Пропагандистська машина часу: як переписане минуле формує майбутнє
Уявіть, що за 50 років у шкільному підручнику напишуть: війна в Україні була «громадянським конфліктом», а російська армія — «миротворчими силами». Це здається абсурдом, але саме так працює переписування історії: події перекручуються, факти замовчуються, і майбутні покоління починають жити у вигаданій реальності. Історія — це фундамент держави. Саме тому авторитарні політичні режими завжди прагнули контролювати минуле. Чи не першою лінією цієї боротьби стають школи й університети — місце, де формують уявлення про «правильну» історію.
Як працює переписування історії
У книзі «Стирання історії» (Erasing History) Джейсон Стенлі пояснює, як по-різному можна працювати з історичними наративами:
- замовчування — виключення з підручників «незручних» тем, заборона говорити про репресії, расизм чи геноцид;
- переписування — створення альтернативних, вигаданих версій минулого;
- закріплення — узаконення фальшивої історії через навчальні програми, музеї, закони та масову культуру.
Кенійський теоретик постколоніалізму Нгугі Ва Тхіонго у своїй книзі «Деколонізація розуму» (Decolonising the Mind) описував, як колонізатори змушують підкорені народи ідентифікувати себе із загарбниками. Цей процес він назвав «культурною бомбою».
«Ефект культурної бомби полягає у знищенні віри народу у свої імена, мову, середовище, спадщину, єдність, здібності й, зрештою, у самих себе. Вона змушує їх бачити своє минуле як пустку без досягнень та прагнути дистанціюватися від цієї пустки. в результати вони починають ідентифікувати себе з тим, що є найвіддаленішим від них самих; наприклад, з мовами інших народів, а не з власною», — пише Нгугі Ва Тхіонго.
Ці техніки універсальні. Але їхня мета одна: позбавити людей здатності критично мислити про своє минуле, щоб легше було керувати їхнім майбутнім.
Приклади міфологізації історії
Нині багато держав маніпулюють історичними фактами. Наприклад, Росія систематично використовує освіту, щоб формувати образ «великої держави». Підручники з історії зображують СРСР як миротворця, применшують масштаби сталінських репресій і виправдовують сучасну агресію проти України як «боротьбу з нацизмом».
Міжнародні організації не раз відзначали, що Росія активно втручається в освітній процес на окупованих територіях. Запроваджує підручники, які виправдовують російське вторгнення та зображують Україну за нинішньої влади як «неонацистську державу», обмежує викладання українською мовою.
«Крім того, щоби примусити українських вчителів працювати чи передавати особові справи учнів та інші дані про заклади освіти, окупаційна влада застосовувала щодо них примусові заходи й тортури, затримувала їх та жорстоко з ними поводилася», — пишуть правозахисники із Human Rights Watch.
Лише в Росії?
Ще один приклад переписування історії через освіту — Китайська Народна Республіка. Країна послідовно витісняє з пам’яті такі події, як антиурядові протести на площі Тяньаньмень 1989 року, натомість просуває ідею «століття національного приниження», що виправдовує авторитаризм і жорсткий контроль за суспільством.
В законі КНР про патріотичну освіту йдеться, зокрема, що патріотичне виховання має керуватися марксизмом-ленінізмом, думками Мао Цзедуна, теорією Ден Сяопіна та думками Сі Цзіньпіна про соціалізм з китайською специфікою.
В законодавстві фактично не забороняється згадувати про студентські демонстрації 1989 року, але фактично в підручниках цього немає.
Індія зазнає впливу націоналістичних тенденцій: в підручниках зменшують роль мусульманської культури та імперій, акцентуючи на «чисто індуїстській» тяглості історії. Це підсилює поділ суспільства за релігійною ознакою та створює уявлення про мусульманську частину суспільства, як про чужорідну.
Наприклад, влада навіть не приховує, що вилучила розділ про іслам з підручника з історії для 11 класу.
США показують, що переписування історії можливе навіть у демократіях: у різних штатах точаться дискусії щодо викладання тем рабства та расизму. Зокрема, у Техасі, Теннесі, Флориді та інших штатах у місцевому законодавстві вказано, як пом’якшувати теми рабства та расизму у навчальних закладах, або навіть уникати певних епізодів в історії. Деякі політичні сили намагаються «пом’якшити» роль США у цих процесах, аби уникнути критичного переосмислення.
Чому це небезпечно для України
Для українців/-ок переписування історії — питання не теоретичне. Росія прямо виправдовує агресію міфами про «єдиний народ» та «історичну місію». Вона намагається стерти українську історію на окупованих територіях, замінюючи її російською версією.
Що можемо зробити всі ми:
- Критично мислити: перевіряти факти, порівнювати різні джерела, не приймати історію «на віру».
- Підтримувати роботу незалежних інституцій та проєктів: від Українського інституту національної пам’яті до місцевих музеїв та студентських ініціатив.
- Зберігати локальну пам’ять: історії громад, сіл, містечок, окремих родин та їхніх представників.
- Архівувати історію: у час війни це особливо важливо. Фото, документи, записи очевидців — усе це слід дублювати у хмарних сховищах, щоб їх не могли знищити фізично.
Борючись за історію, ми також боремося й за майбутнє. Якщо не будемо розповідати власну правду, її розкажуть за нас — і точно не на нашу користь.
Статтю створено в межах проєкту «Зміцнення правдивості, прозорості та демократії для протидії дезінформації», що втілюється ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки уряду Канади.
“Партнерська публікація”