честі
У 1850-х на рукопис звернув увагу мексиканський місіонер. Він зняв копію, щоб опублікувати «невідомий унікальний манускрипт» в Америці. Тільки після цього зошитом зацікавилися французи. Сторінки, зроблені з цупкого паперу канадського виробництва, були попсовані морською водою. Вирішили, що манускрипт привезли кораблем із канадських провінцій, що колись входили до складу Франції.
Для Франції, яка 1763 року відступила Канаду англійцям, стало справою честі випередити всіх у публікації історичної сенсації. По допомогу звернулися до абата Еммануеля Домене. Він довго проповідував у Техасі, подорожував Мексикою, вважався знавцем індіанської писемності та культури. Домене зробив висновок, що перед ним документ, створений корінними жителями Північної Америки. Паперам дали ім’я — «Книга дикунів».
Піктограми і записи треба було розшифрувати якнайшвидше, щоб супроводити публікацію зошита перекладом.
Хрести — то християнство
Домене розділив усі зображення на три великі групи: малюнки, щось подібне до європейських цифр і літер, невідомі символи.
Останні абат вважав за знаки складового письма на зразок тих, якими користувалися індіанці черокі. Через терміновість роботи до їх розшифрування навіть не брався.
Знаки, схожі на латинські літери, складалися в імена Maria, Anna та Joannes. Дуже часто на малюнках траплялися хрести. Домене пояснив це християнським впливом і датував рукопис першою половиною 17 століття, часом масового хрещення індіанців.
Малюнки абат розділив на 14 умовних глав. Він інтерпретував зміст кожного розділу й кожного малюнка. Домене вивів, що рукопис починався описом оргіастичного чи фалічного культу, продовжувався побутовими історіями про шаманів, зустрічі з місіонерами, переселення племені та закінчувався релігійною сценою з участю християнських єпископів.
Книжка «Ілюстрований опис Америки, уперше супроводжуваний нотатками щодо піктографії червоношкірих» вийшла 1860 року. Працю оцінили високо. Обговорювалося висування на премію французької Академії наук.
Щось пішло не так
Тему підхопили журналісти. Співробітники берлінської газети Vossiche Zeitung, вивчаючи працю Домене, помітили дивну річ. У символах, які абат вважав знаками індіанського складового письма, вони впізнали літери німецького готичного шрифту. Хоч із помилками, ті складалися в зрозумілі німецькі слова: «ковбаса», «мед», «хочу», «долина», «шкідливо», «недобре», «невинно».
Слова з німецької багато в чому пояснювали зміст малюнків. Викривачі не шкодували ні працю, ні репутацію Еммануеля Домене:
«Фігура, що розмахує батогом, – не індіанський шаман, а вчитель, який карає учня. Фігура дивної форми – не символ блискавки і кари господньої, а звичайна ковбаса. Не три головні шамани підносять до рота ритуальні предмети, а три малюки їдять бублики. Щодо фалічного культу, подібну примітивну безсоромність абат у великій кількості може побачити і в себе у Парижі, було б лиш бажання; пустуни-хлопчиська бруднять подібними малюнками стіни асенізаційних об’єктів».
Німецькі журналісти, лінгвісти й бібліографи зійшлися на тому, що «Книга дикунів» була зошитом з малюнками і записами німецького школяра.
Автора!
Домене захищався, та його вже ніхто не слухав. Його праця стала об’єктом глузування.
Утім, автора «Книги дикунів» встановити неможливо. Це лишає деяким дослідникам надію на можливість довести північноамериканське походження рукопису. Може, він належав індіанцю, навченому німецької грамоти?
