В Російській імперії не сміялися з чукчів, і ось чому

Кирило Данильченко

Півтора століття приєднання Чукотки до Росії – це кривавий конфлікт серед нескінченної зими, жорстока взаємна різанина, бубни з людської шкіри і згарища на місці спалених стійбищ. Ніяких анекдотів.

Походження слова «чукча» заплутане, і самі аборигени його не люблять. Маленький войовничий народ називав себе луораветлан, тобто «справжні люди». Чукчі-оленярі з тундри брали данину з сусідів: коряків, якутів, евенків. Берегові чукчі на байдарках перетинали Берингову протоку, щоб атакувати ескімосів Аляски і захоплювати в рабство жінок з дітьми.

Дослідники відзначали міцну статуру і високий зріст чукчів. Вони носили обладунки (шкіряні, кістяні, пізніше залізні), відмінно володіли списами, влучно стріляли з луків. Наконечники стріл часто змащували отрутою з кореня козельця. За своїм духом, презирством до смерті чукчі схожі на маорі. Щоби вважатися дорослим, підліток має вистежити оленя, наздогнати і повалити його на землю. Після перемоги над противником в бою чоловік робив невелике татуювання на зап’ястку. У досвідчених воїнів лабіринти ліній сягали плечей.

Жорсткості характеру додавали суворі умови Крайньої Півночі. Чукчі харчувалися переважно м’ясом, кров’ю, нутрощами оленів і тюленів, листям і корою полярної верби, варили суп з моняло – напівперевареним мохом з оленячого шлунка.

Коряцький і чукотський воїни в обладунках. Джерело: timeallnews.ru
Улюбленою іграшкою чукотських дітей був лук. Джерело: timeallnews.ru

Є контакт!

В 1641 році російські письмові джерела вперше згадують чукчів: біля річки Яна 40 воїнів напали на 15 збирачів данини на чолі з Семеном Дежньовим. Цього разу козакам вдалося відбитися.

У 1649 році експедиція Дежньова засновує зимову стоянку, а потім – острог на річці Анадир. Тепер тут столиця Чукотки. Стосунки з місцевим населенням не складаються. «Справжні люди» відмовляються платити ясак, нападають на царських збирачів данини з племені юкагірів, викрадають оленів. Домовитися з чукчами неможливо через відсутність у них вождів. Влада лідерів сімейних кланів не поширюється далі стійбища.

Нечисленні російські загони в союзі з підпорядкованими народами проводять каральні експедиції. Побоюючись потрапити під вогонь мушкетів у відкритому бою, чукчі влаштовують засідки і нальоти на поселення, осаджують остроги.

Похід 1702 року – типова тогочасна воєнна кампанія. Покарати чукчів за набіги йдуть 24 росіянина, 110 юкагірів і коряків під керівництвом козака Олексія Чудінова. На узбережжі Анадирської затоки вони натрапляють на чукотську стоянку з десятка яранг. Чоловіків вбивають, жінок і дітей беруть в полон, кілька чукч рятуються і біжать за допомогою. Незабаром на загін Чудінова нападають 300 воїнів, 200 з яких гинуть під пострілами. Наступного дня табір оточують вже більш тисячі чукчів. Козаки з союзниками замикаються в укріпленні зі зв’язаних саней. Через п’ять днів облоги вони вирішують відступити і з боями йдуть в Анадир. Чукчі понесли значні втрати, але і росіяни нічого не домоглися.

Історико-етнографічна карта Сибіру, ​​16 століття

Два вози шапок

1727 рік, російський контингент на Чукотці поповнюють 400 солдатів і козаків. Загоном керує отаман Афанасій Шестаков. Помічника, драгунського капітана Дмитра Павлуцького луораветлани назвуть «Морж-козак» і лякатимуть ним дітей. «Залізний одяг», «вогняний бій», «вуса, як у моржів», «зубів більше, ніж дано людині» – про прибульців складали легенди.

Нова війна почалася, коли вождь коряків Іллік вбив у сварці царського збирача данини і викрав казну. Взимку 1730 року отаман Шестаков з двома десятками козаків і сотнею тунгусів спалив його стійбище факелами і ручними бомбами. А в березні прийшли чукчі: вождь обіцяв за допомогу цукор, самогон і оленів.

Загін Шестакова дав битву на річці Єгачі. «Справжніх людей» було набагато більше. На постріли рушниць вони відповіли градом стріл. Отамана поранили в горло і добили списами. Чукчі захопили обоз, три десятки полонених, порох, фузеї, панцири і свинець, стадо в кілька сотень голів.

«Йти на немирних чукч воєнною рукою і всіма силами намагатися не тільки за вірнопідданих коряків помститися, але й їх чукоч самих розорити і в підданство привести», – указ сенату, 1740 рік.

Влітку Дмитро Павлуцький з 450 росіянами рушив в каральний рейд: спалив півтора десятка стоянок, вбив не менше тисячі осіб, забрав 35 тисяч оленів і захоплені на Єгачі козацькі рушниці. Тундра вмилася кров’ю, а нескорені сховалися на березі Північного моря. В чукотських казках розповідають, як проклятий «Морж-козак» відправив царю два вози з шапками вбитих.

Чукотський шаман. Фото: Teteryn / RIA Novosti / Sputnik

Смерть «Моржа-козака»

Війна тривала до 1747 року. Навесні загін Павлуцького переслідував викрадачів худоби і потрапив в засідку. Воїни вискочили з-під снігу, витримали найстрашніший перший залп рушниць і кололи козаків списами, не даючи перезарядити зброю.

Капітан перескочив через польове укріплення зі зв’язаних нарт, зарубав вісьмох ворогів, але був поранений в ногу і обплутаний арканами. Павлуцького почали душити, обсипаючи ударами списів. Він зірвав з себе залізний нагрудник, щоби померти без мук. Аборигени відступили, убивши 40 козаків і солдатів. З собою забрали відрубану голову страшного «Моржа», рушниці і малокаліберну гармату на санях.

Обладунки чукчів, гравюра 18-19 століття. Джерело: sevprostor.ru
Панцир і шолом з рогових пластин, зв'язаних ременями зі шкіри нерпи. Джерело: Російський етнографічний музей / forum-eurasica.ru

Нескорені

Сутички росіян з чукчами тривали багато років. Сенат писав укази, відправляв війська, роздавав місцевим жителям привілеї. У 1765 році влада схаменулася: утримання чукотської експедиції коштувало понад мільйон рублів, а ясак і торгівля хутром принесли за рік ледве 30 тисяч. Анадирський острог спалили, гарнізон і жителів вивели. Чукчі відновили свою владу над тундрою.

Лише за Катерині II Чукотку приєднали до Росії за допомогою хрещених «справжніх людей» та підкупів шаманів на переговорах. Данину встановили символічну: одна шкурка лисиці з дорослого чоловіка. При цьому чукчі зберегли традиційний родовий уклад і суд. Ще в 19 столітті звід законів Російської імперії називав чукчів «не цілком підкореним народом», який платить ясак «кількістю і якістю, якої самі забажають». Вільні від податків, вони жили багатше за сусідніх юкагірів і тунгусів.

Велика північна війна закінчилася. Після цього аборигени воювали зі спиртом, сифілісом і тютюном. І так аж до 1947 року, коли чергова сварка радянських чукчів з американськими ескімосами мало не призвела до зіткнення за участю прикордонників США та СРСР.

Популярне: