Цезар у полоні: підвищив суму викупу, дружив з піратами і всіх розіп'яв
82 року до нашої ери римський воєначальник Корнелій Сулла переміг у громадянській війні і став безстроковим диктатором Риму. Насамперед новий правитель оголосив полювання на політичних супротивників. Головним із них вважався колишній консул Корнелій Цинна, чия дочка Корнелія була одружена з молодим Гаєм Юлієм Цезарем.
До приходу Сулли цей шлюб допомагав Цезарю заробляти та просуватися кар’єрними сходами. Але коли його тесть програв боротьбу, диктатор зажадав від молодого патриція довести свою вірність і розлучитися з Корнелією. Цезар відмовився, тоді Сулла вніс його в проскрипції — список «ворогів народу», яких слід було зловити та вбити. Він позбавлявся спадщини й всіх почесних прав благородного патриція. Заради своєї безпеки Цезар вирішив втекти з Риму.
Дуже скоро стало ясно, що його життю нічого не загрожує — Сулла майже не страчував патриціїв і пом’якшив своє ставлення до Гая Юлія. Друзі Цезаря навіть домоглися його офіційного помилування. Але від Риму Цезар вирішив ще якийсь час триматися подалі. Він відправився в провінцію Азія, де допомагав наміснику Марку Мінуцію Терму. І часто бував у Віфінії при дворі місцевого царя Нікомеда IV Філопатора.
79 року до н. е. після смерті Сулли Цезар повернувся в Рим і почав боротьбу за владу. Близько 76 року до н. е. він відправився на Родос, де збирався повчитися ораторської майстерності у відомого ритора Аполлонія Молона. Дорогою до острова на галеру 25-річного Юлія Цезаря напали кілікійці. Цей випадок описав Плутарх у «Порівняльних життєписах».
NOTA BENE: кілікійці — нащадки хетського та ассирійського населення, яке осіло на південному сході Малої Азії. Вони вирізнялися незалежним характером, войовничістю і промишляли піратством. Кораблі кілікійців тероризували Східне Середземномор’я. У греків навіть була приказка: «Три найгірших слова на букву К — каппадокійці, крітяни й кілікійці». Основна частина Кілікії була римською провінцією ще зі 101 року до н. е., але частина її територій залишалася непідконтрольною Риму.
Пасажирів, і Цезаря в тому числі, взяли в полон і переправили на невеликий острів Фармакусса, який знаходиться в 30 км від античного Мілета. Пірати зрозуміли, що до них в руки потрапив багатий римський патрицій і зажадали за нього викуп у 20 талантів сріблом — близько 620 кг білого металу. Але така сума гордого Цезаря не влаштувала.
«Коли пірати зажадали від нього викупу у двадцять талантів, Цезар розсміявся, заявивши, що вони не знають, кого захопили в полон, і сам запропонував дати їм п’ятдесят талантів», — переказав Плутарх.
Втім, деякі історики вважають, що цей епізод Плутарх вигадав. Або історія з викупом і гордим Цезарем була просто чимось на зразок анекдоту.
При Цезарі залишилися кілька слуг і особистий лікар. У полоні він писав вірші й читав їх суворим морякам, а також виступав перед ними з промовами та відточував свої ораторські здібності. З піратами Цезар поводився як із прислугою і коли лягав спати, наказував їм не шуміти.
Розбійники дивувалися примхам свого бранця, який їм щиро подобався. Вони дозволили смішному римлянинові вільно гуляти островом і грали з ним у кості. На 38-й день полону слуги зібрали викуп і привезли півтори тонни срібла. Юлій Цезар по-дружньому попрощався з піратами, але пообіцяв, що скоро повернеться і поклявся піратам, що всі вони помруть на хресті. Перераховуючи срібло, суворі кілікійці посміялися над погрозою римлянина.
Отримавши свободу, Юлій Цезар відправився в Мілет, де на свої гроші винайняв кораблі та воїнів. Із флотом він повернувся на Фармакуссу й напав на піратів. Багатьох із них вбили в бою, але більшу частину своїх «приятелів» йому вдалося взяти в полон. На піратському острові Цезар забрав свій викуп і захопив багату здобич. Таким чином, каральна експедиція окупилася.
Бранців месник залишив у темниці міста Пергам, а сам поїхав у Мілет до римського намісника Марка Юнка. Цезар зажадав терміново покарати винуватців за всією суворістю закону. Плутарх пише: «Юнк, який дивився із заздрістю на захоплені гроші (бо їх було чимало), заявив, що займеться розглядом справи полонених, коли у нього буде час».
Цезаря така відповідь не влаштувала. Він повернувся в Пергам і наказав розіп’яти бранців. Як писав Светоній, він звелів спочатку заколоти їх, а вже потім прибити до хрестів, щоб його «приятелі» не мучилися. Дізнавшись про розправу Марк Юнк вирішив, що краще не загострювати відносини з такою людиною. А в Римі зрозуміли, що Цезар своє слово тримає і не боїться забруднити руки в крові.
Що було далі:
- Цезар остаточно повернеться в Рим 74 року до н. е. Через п’ять років помре перша дружина Цезаря Корнелія, через шлюб з якою він і переховувався від Сулли.
- Цар Віфінії Нікомед IV помер 74 року до н. е. Він був бездітним і заповідав свою країну Риму. З того часу Віфінія буде римською провінцією. 64 року до н. е. її об’єднали в одну адміністративну одиницю з Понтом.
- До кінця літа 67 року до н. е. римський флот під командуванням Гнея Помпея розіб’є основні сили піратів. Рим остаточно завоює Кілікію.