Детектив залізного віку: За що вбивали болотяних людей?
За останні два століття в торф’яних болотах Північної Європи знайшли близько тисячі стародавніх тіл. Вони настільки добре збереглися, що часто до знахідок викликали не археологів, а поліцейських. Криміналісти стали в пригоді — вони змогли багато розповісти про життя і смерть жертв.
За те, що знахідки збереглися і до 1980 років стали зірками європейської науки, треба дякувати данському археологу Петеру Глобі. Він написав першу узагальнюючу роботу про тіла з торфовищ і взяв участь у розробці першого наукового методу їх консервації. У 19 столітті трупи для збереження намагалися коптити.
Раніше на торфовищах можна було бачити людей з лопатами — селяни видобували паливо і добриво. Мало чого вони боялися сильніше, ніж відкопати мерця. Болота надзвичайно добре зберігають тіла. Лише кістки з часом втрачають кальцій, стають м’якими і плоскими, а іноді розчиняються зовсім. В іншому трупи виглядають зовсім свіжими.
Цей природний феномен у травні 1897 року, налякав двох жителів голландського села Іде. Щоб уникнути проблем із поліцією, вони лише за кілька днів після знахідки зізналися, що дістали з торф’яного болота тіло з петлею на шиї. Знадобилися десятиліття, щоб визначити, що цій дівчині майже 2000 років. На момент смерті було близько 16.
Коли 1949 року на болоті біля німецького Гунтебурга знайшли двох мертвих чоловіків, загорнутих у вовняні покривала, місцеві жителі прийняли їх за жертв нацистів. Пізніше вчені довели, що тіла лежали в торфі вже тисячі років.
Якось неправильна ідентифікація решток привела до розкриття справжнього злочину. Пітера Райана-Бардта з Вілмслоу в англійському графстві Чешир понад двадцяти років підозрювали у вбивстві дружини. Швидше за все, він розчленував труп і кинув у болото. Рештки не були знайдені, тож довести вбивство не виходило.
Не виходило до 1983 року, коли двоє копачів знайшли в болоті Ліндоу предмет, який прийняли за здутий футбольний м’яч. Очистили від торфу — і на них подивилося око, яке ще залишалось в очниці.
Поліцейський патологоанатом визначив, що жінка померла не так давно. Голову було знайдено в 350 метрах від будинку Райана-Бардта. Він зізнався у вбивстві і був засуджений. На той час наукова лабораторія зробила висновок, що голові мінімум 1500 років.
За рік у тому ж торфовищі знайдуть одне з найвідоміших і найкраще збережених тіл болотяних людей — «чоловіка з Ліндоу».
Іноді нові дослідження тіл змушують змінювати теорії докорінно. Так, у тіла 14-річної «дівчини з Віндебі», знайденого 1952 року в Німеччині, була пов’язка на очах і поголена половина голови. Дослідники згадали гоління половини голови в античних рабів-утікачів, звичай давніх германців голити голови невірним дружинам. Нещодавно виявилося, що 14-річна дівчинка була 16-річним хлопцем. Частина голови після смерті перебувала над поверхнею болота і під впливом кисню втратила волосся. Пов’язка утримувала волосся і після смерті сповзла.
Криміналістика служить археології
Чудовий стан дозволяє досліджувати болотяні тіла за допомогою методів криміналістики. Іноді вдається встановити не лише стать і вік, а й причину смерті, хронічні хвороби, раціон, спосіб життя. В окремих випадках можна навіть взяти відбитки пальців. «Чоловік з Гроболла», який жив на початку 3 століття до нашої ери — найдавніша людина, чиї відбитки зберігаються в картотеці поліції Данії. Два характерних типи папілярних візерунків з його пальців зустрічаються тепер у 11 % і 86 % сучасних данців.
Одиниці з тисячі знайдених болотяних людей потонули в трясовині. Абсолютна більшість була жорстоко вбита.
У випадку з «чоловіком з Ліндоу» відомі навіть подробиці страти. Він стояв на ногах або на колінах, коли ззаду завдали два удари важким інструментом на кшталт сокири. Череп пробили, але поранення не було смертельним. Потім чоловіка задушили петлею на ціпку, перерізали горло і зламали шию. Сильним ударом у спину зламали ребро.
У шлунку жертви знайдено сфагнум — найпоширеніший мох торф’яних боліт. Мох показує, що «чоловіка з Ліндоу» привели на торфовище ще живим. До смерті він встиг впасти і наковтатися води зі сфагнумом.
Множинні травми «чоловіка з Ліндоу» не унікальні. Дуже багато болотяних тіл мають сліди кількох важких і смертельних поранень. Їм ламали ноги, рубали руки. У «чоловіка з Гроболла» від вуха до вуха розрізана шия.
Хто всі ці люди?
Болотяні люди були чоловіками й жінками різного соціального статусу. Наприклад, «чоловік з Олд-Крогана» був справжнім атлетом і виріс майже до двох метрів. Це означає, що він їв багато білкових продуктів, тобто харчувався для свого часу дуже добре. Його руки були доглянуті — чоловік не займався фізичною працею.
Волосся знайденого в тому ж ірландському болоті «чоловіка з Клонікавана» було змащено чимось подібним до гелю. До складу засобу входила смола сосен, які ростуть лише в Іспанії та Франції. Тож, гель був імпортним і скоріше за все дорогим продуктом.
«Дівчина з Іде», задушена мотузкою між 1 століттям до нашої ери й 1 століттям нашої ери, була закутана у діряву і кілька разів заштопану вовняну накидку. Дівчина з болота Ухте в Німеччині постійно хворіла і голодувала. За життя у неї були два переломи черепа. Це не схоже на життя багатійки, навіть багатійки залізного віку.
Версію, що ці люди стали жертвами злочинів, можна відразу відкинути. На торф’яних болотах і сьогодні життя не б’є ключем, а 2000–2500 років тому зустріти там людей було дуже складно. Вбивство заради пограбування в такій місцевості практично виключене, бо злочинець не знайде жертву.
Деяких з болотяних людей вбили не на місці поховання. Наприклад, «чоловіка з Толлунда» повісили, а на болоті дерева не ростуть. Крім того, повішення зазвичай відбувалося публічно, а на драговині не можна зібрати натовп. Ймовірно, це був злочинець. Його стратили в населеному пункті, а тіло віднесли на болота.
В одному з головних писемних джерел про життя давніх германців римський історик Тацит пише: «Суворість покарання визначається тяжкістю злочину: зрадників і перебіжчиків вони вішають на деревах, боягузів і тих, хто схибив у бою, чи збезчестив своє тіло — топлять у багні й болоті, закидаючи зверху хмизом».
Надмірна жорстокість вбивств і посмертні ушкодження на багатьох тілах свідчать про ритуальну смерть. Наприклад, «чоловіка з Клонікавана» і «чоловіка з Олд-Крогана», крім високого статусу і місця утоплення, об’єднують розрізи на сосках. Другого з них до того ж розрубали навпіл, а голову відокремили від торса.
Ще одне свідчення на користь теорії про ритуальні вбивства — високий відсоток людей з вродженими чи набутими фізіологічними особливостями серед жертв. У третього тіла, знайденого в торфовищі Ліндоу 1987 року, по шість пальців на руках. У «жінки зі Звелу» був дісхондростеоз Лері-Вейлля — рідкісне генетичне захворювання, яке призводить до карликовості. У «чоловіка з Ворзлі» сильно деформоване вухо. У «дівчини з Іде» був сильний сколіоз, і вона помітно кульгала.
У стародавньому світі такі дефекти вважалися мітками, поставленими богами. Кому і навіщо могли приносити в жертву хворих людей, дослідники не знають.
Останнім часом знахідки болотяних тіл стали рідшими. Велика частина торфу добувається машинами, тож помітити тіла виходить не завжди. Однак нові технології допомагають дізнатися більше про трупи, знайдені п’ятдесят і сто років тому.
