Борошно, цукор і заколот: дипломатична контрабанда більшовиків

Жовтень 1918 року, до падіння Української Держави гетьмана Павла Скоропадського залишається два місяці. На залізничній станції в українському Бахмачі службовці місцевої Залізничної Варти отримали інформацію про потяг, яким мали вивезти з України до Росії багато пасажирів без документів. Вартові разом із німецьким солдатом пішли перевірити підозрілі вагони. В одному з них вони побачили трьох людей з дипломатичними посвідченнями РСФРР, які прикривали собою кілька мішків з сипучою речовиною. Виявилося, що у мішках борошно та цукор — страшенний дефіцит.

Такий вантаж точно не вписувався в рамки дипломатичної пошти, але арештовувати дипкур’єрів було заборонено. Не можна було й розпакувати їх вантаж. Тим більше, що між Україною та радянською Росією ще з травня 1918 року йшли мирні переговори.

З іншої сторони – вартові бачили явний випадок контрабанди. У результаті, вони прийняли соломонове рішення — вантаж з України не випустили, але запропонували російським кур’єрам доставити цю «пошту» в Київ, де й вирішать що з нею робити.

А вже через 36 годин потому в Києві черговий раунд мирних переговорів між російськими та українськими дипломатами розпочався не з кави та вітальних слів, а важкої розмови між більшовиками Дмитром Мануїльським і Християном Раковським та заступником керівника української делегації Петром Стебницьким. Представники РСФРР мали свою версію подій: українські вартові брутально пошматували дипломатичну пошту, а трьох кур’єрів, що її супроводжували, арештували та кинули у легендарну вже тоді Лук’янівську в’язницю.

Причому за їхньою версією, силовики це робили за наказом Міністерства Зовнішніх Справ України. Раковський та Мануїльський дали зрозуміти, що переговори продовжаться лише тоді, коли Стебницький пояснить дії української сторони та владнає питання.

Як вказували журналісти газети «Відродження», український дипломат залишив кімнату переговорів буквально на 10 хвилин, а потім повернувся і виклав свою версію подій. Зокрема вказав на те, що кур’єрів ніхто не арештовував, а їх пошту ніхто не шматував. Ба більше, вантаж та кур’єри спокійно та з власної волі знаходяться у Києві, а на ім’я російських дипломатів підписуються листи від МЗС із проханням розібратися із такою незвичайною дипломатичною поштою.

Прямі та впевнені дані Стебницького і присутність української преси миттєво змінили поведінку більшовиків. Християн Раковський одразу повідомив, що російська делегація отримала нову інформацію про своїх дипломатів. За його новою версією, три кур’єри вже годину як перебували на волі, але зазначив, що дипломатична пошта була розрізана ножем і це Раковський може довести. Тож він запропонував просто закрити на конфлікт очі: «Ви згоджуєтесь з фактом [затримання кур’єрів], але даєте йому інше освітлення, накидуючи [дані] про цукор та муку. Ми дуже жалкуємо, що між державами з-за декількох фунтів цукру та муки ущільнюється повітря. Це ж не бомби та динаміт». Так і зробили.

Насправді ж, справа була не тільки в борошні та цукрі. Як загадував Володимир Винниченко у своїй книзі спогадів «Відродження нації», в той самий час Мануїльский та Раковський вели переговори з Українським Національним Союзом щодо їх нейтралітету у випадку повстання проти Скоропадського. Не виключено, що більшовики могли потроху готувати й своє повстання силами ВЦВРК, розхитуючи ситуацію у Києві зсередини. У такому випадку, шляхи контрабанди були їм необхідні, але налагодити їх не встигли.

Ситуація змінилася з усіх боків:

• 13 листопада 1918 року Український Національний Союз створив Директорію УНР та перейшов до активних дій проти гетьмана. 16 листопада почалося збройне повстання Січових Стрільців. До яких згодом приєдналися сірожупанники, запорожці та інші. У гетьмана залишилася лише Сердюцька дивізія та загоні колишніх російських офіцерів.
• 14 листопада більшовики почали стягувати війська до кордону. Вже в грудні 1918 року вони розпочнуть відкриту війну з Директорією.
• В той самий час Західну Україну починають займати польські війська, а Буковину — румунські.

Читайте далі, як 1919 року в Україні вперше використали танки.

Автор: Максим Мірошниченко, дослідник періоду Української революції, ветеран АТО
На обкладинці: Київ, 1918 рік. Фото: Imperial War Museums