Азенкур. Навіщо англійці різали французьких полонених

Один з найменш благородних вчинків в історії середньовічної Європи зробив монарх, який називав себе «першим лицарем». Мова про Генріха V, короля Англії, який звелів своїм воїнам вбити полонених французів.

1415 року Генріх V заявив право на корону Франції та оголосив їй війну. Ворожі армії зустрілися 25 жовтня між замками Азенкур і Трамкур. Англійський король віддав наказ «Знамена вперед! В ім’я Христа, Марії та Святого Георгія!» — так розпочалася одна з найвідоміших битв світової історії.

На полі бою було 36 тисяч французів, англійців — лише 6 тисяч. Але Генріх зміг скористатися майстерністю англійських лучників, що складали більшість у його війську. Перша атака французів захлинулась. Під час другої їм вдалося підібратися до позицій Генріха. Принц крові Жан Алансонський навіть відрубав декоративну лілію з його корони, а брат короля Гемфрі був «жорстко поранений мечем у дупу». Але незабаром поле Азенкура було вкрите тілами французьких лицарів. Ще майже 3 тисячі французів потрапили до англійського полону.

Впевнений, що перемога вже в кишені, Генріх відправив бранців у ближній тил. І саме в цю мить Антуан, герцог Брабантський, який запізнився до битви, повів своїх людей в останню атаку на англійців. У самий розпал шість сотень селян із навколишніх поселень напали на розташований далеко від поля бою обоз англійського короля і захопили печатку, головну корону, королівські ліжка.

Побоюючись бунту з боку французьких бранців, які могли приєднатися до нападників на обоз, Генріх віддав наказ вбити всіх, окрім герцогів і графів. Люди короля жахнулися. В першу чергу — через страх втратити великі гроші за викуп полонених. Для переконливості король пригрозив повісити кожного, хто відмовиться від розправи. Дві сотні англійців розпочали масакру.

За традиціями 15 століття, вбивство беззбройного благородного бранця вважалося тяжким злочином.

«Французькі дворяни були холоднокровно вбиті, їхні голови та обличчя розтрощені; і не було сумнішого видовища за це», — писав хроніст Жан Лефевр, учасник Азенкурської битви. Деяким бранцям пощастило ще менше — їх живими спалили в сусідній будівлі.

Бійню припинили лише після остаточного розгрому війська герцога Брабантського. Найшляхетніші бранці, серед яких герцоги Орлеанський і Бурбонський, графи де Рішмон, маршал Бусіко тощо, уникли страшної долі. Втім минуло багато років, перш ніж вони змогли повернутися додому. Герцог Орлеанський викупив себе з полону приданим дружини лише 1440 року. Кільком допоміг грошима французький король Карл VII. Маршал Бусіко 1421 року помер у полоні. Уцілілих французів нижчого походження продавали в Англії як слуг. Вони мали роками працювати, щоб виплатити суму викупу.

Після битви Генріх V зауважив: «Це не ми зробили цю велику бійню, а всемогутній Господь і, як ми вважаємо, це кара за гріхи французів».

Читайте далі про раціон середньовічного солдата.

Автор тексту: Дмитро Копилов. На обкладинці: Ранок битви під Азенкуром 25 жовтня 1415 року (Джон Гілберт, 1884)