5 найкращих років з життя сіро-буро-малинового диктатора Чорнобиля

Після революції 1917 року партизанський отаман встиг посидіти на всіх стільцях і повоювати на кожному боці фронту. У різний час його союзниками і ворогами були українські патріоти, російські націоналісти, поляки, більшовики. Євреї завжди були виключно ворогами.

Синьо-жовтий

На початку 1918 року зібраний Струком загін «вільних козаків» нападає на Чорнобиль і захоплює багато зброї. З 2–3 тисячами бійців він стає господарем кількох повітів рідного краю. Отаман не визнає над собою влади надісланого Директорією командира, але підтримує боротьбу проти гетьмана Скоропадського і бере участь у наступі на Київ.

У листопаді Перша світова війна завершується перемогою Великої Британії, Франції і США. Тепер кілька десятків тисяч німецьких солдатів, які за договором з гетьманом забезпечували постачання українського зерна до Німеччини, хочуть швидше потрапити додому. Вони не втручаються в український конфлікт і дозволяють Директорії повалити Скоропадського.

«Неліченою силою йшли сірі обшарпані полки січових стрільців. Йшли курені гайдамаків, піших, курінь за куренем, й, високо танцюючи у просвітах батальйонів, їхали в сідлах браві полкові, курінні і ротні командири. Молодецькі марші, переможні, ревуть, вили золотом у кольоровій річці. За пішим строєм, полегшеної риссю, дрібно стрибаючи в сідлах, покотили кінні полки. Осліпили очі захопленого народу пом’яті, заломлені папахи з синіми, зеленими і червоними шликами з золотими китицями», — так Михайло Булгаков в романі «Біла гвардія» описав вступ військ Директорії до Києва.

14 грудня 1918 року новий уряд відроджує Українську Народну Республіку. На чолі стоїть соціал-демократ, письменник Володимир Винниченко. Публіцист Симон Петлюра займає пост головного отамана — міністра оборони. Струка негайно заарештовують за вбивства і грабежі євреїв, але справа до вироку не доходить.

Червоний

Директорії не вдалося закріпитися в Києві. З листопада 1918 року за наказом Леніна війська РРФСР наступають на Україну. При цьому Москва свою агресію заперечує. Згідно з заявою більшовиків, бойові дії ведуть підрозділи Донецько-Криворізької радянської республіки і проголошеної в Харкові Української народної республіки Рад.

Мета наступу — захопити Лівобережжя. Більшовики не мали наміру взяти Київ і не хочуть переправлятися через Дніпро. У цей критичний момент Директорію зраджують кілька командирів великих добровольчих підрозділів: Григор’єв, Данченко, Терпило (Зелений), Ангел, Струк.

«У Києві зібралася отамани, австрійські прапорщики резерву, сільські вчителі та всякі кар’єристи й авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Ці люди не спеціалісти, не на своєму місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків», — цю заяву приписують Матвію Григор'єву.

У лютому 1919 року «Українська Червона армія» вступає в Київ і рухається далі на Правобережжя. Струк перейменовує свій загін на 20-й радянський полк Українського фронту і тиждень мляво перестрілюється з частинами УНР біля селища Бородянка на Київщині.

Уже в березні отаман бунтує: веде своїх бійців, разом з «зеленими» угрупованнями Соколовського і Терпила відбиває у «червоних» кілька містечок на Волині.

Зелений

Весну Струк проводить у Чорнобильському повіті. Створює місцеву адміністрацію — Українську громадську управу, видає газету «Вільний край». Свій полк називає «Першою повстанською армією УНР», але уряду УНР не визнає, укладає союз із Сатаною, Ангелом, Соколовським та Зеленим. Отамани контролюють великі території навколо Києва.

Євреїв Струк вважає посібниками більшовиків і свою ненависть виливає в серії руйнівних погромів. Щоб вижити, євреї відкуповуються грошима.

У квітні 1919 року Струк проводить мобілізацію серед чорнобильських селян, обіцяючи дати Київ на розграбування. Союз отаманів йде в набіг! Червоноармійці відбивають наступ Зеленого з півдня, тому струківці легко потрапляють до міста з півночі і займають Святошин, Куренівку, Поділ. До них приєднуються місцеві жителі, втомлені від політики воєнного комунізму.

Передова група партизан на трамваї доїжджає до Царської площі (тепер — Європейська), кінна розвідка з’являється на Хрещатику. Але досягти успіху Струк не зміг — бійці захопилися пограбуванням єврейських квартир на Подолі. Більшовики не чекають милосердя й відбиваються з останніх сил. Вирішальний бій відбувається біля Житнього ринку. Чиновники радянської адміністрації, латиші з вартової роти, китайці з особливого загону Київської НК, озброєні робітники — вони відкидають струківців назад, до чорнобильських лісів.

Білий

Влітку 1919 року територія Західно-Української Народної Республіки була повністю захоплена поляками, тож її Українська Галицька армія через річку Збруч відійшла на територію УНР. Два українських війська тепер діють спільно.

Відтак до 30 серпня їм вдається дійти до покинутого «червоними» Києва — щоб уже наступного дня здати частинам Добровольчої армії генерала Денікіна, який увійшов у місто з іншого боку.

Незабаром з пропозицією дружби до Києва прибув Струк. 22 вересня 1919 року він підписав договір, суть якого відома лише зі спогадів чорнобильського отамана, а тому сумнівна. В обмін на об’єднання з денікінцями загін нібито отримував оснащення, зберігав назву «Перша повстанська українська армія», міг вести листування зі штабом українською мовою і піднімати українські прапори.

Згідно з іншими даними, струківці тепер називалися «1-м Малороссійским Добровольчо-партизанським загоном боротьби з комуною й анархією».

У жовтні 1919 року українські добровольці допомогли російським націоналістам відбити напад більшовиків на Київ. У своїх спогадах Струк нагороджує себе за цей учинок чином полковника і офіцерським Георгіївським хрестом 2-го ступеня. Сучасникам запам’яталося інше — участь у погромах євреїв, звинувачених у стрільбі по «білим» з вікон будинків.

16 грудня 1919 року з другої спроби більшовики вдираються до Києва. Струк відступає і в середині січня 1920 року разом з «білими» в’їжджає в Одесу. Фантастичні трюки історії: там знаходиться Українська Галицька армія, вона перейшла на бік денікінців, УГА і всім гарнізоном командує російський генерал Сокира-Яхонтов.

Струк має захищати захід міста, тримає штаб в готелі «Палермо». Але більшовики зовсім близько, а білі офіцери не бажають ділити з партизанами місця на евакуаційному пароплаві до Стамбула. Разом з соратниками отаман кидається до румунського кордону, де його зустрічають з гарматами й кулеметами. Загону довелося засісти в плавнях Дністра. З іншого боку обстріл починають «червоні».

«Осел, навантажений золотом, може взяти будь-яку неприступну фортецю», — говорив цар Філіпп, батько Олександра Македонського. Ось і кордон можна пройти, якщо везеш з собою грошовий фонд партизансько-бандитського угруповання. Поріділий загін Струка через Румунію проходить до України і рухається до Чорнобиля. Шлях повстанців супроводжується погромами.

Червоно-білий

1920 року отаман партизанить на Київщині і приєднується до польської армії. Начальник держави Юзеф Пілсудський в союзі з залишками сил УНР захоплює Київ. Симон Петлюра наказує Струку зупинити мобілізацію селян, віддати бійців до складу регулярної 6-ї бригади і триматися якомога далі від столиці. Струк наказ ігнорує. Коли Червона армія жене поляків з Києва, він повертається додому і з невеликим загоном виживає в чорнобильських лісах.

«Дуже обережний і розумний бандит. Приймає до себе лише тих осіб, яких чудово знає. Дізнавшись через інформаторів, що для його знищення вжиті найрішучіші заходи, оточив себе лише п’ятьма відданими бандитами, через яких він розпоряджається іншими бандитам, які поділені на окремі дрібні загони. Шпигунство за допомогою селян організоване Струком чудово», — пише заступник начальника особливого відділу Київського військового округу Андрій Іванов.

Чорний

До червня 1921 року Струк з двома-трьома сотнями бійців залишався на Київщині. Тепер їхнє головне заняття — річкове піратство. Захоплено й пограбовано понад 20 пароплавів, барж, буксирів. Знайдених на борту більшовиків рубають і топлять.

Восени отаман надиктовує свої барвисті мемуари сотнику Армії УНР Михайлу Обідному.

Закріплення радянської влади в Україні не залишило отаману шансів. У жовтні 1922 року фіксують останній погром Струка: «вирізано 80 євреїв». Потім сліди зникають.

За одними даними, Струк був убитий при спробі перейти кордон Польщі; згідно з іншими він прорвався і помер за кілька років; за третіми потрапив до Чехословаччини і під чужим ім’ям жив до 1969 року.