Всі помиляються: Що накоїв нобелівський лауреат
Дуст зупинив епідемії малярії і тифу, підвищив врожаї і дав надію на перемогу над голодом у багатьох країнах. А потім сталося те, що ніхто не міг передбачити.
Історія Нобелівської премії почалася з помилки. В березні 1888 року французькі журналісти переплутали Альфреда Нобеля з його братом і опублікували некролог про тоді ще живого хіміка. «Торговець смертю мертвий!» – таким був заголовок статті. Винахідник динаміту задумався про свій імідж і вирішив заснувати премію за відкриття, що мають найбільшу користь для людства.
В 1948-му помилка сталася знову. Нобелівську премію вручили тому, хто запропонував використовувати для боротьби з комахами смертельно небезпечну для людини отруту.
Хімік за покликанням
Швейцарець Пауль Мюллер почав кар’єру хіміка одразу після школи. В 17 років він пішов працювати на хімічний завод, за рік став асистентом в одній з лабораторій. Після цього закінчив Базельський університет, отримав ступінь доктора. Його запросили в компанію Дж. Р. Джейджи – одну з найбільших тогочасних хімічних корпорацій.
На новому місці Мюллер мав дізнатися, які властивості рослин можуть бути корисними науці. Вчений отримав групу органічних речовин, які не розчиняються у воді. Після цього Мюллер переключився на речовини для захисту насіння рослин. В 1935 році хімік почав досліджувати засоби для боротьби з комахами і зробив дивовижне відкриття.
Винахід століття
Мюллер встановив, що дихлордифенілтрихлорметилметан, відомий як ДДТ або дуст, можна використовувати в якості потужного препарату для боротьби з москітами, вошами, сараною, попелицею та колорадським жуком.
Список переваг дусту був вражаюче довгим. Його було легко виготовляти, легко розпилювати на полях, коштував він копійки. За розрахунками Мюллера, дуст був безпечним для людини. Смертельна доза ДДТ для комах – 100-200 міліграмів. Для людини безпечними є навіть 500-700, отриманих одноразово.
Фермери і медики раділи. Під час Другої світової війни поставки засобів проти комах впали, потреба в них була дуже гострою. Комахи не лише завдавали шкоди врожаям, але також поширювали тиф і малярію.
Токсичність дусту для людей вважалася настільки низькою, що речовину наносили просто на тіло. Його розпилювали на цілі острови в Тихому океані. Унікального засобу від паразитів і епідемій виробляли все більше. Зрештою, в 1948-му Паулю Мюллеру дали Нобелівську премію «за відкриття високої ефективності ДДТ як контактної отрути».
Не врахували один момент
Однією з особливостей дусту є його стабільність. Разового розпилення вистачало на кілька місяців – ДДТ не розпадається на нешкідливі компоненти. Мюллер від початку усвідомив, що ця стійкість приховує небезпеку, але не мав доказів.
Першими почали бити на сполох фермери: під смертельний вплив ДДТ потрапили бджоли. У 1960-х занепокоєння щодо побічних ефектів дусту зростало. В 1970-х ДДТ почали забороняти в розвинених країнах.
Але було запізно. Сьогодні мільйони тонн отруйної речовини переносять по всьому світу птахи і тварини, ДДТ накопичується у воді і ґрунті, рослинах, організмах людей і тварин. За прогнозами хіміків, цей процес триватиме ще кілька поколінь – 180 років. Чим ще окрім смерті загрожує використання дусту, вчені до кінця так і не з’ясували. В цьому списку рак, проблеми з ендокринною системою, вплив на репродуктивну систему.
Фото на обкладинці: Bob DeWitz / U.S. National Archives and Records Administration (кольорокорекція WAS)