Австралія застосувала біологічну зброю проти прибульців. Неодноразово!

Сергій Ксаверов

Сто років австралійську природу тероризували завезені коропи, лисиці, дикі кішки та навіть верблюди. Але найбільшою бідою стали милі кролі та жаби-ага.

У середині 19 століття французький зоолог Ісідор Жоффруа Сент-Ілер популяризував ідею переселення тварин з одних частин світу в інші для комерційного розведення. Приживити в Європі ламу, яка, ангорську козу у нього не вийшло. Проте ідея акліматизації європейських тварин і рослин в Австралії була сприйнята переселенцями із захватом.

Перше профільне об’єднання заснували в південно-східному штаті Вікторія 1861 року. Одним з перших членів став англієць Томас Остін. Йому було чим пишатися. На своїх 12 тисячах гектарів він акліматизував дроздів, куріпок і диких кролів.

1859 року Остін випустив на волю два десятки цих тварин, щоб додати рідних ноток австралійському пейзажу і цілей собі для полювання. Пізніше він хизувався, що його землі «так повні дичиною, як рідко побачиш у Британії». Коли угіддя Остіна відвідав герцог Единбурзький, він за 4 години застрелив 416 кроликів. Надихнувшись прикладом, випускати кролів стали й інші фермери штату.

Дуже скоро стали відчутні наслідки.

Дострибалися

У 1850-х роках за вбивство одного кролика на землях великого землевласника Джона Робертсона було призначено штраф 10 фунтів. У кінці 1860-х Робертсон сам витрачав на знищення кроликів до 5 тисяч фунтів на рік.

Австралійський клімат дозволив ненажерливим тваринам розмножуватися увесь рік. Вони знищували посіви та поїдали траву, залишаючи після себе тільки суху землю. Нашестя кролів назвали «сірим покривалом» — Grey Blanket. Покривало накривало Австралію зі швидкістю 100 кілометрів на рік.

Вже на початку 1880-х через кроликів були покинуті перші ферми. 1887 року їх вперше побачили на північному сході Австралії, в штаті Квінсленд. У 1890-х популяція вийшла з-під контролю. 1926 року в Австралії за деякими підрахунками було близько 20 мільярдів кролів — по 3333 на людину.

Кролі навколо водойми, Австралія. Джерело: National Archives of Australia

Вбий кроля — врятуй Австралію!

1875 року в штаті Південна Австралія був прийнятий акт, що зобов’язував фермерів вбивати кроликів при зустрічі та надавати владі шкурки як доказ. Хто здавав мало шкурок, платив штраф. Передовики отримували бонуси.

У період Великої депресії 1930-х років мисливцями на кроликів стали чи не всі жителі континенту. Навіть школярі зайнялися полюванням заради кишенькових грошей. Профі робили на кроликах статки. Дехто на ім’я Макс Каучер ставив за ніч до 250 пасток, його особистий рекорд — 176 спійманих кроликів за день.

Великі кролячі ферми не розводили цих тварин, а скуповували тушки у мисливців. За день білували по 2000—2500 штук. У десятиліття між Першою і Другою світовою війнами індустрія давала австралійцям більше робочих місць, ніж будь-яка інша. У 1940-і роки країна щорічно експортувала близько 100 мільйонів шкурок. Але кролів менше не ставало.

Мисливець біля тушок кроликів. Років’ю, Алектаун, Австралія. Фото: A B Unger Otto Salan, Herb Unger / State Library of NSW
Діти біля купи кролячих шкур. Станція Років’ю. Алектаун, Австралія. Фото: A B Unger From L: Ernest and Herb / State Library of NSW
Тушки кролів на паркані. Фотографія зроблена 1949 року. Джерело: State Library of Victoria
Rabbits trapped at tank on
Кролики, спіймані в пастку біля водойми. Геріламбон, Австралія, 1938 рік. Джерело: State Library of New South Wales
Полювання на кролів під час вихідних. Тарвонга, Вікторія, Австралія, 1934-35 рр. Фото: Ray Massey / State Library of NSW

Відгородись від кроля — врятуй хоч щось

Захистити родючу частину Західної Австралії від «сірого покривала» вирішили парканом, простягнувши його через весь континент з півночі на південь. Зведення Огорожі № 1 почалося в кінці 1901 року. Дротяний паркан височів на 1,1 метра і був вкопаний в землю на 30 сантиметрів. Через кожні 34 кілометри — ворота для проїзду. Огорожу № 2 почали 1904-го, огорожу № 3, відчайдушну спробу уберегти від кроликів хоч щось, — 1906-го. Загальна довжина парканів склала 3256 кілометрів.

Ця страхітлива барикада стоїть і сьогодні. Вона обходиться державі досить дорого, адже щороку потрібно міняти приблизно 3 % довжини. Згодом паркан став значно вищим і змінив функцію: тепер блокує переміщення кенгуру, динго і страусів ему. А проблему кроликів вирішила біологічна війна.

Огорожа від кролів у Станторпі. Квінсленд, Австралія, 1934 рік. Джерело: John Oxley Library, State Library of Queensland
Карикатура на пропозиції пана Стівенсона про встановлення паркану від кроликів між Новим Південним Уельсом і Квінслендом, 1884 рік. Джерело: Queensland figaro and punch / Wikipedia

Інфікуй кроля — поверни собі країну

31 серпня 1887 року уряд штату Новий Південний Уельс запропонував нагороду 25 тисяч фунтів (близько $ 1,5 мільйона за сьогоднішнім курсом) за «будь-який метод або процес ефективного знищення кроликів, який ще не випробували в колонії».

З 1456 заявок найцікавішою була ідея Луї Пастера. Французький мікробіолог запропонував заразити тварин курячою холерою. Культуру цієї хвороби він нещодавно зміг отримати в чистому вигляді. Хвороба, тепер відома як пастерельоз, прищеплювалася кролям на острові Родд поблизу Сіднея. Керували процесом два асистенти Пастера й учень Роберта Коха. Тобто, на крихітному острівці зібралися представники двох найбільших шкіл мікробіології того часу.

Все знову закінчилося погано. Вчені пересварилися — французи звинувачували німця в крадіжці і перепродажі їхніх технологій. Тим часом, кроликів холера не брала — смертність трохи перевищувала 30 %.

Перша пропозиція застосувати вірус міксоми надійшла тільки 1919 року. Ця хвороба була смертельною для кролів, безпечною для інших тварин і людей й добре переносилося комахами. Тоді австралійський уряд відкинув ідею як занадто ризикову. До реалізації повернулися лише після Другої світової, коли вірус краще вивчили.

У кінці 1951-го почалася епідемія. Міксома поширювалася москітами. Фермери стали вимагати штам вірусу, щоб заразити й своїх кроликів. Розгорнулося велике винищення. Вижив лише кожен двадцятий кролик.

Однак шкідники не здавалися. Уцілілі розвинули імунітет і 1990 року їх довелося труїти новою напастю — вірусом, що викликає геморагічну хворобу. Так Австралія майже перемогла кроликів. Залишилися жаби.

Експерименти з міксоматозом. Шервуд, Австралія, 1952 рік. Джерело: Queensland State Archives
Експерименти з міксоматозом. Шервуд, Австралія, 1952 рік. Джерело: Queensland State Archives

Жаболінгус

102 жаби-ага прибули з Пуерто-Ріко до Австралії з особливою місією. 17 червня 1935 року вони пройшли митницю в Сіднеї, щоб боротися з жахом австралійських фермерів — жуком Phyllophaga Vandinei.

Перших жаб випустили до річки Малгрейв на півночі Квінсленда. Фермер на прізвище Бірн не втомлювався радіти та повторював: «Ну нарешті ми схопили цього жука за яйця». Як визнавав через 55 років в інтерв’ю його син Тіп Бірн, ще невідомо хто кого і за що схопив.

За пуерторіканськими спостереженнями, жаба з’їдала за добу понад 20 жуків Phyllophaga Vandinei. В Австралії ага не їла шкідника, проте активно розмножувалася. Місцевих хижаків, здатних зупинити отруйну жабу, не існувало.

Розселення жаби-ага в Австралії. Джерело: Roke / CC BY-SA 3.0

У 1960-х роках популяція жаб-ага у Квінсленді перевищила всі знані норми. Цьому сприяли їхня плодючість і сексуальний апетит. Американський вчений Деніел Вілхофт написав журнальну статтю про побачений на дорозі статевий акт. Його вразило, що самка була мертва — розмазана колесом машини — і самця це не бентежило; і що судячи з часу доби й активності жаб, секс міг тривати вже 8 годин.

До 1978 року жаби перетнули кордон штатів Квінсленд і Новий Південний Уельс. Сьогодні швидкість їхнього просування в інші області становить до 100 кілометрів на рік. Зоологи збентежено повідомляють, що лапки австралійських жаб-ага стали помітно довшими. Це викликає у них артрит, але не знижує спрагу побачити світ. Вони привчаються виживати в більш сухому кліматі та при малій кількості водойм. Вони завдають гігантської шкоди місцевій фауні й особливо місцевій рибі, ікру якої жеруть із задоволенням. Загалом, жаби їдять все, що рухається і менше за них, включно із кульками для пінг-понгу.

Чоловік цілує жабу-ага. Фото: Fiona Henderson / Flickr / CC BY 2.0

Сьогодні у Квінсленді ага стали звичною частиною ландшафту. Далеко не всі їх ненавидять. Ще в 1970-х місцева наркоспільнота помітила, що токсин буфотенін, який виробляють ага, викликає яскраві галюцинації. Одні заради приходу лижуть жаб, інші курять висушену шкіру.

Нестачі в наркотику немає. Сьогодні популяція жаб-ага в Австралії неконтрольована. Для боротьби з ними думають залучити м’ясоїдних мурах Iridomyrmex purpureus.

А може не треба?

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter