Битва під Новарою: тріумф швейцарських солдатів удачі
6 червня 1513 року швейцарська піхота на службі у герцога Мілана вступила в бій з венеціанцями та французами біля міста Новара. У розпалі війна Камбрейської ліги
. Всі сторони активно використовують найманців — німецьких ландскнехтів, італійських кондотьєрів і піхотинців Швейцарського союзу.
З 13 століття Швейцарія була основним постачальником найманої військової сили в Європі. Історично в гірських кантонах з’явився стан професійних військових, який виріс із загонів ополчення. У країні без виходу до моря і достатньої кількості родючої землі, військова служба стала для молоді соціальним ліфтом.
Дисципліновані й чудово навчені швейцарці, озброєні алебардами та списами, билися в «баталіях» — щільних квадратах у 6 шеренг. Ці побудови були добрі як проти піхоти, так і проти кавалерії. Аркебузири та арбалетники всередині строю підтримували пікінерів вогнем. Військовий статут вимагав убити на місці будь-якого товариша, який покинув стрій без наказу. У кожного полку був свій кат і суд, які судили бійців за законами їхньої землі, де б вони не знаходилися.
Європейські монархи укладали договори з цілими швейцарськими селищами, зобов’язуючись регулярно платити фіксовані суми за право призивати місцевих солдатів в разі війни. Французький король Людовик XI платив швейцарцям 20 000 ліврів
на рік, з яких кожен солдат отримував 4,5 гульдена
на місяць. Тим, що стояли в перших рядах — надбавки, за кожен вихід на поле бою — разова виплата в обсязі тримісячного окладу. 1499 року швейцарських найманців прикупив міланський герцог Лодовіко Сфорца. Через 14 років вони врятують від розгрому його сина Массіміліано.
Армія
Венеції, Франції та німецьких ландскнехтів під командуванням маршала Луї де Тремуйля взяла в облогу Новару, що належала міланському герцогству. До 6 червня місто майже впало, але на підмогу прийшли 12 тисяч швейцарських найманців. На світанку вони атакували позиції ворога відразу з кількох боків. Проти них були ландскнехти, теж озброєних піками й алебардами. Три години тривав бій, поки французи не вдарили з гармат із трьох сотень кроків: загинуло майже 700 найманців. Але швейцарці не здалися — бійці з алебардами пішли просто під кулі, розігнавши стрільців холодною зброєю.
Опір ландскнехтів було зламано. У полон конкурентів не брали — полягли майже всі капітани, з 400 бійців першої шеренги німців вижило шестеро. Але залишився ще один небезпечний противник — важка французька кавалерія. В ключовий момент швейцарці захоплюють два десятки гармат, розгортають їх в бік французів і закінчують битву. 8 тисяч французів, німців і венеціанців було вбито або важко поранено. Швейцарці віддали за перемогу майже півтори тисячі життів. Герцог Мілана зберіг свій трон завдяки доблесті найманців.
Що було далі:
- Французи були змушені покинути Італію. Правда, у вересні 1515 року їм вдалося взяти реванш у битві при Мариньяно. Намагаючись зняти облогу з міста, швейцарці застосують ту ж тактику, що й під Наварою. Але французи цього разу врахують минулі помилки, і, грамотніше використовуючи кавалерію та артилерію, вщент розіб’ють найманців.
- Не дивлячись на поразку, слава швейцарців продовжить гриміти по всьому континенту. До 10 % населення країни буде жити з війни, експорту найманців і відповідної корупції.
- Швейцарці візьмуть участь майже в усіх європейських конфліктах з початку 16 століття, прославляться під час Наполеонівських воєн і будуть нести свою службу по всій Європі до середини 19 століття, поки швейцарський федеральний уряд не перестане на державному рівні підтримувати найманців.