Правила полону Джона Маккейна

Політична кар'єра Маккейна спиралася на його воєнне минуле, тож поведінку льотчика у В'єтнамі регулярно розбирали під час передвиборних кампаній. Брехали критики, але брехали й прихильники. Тепер, після смерті сенатора, WAS спробує розповісти цю історію неупереджено.

Восени 1967 року американці бомбили електростанцію в Ханої. Столицю Північного В’єтнаму прикривали радянські зенітні комплекси, які змогли збити один штурмовик А4. Пілот катапультувався.

Наступні п’ять з половиною років стануть найгіршими в житті лейтенанта-командера Джона Маккейна. Зате перебування в полоні створить образ героя. Згодом він стане сенатором, впливовим членом Республіканської партії та кандидатом у президенти США.

Ніколи не здавайся

i

Етичний кодекс армії США прийняли після війни в Кореї. Уряд був вражений числом військовополонених, які погодилися співпрацювати з ворогом. Відсутність взаємної підтримки в таборах призвела до високої смертності (померли 38 % з 7 тисяч полонених). Чимало стали комуністами. 21 американець відмовився повертатися до США.

Під час війни у ​​В’єтнамі поведінку військових США в полоні регулював етичний кодекс (Code of conduct) зразка 1955 року. В скороченому варіанті правила виглядали так:

1. Я готовий віддати життя за батьківщину.

2. Я ніколи не здамся з власної волі.

3. У полоні я продовжу опір. Буду намагатися втекти. Не прийму помилування і особливі привілеї від противника.

4. Я буду підтримувати інших полонених американців.

5. На допитах я зобов’язаний називати лише своє ім’я, особистий номер, звання, дату народження. З усіх своїх сил я намагатимусь не надавати іншу інформацію. Я не буду робити нелояльні або шкідливі для моєї країни заяви.

6. Я ніколи не забуду, що я американець і борюся за свободу.

Коштовний трофей

Під час катапультування Маккейн зламав обидві ноги і руку в трьох місцях. Він приземлився в озеро, був виловлений в’єтнамцями, побитий, проткнутий багнетом… а потім доправлений до шпиталю.

В’єтнамці рідко надавали допомогу тяжкопораненим американцям, але в обмін на медичну допомогу Маккейн пообіцяв розкрити військову інформацію. У мемуарах він пише, ніби повідомив номер ескадрильї, мету місії, майбутні цілі нальотів (назвав атаковані раніше міста Північного В’єтнаму) та імена товаришів по службі (насправді, гравців футбольної команди Green Bay Packers).

Такі відомості не мали реальної цінності. Однак в’єтнамці лікували пілота і навіть зробили операцію на нозі. Чому? Критики припускають, що Маккейн назвав посаду батька — адмірал Джон «Джек» Маккейн командував силами флоту США в Європі й Африці.

У шпиталі Ханоя з пілотом поговорив французький тележурналіст Франсуа Шалє. Перед інтерв’ю лікарі 1,5 години без наркозу збирали кістки у зламаній руці Маккейна. Він кілька разів непритомнів і перед камерою виглядає знесиленим.

У кожного є межа

На лікарняному ліжку Маккейн втратив 23 кілограми і в 32 роки посивів. За три місяці на ношах його переправили до табору. Більшість ув’язнених були пілотами, збитими під час бомбардувань. США не оголошували війну Північному В’єтнаму, тому в’єтнамці відмовлялися надавати їм права військовополонених і офіційно називали «американськими злочинцями».

1966 року японських телевізійників пустили до полоненого командира ескадрильї штурмовиків Джеремії Дентона. Перед цим його довго били, аби змусити публічно вибачитися за бомбардування мирних селищ. Поведінка Дентона перед камерою стала зразком для американських офіцерів.

Умови були тяжкими, але стали ще гіршими в червні 1968 року, коли Маккейн відмовився від помилування.

Чимало полонених отримували пропозицію зізнатися у воєнних злочинах, засудити політику США і вирушити додому. Однак від Джона в’єтнамці домагалися цього з особливим старанням. Адмірал Маккейн очолив Тихоокеанське командування ВМС США і керував нальотами морської авіації на Північний В’єтнам. Тепер слова і дії його сина стали важливими для пропаганди.

«Це міг бути чудовий інструмент проти моїх товаришів-в’язнів, тому що північні в’єтнамці завжди намагалися скористатися з класового питання. Вони могли б сказати: “Дивіться, жебраки чортові, син людини, яка рулить війною, поїхав додому і кинув вас тут. Ніхто не дбає про вас, простих солдатів”» , — згадував Маккейн.

Чотири дні його тримали міцно зв’язаним в камері без москітних сіток. Що дві-три години били. Ліва рука була знову зламана, тріснули ребра. Американця мучили лихоманка і дизентерія.

 

«Я дізнався те, що всі ми дізналися там: кожна людина має свою межу. І я досяг своєї», — Джон Маккейн.

 

Льотчик не прийняв помилування і не порушив 3-й пункт етичного кодексу, але всупереч 5-му пункту згодився публічно покаятися. 1969 року трансляцію по радіо Північного В’єтнаму записала американська розвідка. Ця плівка мало відома навіть у США: 2016 року її випадково знайшли в Національному архіві всередині коробки, що стосувалася іншої справи.

Місія: дотерпіти

Після повернення додому Маккейн не приховував того факту, що зламався під тортурами, і не раз вибачався за виявлену слабкість. А міг не вибачатися. За оцінками істориків, в’єтнамцям вдалося вибити інформацію або визнання з 80 % американських полонених.

Одним з небагатьох, хто дотримався Code of conduct і вижив, був пілот винищувача Джон Драмезі. Він двічі намагався втекти (за кожну спробу його жорстоко карали), не робив пропагандистських заяв і на допитах зміг не сказати нічого, окрім імені – номера – звання – дати народження. 1975 року Драмезі написав книгу «Код честі», в якій згадував про зустріч з Маккейном у таборі:

«Сивочолий Джон Маккейн пересувався з милицею. У нього була зламана рука і пошкоджене коліно, але він завжди перебував у русі, посміхався і вітав тих, хто його бачив, нехтував утисками з боку охоронців. Погляду на Маккейна було досить, аби підняти настрій на решту тижня. Для слабких він був натхненням; для сильних — нагадуванням продовжувати спротив. Він був худим невисоким чоловіком, але немає сумнівів, що у Джона було велике серце».

Пізніше Драмезі піде в політику і буде критикувати Маккейна за кар’єру, побудовану на спогадах про цілком нормальну для американського військового поведінку в полоні. Хай там що, надалі Джон тримався кодексу, та й умови в таборі покращилися. 1969 року помер лідер комуністичного В’єтнаму Хо Ші Мін, а президентом США став Річард Ніксон. Він не соромився участі своєї країни в неоголошеній війні й не намагався замовчати існування полонених. Дипломатичним тиском, кампанією в міжнародних медіа і бомбардуваннями Білий дім змусив наступників Хо Ші Міна цінувати захоплених американців як актив для торгів про мир.

1973 року авіація США замінувала море поблизу портів Північного В’єтнаму, зупинила економіку супротивника і доставку йому радянської допомоги. Незабаром було підписане перемир’я. В обмін на розмінування акваторії і виведення американської армії з Південного В’єтнаму комуністи звільнили близько 600 полонених. Додому полетів й Джон Маккейн.

Що було далі

Того ж 1973 року Маккейн став курсантом Національної військової академії США, де написав роботу на 44 сторінки з рекомендаціями щодо зміни правил поведінки в полоні:

«У майбутньому, якщо противник для досягнення своїх пропагандистських цілей почне публікувати нелояльні до нашої країни заяви, нібито зроблені американськими полоненими, уряд Сполучених Штатів має встановити політику, через яку будь-яка подібна заява буде вважатися отриманою за допомогою жорстокого поводження.

Сполучені Штати не мають сподіватися, що всі зможуть успішно опиратися в полоні. Замість того, щоб очікувати від військовополонених безкомпромісного спротиву, США мають карати противника, як ми це робили з комуністами на пізніх етапах В’єтнамської війни, за порушення Женевської конвенції та спроби підірвати лояльність і патріотизм захоплених солдатів.

Це не звільняє військовополонених від обов’язку протистояти спробам використання їх в пропаганді, оскільки вона може бути спрямована на власне населення країни-супротивника і на нейтральні країни, що не мають доступу до медіа “вільного світу”».

1977 року наказ президента Картера змінив 5-й пункт етичного кодексу збройних сил США.

Було: «На допитах я зобов’язаний повідомляти лише своє ім’я, особистий номер, звання, дату народження».

Стало: «На допитах мені належить повідомляти лише своє ім’я, особистий номер, звання, дату народження».

Популярне: