10 фактів про найкращих найманців світу на війні в Конго
2 лютого 2020 року на 101-му році життя помер Майк Гоар, також відомий як Скажений Майк — легендарний британський найманець. Світову популярність Майку принесла участь у Конголезьких війнах 1960-х. Колишній офіцер зміг не тільки вижити в хаосі місцевої політики, а й істотно вплинути на історію Конго. WAS розповідає головні факти про війну в Конго та її учасників з Європи.
1. Республіка Конго отримала незалежність від Бельгії 30 червня 1960 року. Владу в новій республіці поділили президент Жозеф Касавубу з правої партії АБАКА та прем’єр-міністр Патріс Лумумба, лідер лівої партії «Національний рух Конго». Коаліції у прем’єра з президентом не вийшло, а вже через два тижні в країні активізувалися сепаратистські рухи.
2. Моїз Чомбе і партія КОНАКАТ оголосили південну провінцію Катангу незалежною державою. Після цього незалежність оголосила і провінція Касаї. Саме ці два регіони давали Конго основні ресурси та алмази. Сепаратистів підтримали бельгійські компанії, які займалися експортом. По всій країні продовжувала працювати бельгійська жандармерія. Почалася громадянська війна.
3. В ООН закликали Бельгію вивести війська і замінити їх миротворцями. Касавубу і Лумумба сподівалися, що війська ООН зможуть допомогти в боротьбі з сепаратизмом, але командування «Оперативної групи ООН в Конго» заявило, що їх завдання — підтримувати мир, а не брати участь у війні. Розчарований Лумумба звернувся за допомогою до СРСР. Локальна криза негайно стала частиною глобальної холодної війни. За підтримки СРСР урядові війська Конго зайняли майже всю територію бунтівної провінції Касаї.
4. До початку осені 1960 року розклад сил в Конго склався такий:
- Прем’єр-міністр Патріс Лумумба, що спирається на СРСР
- Лідер незалежної Катанги Моїз Чомбе, що спирається на підтримку Бельгії та США
- Президент Жозеф Касавубу — опонент Лумумби
Раптово перемогла четверта сторона. Колишній помічник Лумумби, командувач армією Жозеф-Дезіре Мобуту відсторонив від влади президента Касавубу, а Лумумбу наказав заарештувати. В результаті Мобуту знайшов спільну мову з президентом і повернув його до влади, а ось Лумумба втік з-під арешту, був схоплений і вбитий на початку грудня того ж року. У місті Стенлівіль на сході країни у нього залишилося багато прихильників, які не прийняли владу Мобуту.
5. 1961 року Чомбе починає активно залучати в армію Катанги іноземних найманців. Одним з перших став полковник Роже Фольке, французький кадровий офіцер, який прибув в Конго за дорученням військового міністра Франції П’єра Мессмера. Фольке повинен був організувати опору військам ООН у Катанзі. Він же залучив до операції свого друга, колишнього військово-морського офіцера і ветерана Індокитайської війни Боба Денара. Тоді ж в Конго прибув і Майк Гоар, який сформував свій підрозділ «Коммандо 4», який воював за Чомбе. До Гоара приєднався колишній плантатор Жан Шрамм, який втратив свою плантацію після здобуття Конго незалежності. У групі Скаженого Майка Шрамм отримав прізвисько Блек Джек, і незабаром зібрав свою групу найманців «Леопард». Усі найманці були переконаними антикомуністами, а Гоар і Денар ще й ветеранами Другої світової війни.
6. Після арешту Лумумби Радянський Союз вийшов з гри, а США перестали підтримувати Чомбе. В ООН вимагали негайного виведення бельгійських військ. Це призвело до конфліктів між ООН і бельгійською жандармерією, яку підтримували найманці. У вересні 1960 року батальйон Ірландської армії коменданта Патріка Квінлана заблокували жандарми та найманці в місті Жадовіль. П’ять днів ірландці відбивали атаки, поки у них не закінчилися боєприпаси. Шведські та індійські миротворці намагалися допомогти їм, але безуспішно. Полонених миротворців бельгійці передали уряду Катанги, через місяць їх відпустили. ООН змінила політику по Конго, наказавши миротворцям затримувати всіх найманців і припиняти їх діяльність.
24 грудня 1962 року війська ООН зайняли кілька міст у Катанзі та продовжили просування, зайнявши всю територію провінції до початку 1963 року. Моїз Чомбе втік до Європи, найманці покинули країну.
7. У червні 1964 року в Конго була прийнята нова конституція, а країна отримала нову назву — Демократична республіка Конго. Президент Касавубу і командувач армією Мобуту запросили Чомбе повернутися в країну і зайняти пост прем’єр-міністра, а сепаратистам з Катанги оголосили амністію. Чомбе був потрібен їм для боротьби з новим сильним противником.
За три роки з моменту смерті Патріса Лумумби його прихильники створили лівий революційний рух «Сімба». Вже до весни 1964 року вони контролювали майже весь північний схід і центр країни. Гоар, Денар і Шрамм за підтримки ЦРУ повернулися на службу до Чомбе. У листопаді 1964 року вони, спільно з офіційними американськими та бельгійськими військами, провели операцію «Червоний дракон», вибивши повстанців зі Стенлівіля. Попри те, що на допомогу «Сімба» прибув загін кубинців на чолі з Че Геварою, до кінця осені 1965 року повстання було придушене.
8. Після того як спільного ворога було усунуто, лідери Конго знову пересварилися між собою. У листопаді 1965 року начальник генштабу Мобуту знову організував переворот і ввів надзвичайний стан. Він відсторонив від влади президента Касавубу, а Чомбе звинуватив у державній зраді, і той втік до Іспанії. Влітку 1966 року Чомбе підняв заколот у рідній Катанзі. Але Гоар і Шрамм відмовилися брати участь, а Боб Денар і його люди виступили на стороні нового президента Мобуту та допомогли придушити заколот.
Вже наступного року найманці змінили точку зору. Заколот Чомбе проти Мобуту допомагали організувати Денар і Шрамм. Гоар же офіційно вийшов з гри. Якийсь час найманці чинили опір урядовим військам Мобуту, але зазнали поразки в боях за порт Букаву та евакуювалися до Родезії.
9. 30 червня 1967 року Моїз Чомбе повертався з Іспанії в Конго, але його літак був захоплений і приземлився в Алжирі. Два роки колишній президент Катанги просидів під арештом. Помер 29 червня 1969, за офіційною версією — від серцевого нападу.
Колишній президент Конго Жозеф Касавубу, після усунення від влади, відправився під домашній арешт на свою ферму, його позбавили пенсії та медичної допомоги. Він помер 24 березня 1969 року.
Новий президент Жозеф-Дезіре Мобуту перейменував себе в Мобуту Сесе Секо Куку Нгбенду ва за Банга, а країну — в Заїр. Залишався беззмінним диктатором аж до своєї смерті 16 травня 1997 року. Придушував заколоти, проводив репресії та насаджував культ своєї особи. Після його смерті країну знову перейменували в Демократичну республіку Конго.
10. Жан Шрамм 1968 року розпустив свій загін і поїхав до Бельгії. У 1980-х, за деякими даними консультував латиноамериканських військових, але в цілому від політики відійшов. 1986 року бельгійський суд засудив Шрамма до 20 років ув’язнення за те, що під час війни в Конго він убив іншого білого плантатора. Старий найманець встиг втекти до Бразилії, де і помер 14 грудня 1988 року.
Боб Денар, підлікувавшись після поранення, ще раз спробував перейти кордон Конго, але операція провалилася з самого початку. Брав участь у багатьох операціях по всьому світу — Габон, Гвінея, Бенін, Анґола, Коморські острови. Отримав прізвисько Король найманців. Є інформація, що він знову побував в Конго 1977 року і навіть допоміг своєму старому ворогові президенту Мобуту придушити повстання колишніх прихильників Чомбе в Катанзі. Підтвердити або спростувати участь Боба в цих подіях міг тільки він сам. Денар помер 14 жовтня 2007 року в Парижі. Засудити його офіційно в Європі не змогли.
Скажений Майк Гоар продовжив займатися громадянськими війнами та переворотами. Найбільший резонанс викликало вторгнення його групи найманців на Сейшельські острови 25 листопада 1981 року. Операція закінчилася провалом — коммандос опинилися в блокаді в аеропорту, звідки Гоар вилетів до ПАР на захопленому індійському літаку. Після того як ООН засудила спробу перевороту, Скаженого Майка навіть судили, але він відсидів смішні три роки. Після цього пішов на пенсію, писав книги, консультував кінокомпанії та ростив дітей.