Наука державного управління стародавньої Індії
Уже в 4 столітті до нашої ери — майже за два тисячоліття до народження Нікколо Мак’явеллі — в Індії розвивалася наука державного управління. Про це свідчить трактат «Артхашастра», який за легендою склав брахман Чанак’ї. Він допоміг царю Чандрагупті захопити владу в імперії на півночі Індії, встановити династію Маур’їв і відбитися від македонських загарбників.
Західна цивілізація глибоко ввібрала йогу, вегетаріанство й каррі. Але чи підійде нам давня індійська методика відбору міністрів? «Артхашастра» наводить поради 7 мудреців.
1. Бхарадваджа: Нехай цар призначає міністрами своїх товаришів по навчанню, адже в школі він дізнався про їхню чесність та хист до справи.
2. Вішалакша: Товариші по навчанню будуть ставитися до царя зневажливо, як до приятеля. Нехай призначає міністрами тих, з ким має спільні таємні справи, тобто спільні чесноти і вади.
3. Парашара: Хто знає слабкості царя, той зможе керувати ним. Нехай робить міністрами тих, хто допоможе в смертельних небезпеках, саме так перевіряється відданість.
4. Пішуна: Відданість — не розум. Нехай призначає міністрами тих, кому було доручено грошові справи, і хто виконав їх з надлишком.
5. Каунападанта: Міністрам потрібна не лише фінансова грамотність. Призначати слід людей, чиї батьки і діди були міністрами, бо царю відомі їхні справи, а вони ніколи не покинуть государя через близькість.
6. Ватав’ядхі: Ні, спадкові міністри заберуть все і будуть поводитись як пани. Нехай призначає нових людей. На того, хто має жезл влади, вони дивитимуться, як на бога, і не вчинять проти нього лиха.
7. Бахудантіпутра: Новачків без практичного досвіду чекає невдача. Нехай цар призначає міністрами людей шляхетного походження, що мають розум, чесність, мужність, відданість. Людські гідності — найважливіші критерії.