Симон живий! Українська легенда Буенос-Айреса

Рік за роком на постаменті неподалік кладовища Реколете і на одному з мавзолеїв усередині з’являється напис «Simon Vive!». Змивати, зафарбовувати, штрафувати немає сенсу. Симон Радовицький, який підірвав шефа поліції аргентинської столиці, не може померти. Він ще за життя став легендою.

Ранком 14 листопада 1909 року на цвинтарі Реколете в Буенос-Айресі з пишнотою ховали Антоніо Бальве, директора найбільшої в’язниці міста. На церемонії був присутній старий друг покійного, шеф столичної поліції 54-річний Рамон Лоренсо Фалькон.

Біднота дала Фалькону прізвисько «Скажений пес». За три роки роботи в поліції відставний армійський полковник і колишній депутат парламенту прославився вмінням придушувати масові протести. Учасників акції з відмови платити оренду взимку вимивали з будинків струменями холодної води. Вуличні демонстрації розганяли кінні поліцейські з шаблями. Іммігранти з Російської імперії привчили аргентинців називати їх «казаками».

Коли екіпаж Рамона Фалькона від’їжджав від кладовища, високий молодий чоловік, одягнений в чорне, кинув усередину згорток. Після вибуху пасажири опинилися на бруківці. Поліцейські та перехожі кинулися за невідомим. Погоня тривала недовго. Терорист намагався застрелитися, але пістолет дав осічку. Під час арешту він два рази крикнув «Хай живе анархія!» і пообіцяв, що на кожного поліцейського знайдеться своя бомба.

Фалькон і його секретар у той самий день померли від поранень. Затриманий визнав провину, але відмовився називати свої ім’я та прізвище. «На вигляд йому років 18–20. Обличчя витягнуте, хворобливо-бліде, з вузьким довгим носом. Колір волосся — темно-каштановий… Якщо він росіянин, як підозрюють в поліції, то затриманий говорить іспанською досить добре», — повідомляв кореспондент газети La Nación.

Особистість змогли встановити за світлиною. Це був Симон Радовицький, уродженець Катеринославської губернії (нинішня Дніпропетровська область), який прибув до Аргентини в березні 1908 року.

Степанівка — Буенос-Айрес

Про перші роки життя Радовицького відомо мало. Головне джерело інформації — книга «Життя за ідеал», видана анархістами в Мексиці 1956 року. За інформацією авторів, Симон народився в бідній єврейській родині 1889 року. З села Степанівка в пошуках кращого життя його батьки переселилися до промислового Катеринослава (нині Дніпро). Хлопчику ледь виповнилося 10 років, коли батько віддав його в підмайстри до слюсаря. Як тоді було заведено, Симон став жити в будинку майстра. Вперше про революцію і класову боротьбу Симон почув з розмов дочки слюсаря та її друзів.

Політична кар’єра Радовицького почалася в червні 1904 року, коли під час загального страйку в Катеринославі він отримав поранення в груди, дивом вижив і пролежав півроку в лікарні.

«Я тоді дуже мало знав про різницю між революційними теоріями в робітничому русі. Більше інстинктивно, ніж з якоїсь іншої причини, своїми товаришами у боротьбі я вибрав найрадикальніших з усіх лівих», — пізніше пояснював Радовицький своєму другові, німецькому анархістові Аугустіно Сухі.

Після одужання підліток попався на поширенні заборонених брошур і провів чотири місяці у в’язниці. Незабаром він відібрав у п’яного солдата пістолет і шаблю, був засуджений до трьох років заслання, але як неповнолітній відбув півроку у в’язниці і знову опинився на свободі. 1905-го Симон організував на металургійному заводі в Катеринославі акцію пам’яті жертв Кривавої неділі в Санкт-Петербурзі.

Близькі були впевнені, що рано чи пізно влада зашле молодого анархіста до Сибіру, тому допомогли йому зробити фальшиві документи і купили квиток на корабель в один бік до Буенос-Айреса. В Аргентину на той час уже кілька років масово переїжджали євреї зі Східної Європи й анархісти з України, Італії, Іспанії.

«Скажений пес» атакує

Після трьох тижнів плавання в трюмі Радовицький прибув до Буенос-Айреса, де іммігранти становили вже понад 40 % населення. Симон влаштувався на роботу в механічну майстерню Zamboni, завів перші знайомства, підписався на анархістську газету La Protesta і став за нею вчити іспанську мову.

Радовицький мріяв знайти в Аргентині соціальну справедливість, але тут її було анітрохи не більше, ніж на батьківщині. Вся земля, влада і гроші в країні належали декільком аристократичним родинам. Умови роботи і життя іммігрантів були жахливими. Ці люди не мали жодних прав, а в разі протестів до них застосовували закон про депортацію за незаконну політичну діяльність.

Вдень 1 травня 1909 року Радовицький був на площі Лореа, в 300 метрах від Національного конгресу. Колона найбільшої анархістської профспілки Аргентини чекала на сигнал, аби почати ходу в пам’ять про чиказьких робітників, які загинули 1886 року. На площі Лореа в той день зібралися не менше 10 тисяч людей. Демонстранти намагалися вмовити водіїв трамваїв і продавців найближчих магазинів приєднатися до ходи, коли біля поліцейського оточення з’явився Рамон Фалькон. Анархісти стали вигукувати образи.

О 14:00 колона рушила, але не пройшла і п’ятдесяти метрів, коли пролунав постріл у бік поліції. Провокація була спланована — так влада переклала на маніфестантів відповідальність за кровопролиття. «Казаки» стріляли по беззбройних людях, серед яких були жінки, діти і люди похилого віку. Демонстранти розбігалися вузькими вулицями. Точна кількість жертв ніколи не була встановлена. Вважається, що 1 травня 1909 року в центрі Буенос-Айреса загинули не менше 14 людей, понад 100 були поранені. Розігнавши анархістів, поліція пустила на площу пожежників, які змили кров з бруківки.

Буенос-Айрес, а потім і всю Аргентину охопила лють. В оголошеному профспілками загальному страйку брали участь до півмільйона робітників. Висувалися вимоги відставки Рамона Фалькона, звільнення заарештованих, відновлення друку заборонених соціалістичних газет. Після тижня протистояння президент Хосе Фігероа Алькорта наказав звільнити затриманих і дозволити газети. Однак залишив на посаді шефа поліції Буенос-Айреса і навіть натякнув «Скаженому псу», що пишається його професіоналізмом у боротьбі з іноземними бунтівниками.

Тоді Симон Радовицький почав планувати замах і збирати бомбу.

В’язниця на краю світу

Суд не зміг винести Радовицькому очікуваний смертний вирок. Документи, за якими анархіст в’їхав до Аргентини, визнали фальшивими. У відповідь на офіційний запит Російська імперія надіслала виписку з метричної книги синагоги. Вважається, що доступ до документа мав двоюрідний брат Симона, який виправив дату його народження. Тепер виходило, що на момент вибуху терористові було не 20, а 17 років. Як неповнолітній, замість розстрілу він був засуджений до «ув’язнення на невизначений термін».

Через кілька місяців товариші Симона вирили підземний тунель і спробували влаштувати втечу арештантів з в’язниці Буенос-Айреса. Змову розкрила поліція. Радовицького відвезли за кілька тисяч кілометрів від столиці. Оточена крижаним морем, в повній ізоляції на архіпелазі Вогняна Земля стояла Ушуайя, відома як «В’язниця на краю світу». Туди доправляли небезпечних політичних в’язнів, закоренілих кримінальників, і рідко вони поверталися додому живими.

Радовицький провів в Ушуайї 20 років, і щороку в день смерті Рамона Фалькона його на місяць переводили до карцеру з раціоном хліб-вода. 1918-го чилійські анархісти зробили ще одну невдалу спробу звільнити Симона. В покарання за це він провів у карцері два роки, практично не бачачи світла — начальник в’язниці наказав закрити вікно фанерою з єдиною діркою.

Знаменитого в’язня регулярно били наглядачі. Найбільше тюремників лютило, що Радовицький не просив пощадку і не виявляв каяття.

«Скоро виповниться 11 років, як я сиджу у в’язниці. І можу тебе запевнити, що докори сумління мене не турбують», — зізнавався Симон в одному з нечисельних листів, які зумів відправити з Ушуайї.

Воля

Анархісти, правозахисники і преса Буенос-Айреса не забували про в’язня Ушуайї. Про нього писали, говорили, навіть співали. 1930 року Сальвадора Медіна, відома журналістка і дружина видавця найвпливовішої аргентинської газети того часу Crítica, на аудієнції у президента Іполіто Іріґоєна домоглася для Радовицького помилування.

Симона випустили і відразу депортували до сусіднього Уругваю. У Монтевідео анархіст прожив до 1936 року, коли поїхав до Іспанії битися у громадянській війні на боці республіканців. Через підірване у в’язниці здоров’я брати участь у боях він не зміг і був відправлений до анархістської Барселони працювати на пропаганду.

Через три роки, після поразки республіканців, Радовицький опинився у Франції. 1940-го перебрався до Мексики, де анархісти були ще сильні. Підробляв на фабриці дитячих іграшок, часто хворів і помер в Мехіко 1956 року.

«Дякую, Симоне!»

Сьогодні Ушуайя — популярний туристичний напрямок, відомий фантастичним національним парком і портом, звідки кораблі йдуть до Антарктиди. В’язницю багато років тому закрили. Корпус, де сидів Радовицький, перетворили на музей; його камеру можна оглянути.

Події початку минулого століття в Аргентині не забувають. До сторіччя вбивства Фалькона транслювався історичний серіал «Те, що нам залишив час». Симона зіграв Родріго де ла Серна, відомий за фільмом «Щоденники мотоцикліста».

Популяризацією постаті Радовицького продовжує займатися історик, письменник і анархіст Освальдо Байєр. На танцювальних вечорах в Буенос-Айресі можна почути написане ним танго:

«І зараз у тебе є могила
У престижному районі,
Там, у Реколете …
На товстій червоній стіні
Хтось залишив тобі послання:
«Бувай, Фальконе!
Дякую, Симоне!»