

Нескінченна війна наркоманів з алкоголіками: Як це було в США
Американську історію кінця 19 – початку 20 століття багато в чому визначила боротьба городян, які любили алкоголь, з побожними фермерами, які надавали перевагу аптечним наркотикам. Дві армії обмінювалися ударами на законодавчому рівні.
Алкоголь – засіб соціалізації, алкоголь полегшує важку фізичну працю, алкоголь – універсальні ліки від усього. Так вважали англійські пуритани, які в 1630 році готувалися вирушати в Америку. З собою вони взяли втричі більше спиртного, ніж води. Тисяча поселенців, які започаткували біле населення штату Массачусетс, пливли до незнайомих берегів 6 тижнів, випиваючи до 1000 літрів пива і вина на день.
Нападки на міцні спиртні напої почалися в США лише у 18 столітті. В 19-му з’явилися перші товариства тверезості. Вони застосували всі легальні методи просвіти: лекції, листівки, демонстрації. Ефект був не дуже помітний.
В 1889 році до справи взялася Керрі Нейшн з канзаського Християнського союзу жінок за тверезість. Вона почала громити сокирою салуни
й аптеки, які продають «медичний алкоголь». Швидко вийшла за межі штату, буянила в закладах від Нью-Йорка до Сан-Франциско. Але її популярність була недовгою – Нейшн втратила підтримку і захворіла.
В другій половині 19 століття деякі штати намагалися заборонити алкоголь. Всі ці спроби провалилися. Але проблема існувала, а життя підказувало нові способи її вирішення.


Зачароване коло здоров’я
Якби ви вирішили лікувати алкоголізм у США другої половини 19 століття, то, швидше за все, придбали би «Золоті ліки». Вони мали величезний попит і зробили мільйонером автора рецепта – колишнього хірурга Леслі Кілі. До складу засобу входили токсичні речовини: стрихнін, хінін, миш’як і нашатир. Доктор Кілі стверджував, що ліки так подобалося деяким пацієнтам, що алкоголіки продовжували вживати його і після «лікування». Інші популярні засоби були не кращими.
Типовим способом кинути пити було вживання опіуму і морфіну. Ці препарати здавалися тоді настільки нешкідливими, що входили до складу заспокійливих засобів для немовлят. Дружини тихенько підливали змішаний аптекарем коктейль до ранкової кави чоловікам, перетворюючи алкоголіків на наркоманів.
Дійсно популярним морфій став з 1860-х років, коли в побуті з’явилися шприци для підшкірних ін’єкцій. Морфін продавали в будь-якій аптеці без рецепта, він коштував дешевше за алкоголь і, що найголовніше, не був алкоголем, тому його вживання не вважалося злом. Для населених протестантами сільських районів США, де позиції борців зі спиртним були буде сильними, опіати стали спасінням. Один з американських аптекарів в кінці 19 століття зізнавався, що серед його клієнтів чимало гідних громадян, відомих учасників руху за помірність і заборону алкоголю.
До 1870-х наркомани і алкоголіки потрапили в зачароване коло. Алкоголізм лікували опієм, пристрасть до опіуму – морфіном, а засобами від морфінізму вважалися опіум і віскі. Але тут з’явилася нова надія – кокаїн.


«Нешкідливе лікування печалі»
Тонізуючий ефект жування листя коки був відомий в Європі з 16 століття. Лише в 1850-х з них було отримано активну речовину, і кокаїн почав переможну ходу по обидва береги Атлантики.
Новий препарат, який лише кілька років тому отримав назву, в Америці виробляла фармацевтична компанія Merck. Він рекламувався як спосіб для зміцнення нервів і «нешкідливого лікування печалі». Через двадцять років кокаїн вже продають як засіб від усього на світі і додають до сигарет, розчинів для ін’єкцій, жувальних цукерок, крапель, таблеток, порошків. Листя коки виписують охочим кинути палити і жувати тютюн.
В деяких сільських салунах пропонували коктейлі зі склянки віскі і дещиці кокаїну, але в містах найпопулярнішими продуктами з наркотиком у складі були «тонізуючі вина». Вони вважалися корисними для розумової роботи. Найвідомішим було Vin Mariani («Вино Маріані») – його полюбляли Томас Едісон, Еміль Золя, королева Вікторія і три Папи римських. Один з пап, Лев XIII, пішов у своїй любові до напою так далеко, що нагородив орденом його винахідника Анджело Маріані.
Маріані рекомендував випивати келих свого вина до або після кожного вживання їжі. При цьому в організм щодня надходило би ≈0,1 грама кокаїну.

Always Coca!
Ідею Vin Mariani копіювали близько сотні тоніків зі словом «кока» в назві, що випускали в США з 1870-х років: Parke Davis ‘Coca Cordial, Metcalf’s Coca Wine, Coca Beef Tonic, Koka-Nola. Більшість з цих напоїв містили алкоголь і екстракт листя коки або невелику дозу чистого кокаїну. Автори рецептів нерідко були лікарями. Вслід за провідним тогочасним американським неврологом Вільямом Хеммондом вони повторювали, що кокаїн не викликає звикання. Хеммонд випускав тонік, який містив 0,12 наркотику на півлітра вина.
Кокаїном намагалися лікувати звикання до опіатів. Так з’явилася Coca Cola. Її творець Джон Пембертон, як і багато ветеранів, підсів на морфін під час Громадянської війни в США, де його щедро видавали пораненим. Залежність отримала назву «армійської хвороби». Перейти на коку його стимулювала стаття сера Роберта Крістісона, президента Британської медичної асоціації. Пожувавши листя, він зійшов на кілометрову гору, потім спустився і мало не підстрибуючи пройшов 6 кілометрів до свого будинку. Крістісону було 78 років.
Перший продукт Пембертона – «Французьке кокаїнове вино Пембертона» – рекламували в 1885 році як ліки проти «зловісних ворогів, які окупували ваш розум і тіло». В тому ж році заборона алкоголю в Атланті змусила Пембертона прибрати зі складу вино і додати екстракт горіха коли. Кокаїн перестали додавати в Coca Cola в 1902 році, коли його терапевтичні властивості були дискредитовані.


Похмурий фінал
Останнім в низці універсальних засобів від залежностей став героїн. Препарат почали продавати в 1898 році. За іронією, він викликав найшвидше звикання.
На початку 20 століття дія опіатів і кокаїну була вже зрозумілою, і американське медичне товариство вийшло на стежку війни. Першим ударом став «Акт про чисту їжу і ліки» 1906 року, який зобов’язує вказувати склад усіх проданих в США медичних засобів. Федеральний «Акт Гаррісона» 1914 року про податки на препарати з наркотичними засобами серйозно ускладнив застосування опіатів і кокаїну навіть в медицині. Тепер наркотики не можна було додавати в прохолодні напої, виписувати для профілактики, також прямо забороняли виписувати одні наркотики для лікування залежності від інших.
В 1920 році любителі еліксирів і тоніків завдали удару у відповідь. Набула чинності поправка до Конституції США, яку називали помстою сільській Америці міській. В США запровадили Сухий закон. За наступні тринадцять років загальнонаціональної заборони на алкоголь кількість наркозалежних зросла на 44%.