Два головних провали агентства нацбезпеки США: Чому вони не стали перемогами КДБ?
Півстоліття розділяє історії втеч до Москви співробітників Агентства національної безпеки США Сноудена, Мартіна і Мітчелла. При цьому вони на диво схожі в деталях. Все починається з ідеалізму, а завершується проханням «Відпустіть додому!»
Треба визнати, що американській контррозвідці було важко запобігти обом гучним зливанням. Джерелами витоку стали не оперативники або чиновники спецслужб, а технічний персонал. Едвард Сноуден – програміст, фахівець з мережевої безпеки АНБ і ЦРУ; Вільям Мартін і Бернон Мітчелл – математики в дешифрувального відділу АНБ. Всі троє були гвинтиками системи, одними з тисяч, і не привертали до себе уваги.
Однак доступ до державних таємниць вони мали на рівні найвищих офіцерів секретних служб, а можливостей зрадити – набагато більше.
Едвард Сноуден народився в 1983 році. Його батько і дід служили в Береговій охороні США, мати і сестра – юристи. Вивчав інформатику, пішов в армію, щоб служити в Іраку. Працював системним адміністратором в АНБ, потім у відділі інформаційної безпеки ЦРУ. За даними Spiegel, Сноуден – буддист і вегетаріанець.
Прозріння ідеалістів
На момент втеч, які в результаті привели американців в Москву, всім було близько тридцяти. Сноудену і Мартіну – по 29, Мітчеллу – 31 рік. Кожному знадобилося не більше кількох років служби, щоби розпрощатися з ілюзіями стосовно місії і методів спецслужб США.
Сноуден все зрозумів у 2007-2009 роках, коли під дипломатичним прикриттям працював на ЦРУ в Швейцарії. Більше часу йому знадобилося, щоби зважитися на злочин і розголосити подробиці американських програм електронного стеження. Вважаючи, що нічого не досягне в рамках своєї компетенції, Едвард навіть не намагався діяти легально.
Мартін і Мітчелл спочатку наївно намагалися звернутися до американської влади. Через два роки роботи в АНБ, в 1959-му, математики повідомлять конгресмену Вейну Хейсу про спецпрограму, за якою американські літаки порушували кордони СРСР для виявлення радарних станцій.
Конгресмена вибрали невдало. У 1976 році політичну кар’єру Хейса завершить секс-скандал: він розлучиться з дружиною, одружиться на своїй секретарці, а на місце секретарки візьме коханку. Це був не той чоловік, який почав би вимагати розголосу незаконних дій настільки секретної організації, що її абревіатуру NSA розшифровували як No Such Agency («Немає такого агентства»).
Бернон Мітчелл народився в 1929 році, Вільям Мартін – в 1931-му. Зі своїм майбутнім другом Мартіном познайомився на службі у ВМС США. Хлопці були схожі за характером і інтересам. Після армії обидва вивчали математику в коледжі, а в 1957-му отримали пропозицію працювати в АНБ. Там займалися криптографією, на дозвіллі відвідували шаховий клуб. Ймовірно, там вони познайомилися з американськими комуністами і захопилися СРСР.
Відпустка як загроза нацбезпеки
Так і не дочекавшись реакції конгресмена, в грудні 1959 року Мартін і Мітчелл зв’язуються з радянським посольством в Мексиці. Головне розвідувальне управління СРСР пропонує залишитися на службі і постачати секретну інформацію в Москву на постійній основі. Вони відмовляються.
Втеча була до смішного буденною. В 1960 році Мартін і Мітчелл взяли тритижневу відпустку, поїхали в Мехіко, там зайшли в радянське посольство і попросили політичного притулку. Американців переправили до Гавани, а звідти – до Радянського Союзу. У АНБ забили на сполох лише через вісім днів після кінцевого терміну, коли дешифрувальники мали повернутися на роботу.
Сноуден теж втік з відпустки, але майже одразу почав публікувати секретні документи і швидко був ідентифікований. Росію як кінцеву зупинку Едвард обрав по ходу справи. Сноуден мріяв, щоби йому забезпечили спокійне життя в країні, яка дотримується демократичних цінностей. Втім, прихистити його могли лише авторитарні режими. Програміст розглядав варіант залишитися в Китаї, але там йому не були раді. Притулок обіцяла Венесуела, але Сноуден вирішив, що в Росії буде безпечніше. Після місячного очікування в транзитній зоні московського аеропорту «Шереметьєво», 1 серпня 2013 року він отримав тимчасовий притулок.
Мартін і Мітчелл точно знали, куди тікати. В Москві вони скажуть журналістам, що вважають СРСР більш «соціально прийнятною країною» для себе, ніж США. Є інформація, що з 1958 року обидва були членами американської Комуністичної партії.
Розвіддані – ніщо, імідж – все
На масштабній прес-конференції в Мармуровій залі Будинку журналіста 6 вересня 1960 року Вільям Мартін і Бернон Мітчелл розповіли про побудову американською розвідкою мережі перехоплення і розшифровки секретних повідомлень інших держав. За часів Сноудена прогрес зайшов далі: він повідомив світові про програми викрадення секретів урядів, міжнародних організацій і тотальне стеження за пересічними громадянами за допомогою інтернету, соціальних мереж, смартфонів, поштових серверів. На відміну від попередників, Сноуден зміг надати докази у вигляді електронних копій сотень тисяч документів із грифом Top Secret.
Втечі співробітників Агентства національної безпеки добре підіграли пропаганді геополітичних противників США, але мали незначну практичну користь для СРСР і Росії.
Сноуден доклав максимуму зусиль, щоби повністю опублікувати і зробити загальнодоступною всю інформацію, яку він хотів розкрити. Це дозволило американським спецслужбам дізнатися, які технології і методи перехоплення скомпрометовані і мають бути змінені. Найціннішим знанням, яке Союз отримав від Мартіна і Мітчелла, була інформація, що в АНБ поки не змогли дешифрувати радіоповідомлення радянської розвідки. Про це стало відомо з паперів, переданих Великобританії в 1992 році співробітником архівного відділу КДБ Василем Мітрохіним.
Обліко морале
Всупереч схожих обставин, в Америці реакція на два випадки витоку державної таємниці була кардинально різною.
Ще на початку першого президентського терміну Дуайта Ейзенхауера (1953-1956) почалася чистка держслужбовців нетрадиційної сексуальної орієнтації. Вважалося, що гомосексуалістів можуть шантажувати радянські спецслужби. Цю небезпеку називали «лавандовою загрозою». Після втечі Мартіна і Мітчелла оголосили девіантами (тогочасний евфемізм для геїв) на підставі результатів психологічного тесту, пройденого ними під час влаштування на роботу в АНБ.
Мартін характеризувався як безвідповідальна і вкрай егоїстична особа. Мітчелл зізнавався, що в юності «сексуально експериментував» з курчатами, собаками і винайшов пристрій, що викликає нервовий розлад у кішок. Побутувала думка, що обидва були частиною мережі гомосексуалістів-зрадників. Жодного доказу існування такої організації не виявили. В СРСР Мартін і Мітчелл згодом одружилися – не одне на одному.
Заплямувати Едварда Сноудена було складніше. Для американських патріотів він, звісно, був зрадником, зате не провокував неврози у котиків і не чіплявся до курчат. Крім того, захист Сноуденом приватного життя пересічних громадян викликав симпатію по всьому світу. Завдяки інтернету та глобалізації його аргументи почули всі, хто хотів їх почути.
В підсумку, Мартіна і Мітчелла прокляли як «гомосексуалістів-зрадників», а Сноудена в 2014 році висунули на Нобелівську премію миру.
Ностальгія замучила
Мартін і Мітчелл швидко захотіли повернутися додому. Їх зачислили до ленінградського Інституті математики, призначили велику зарплатню у 500 рублів. Але таке життя було комфортним лише за радянськими мірками.
Щоби запобігти їхньому поверненню, співробітники КДБ залякували криптологів фальшивим вироком Верховного суду США – 20 років в’язниці за зраду батьківщині. Показували статтю в «Ізвестіях», де йшлося про затримання американських диверсантів. Ті нібито мали при собі ампули з отрутою. В 1979 році Мартін зробив запит в консульство США про можливість повернення. Відповідь було, м’яко кажучи, негативною – його позбавили американського громадянства і відмовили у туристичній візі. Проте Мартін продемонстрував рішучість залишити СРСР, втік в Мексику і в 1987 році помер там від раку. Мітчелл спився і помер в Петербурзі через 14 років.
Сноуден не так давно живе в Росії, але вже неодноразово критикував владу країни за боротьбу зі свободою інтернету. В березні 2016 року він заявив, що хоче повернутися в США, однак батьківщина поки не хоче гарантувати йому імунітет від кримінального переслідування.
