5 правителів минулого, які померли особливо безглуздо
Вдавився, невдало розсміявся, не витримав шлюбної ночі. Смерть всесильних монархів бувала далеко не такою пафосною, як їхнє життя.
453 рік
Аттіла – захлинувся кров’ю уві сні
В 4 столітті вторгнення кочового племені гунів спровокувало Велике переселення народів зі сходу на захід Європи. Слабкі втікали від сильних. До початку 5 століття встановилася крихка стабільність: гуни осіли в районі сучасної Угорщини і наймалися в римську армію. В 434-му році їхнім правителем став Аттіла
. За наступні двадцять років він встиг повоювати зі Східною і Західною Римськими імперіями; правив землями від Волги до Рейну; поширив владу на півсотні тюркських, іраномовних, німецьких, слов’янських племен.
Вороги писали про нього: «лукавий і хитрий», «любитель війни», «руйнівник Європи», «бич Божий». Самому Аттілі приписують слова: «Там, де я пройшов, уже ніколи більше не буде рости трава». Він був царем Скіфії, правителем германців, але мріяв захопити Константинополь і Рим. Не вдалося.
Точна кількість дружин і наложниць Аттіли невідома. Легенда стверджує, що щоночі йому приводили нову дівчину. За словами візантійського дипломата Пріска, Аттіла помер після бенкету на честь чергового весілля. Він перебрав з їжею і алкоголем і зранку був знайдений в калюжі власної крові. Ймовірно, вночі почалася кровотеча з носа. П’яний монарх не прокинувся і захлинувся.
Історик 6 століття Йордан розповідає, як ховали Аттілу: «Вночі, таємно труп ховають, міцно уклавши його в [три] труни: першу із золота, другу – зі срібла, третю – з міцного заліза. Для того ж, щоби запобігти людській цікавості перед настільки великими багатствами, вони вбили всіх, кому доручено було цю справу». Гробницю царя не знайдено досі.
Що було далі: територія гунської держави почала скорочуватися, сини Аттіли з основними силами племені відійшли до гирла Дунаю, потім до Азовського і Каспійського морів.
1190 рік
Фрідріх I Барбаросса – привселюдно втопився
Король Німеччини і імператор Священної Римської імперії
вважав себе спадкоємцем цезарів, відрізнявся войовничістю і прагненням до розширення земель. Брав участь у двох хрестових походах, підпорядковував непокірні околиці німецької держави, в боротьбі за Італію ворогував з Папою Римським, на шляху в Палестину розоряв Візантію. Щоби досягти своїх цілей, Барбаросса
поліпшив організацію лицарської кінноти і створив найчисленнішу в Європі армію.
Коли імператору було вже 68 років, він знову пішов війною на невірних – в Палестину. Старий лицар намагався триматися на рівних зі своїми бійцями. Коли загін підійшов до річки Гексу (сучасна Туреччина), імператор вирішив переправитися вплав на коні, як це робили інші хрестоносці. Він увійшов у воду, зісковзнув з сідла і миттєво пішов на дно, оскільки був в обладунках. Його не встигли врятувати.
Що було далі: без участі такого досвідченого воїна і мудрого дипломата Третій хрестовий прохід провалився, Єрусалим залишився під контролем мусульман.
1199 рік
Річард I Левове Серце – вбитий воїном зі сковорідкою
Своє правління в Англії Річард I почав збором коштів на Третій хрестовий похід
: підвищив податки, розпродав державні і церковні посади. За словами короля, він продав би навіть Лондон, якби на місто знайшовся покупець. Він жадав звільнити Гроб Господній від мусульман, здійснити лицарські подвиги і прославитися.
Однак хрестоносці зазнали поразки, однією з головних причин якої були чвари між королями Англії та Франції. Уклавши ганебно невигідний мир з султаном, Річард вирушив додому, але дорогою потрапив в полон до імператора Священної Римської імперії. Серед численних висунутих звинувачень було захоплення чужих земель, спроба вбивства французького короля і презирство до німецьких хрестоносців. За свободу свого монарха Англії довелося заплатити 150 тисяч марок – дворічний дохід корони.
Повернувшись додому, Річард відразу ж втрутився у війну з Францією, а в 1199 році пішов карати васала – віконта Лімозького. Той нібито знайшов в землі скарб з римським золотом, але не захотів ділитися зі своїм сюзереном. На шляху англійців став крихітний замок Шалю, в гарнізоні якого було лише два вбогих лицарі. Один з них, П’єр Базіль, носив саморобні обладунки і використовував сковорідку замість щита.
Річард не очікував серйозного опору, тому під час підготовки до штурму навіть не одягав кольчугу. Випущена Базілем з арбалета стріла влучила йому в руку, викликала гангрену і смерть.
Що було далі: трон успадкував молодший брат Річарда, Іоанн (Джон). Його правління було таким невдалим, що англійські монархи відтоді не називають синів цим ім’ям.
1227 рік
Чингісхан – помер від укусу дружини
Великий хан монголів здійснив завоювання, немислимі за масштабом навіть для наших часів і особливо вражаючі на тлі розвитку транспорту в 13 столітті. В кінних походах він підкорив понад шістсот племен і народів, пройшов Середню Азію, Кавказ, подолав Велику Китайську стіну і завоював північ Китаю. Спадкоємці Чингісхана зробили Монгольску імперію найбільшою континентальною державою в історії, захопивши більшу частину Євразії від Кореї до України.
Вважається, що у Чингісхана було близько 500 наложниць. Він любив відводити у свій гарем дружин і дочок переможених вождів. Пізні монгольські хроніки пов'язують
смерть хана з однією з таких жінок. Принцеса завойованого царства Сі Ся
вночі після зґвалтування нібито вдарила його ножицями, прихованим кинджалом або перекусила йому сонну артерію. Рана виявилася смертельною.
Що було далі: під час правління Угедея, сина Чингісхана, монголи завоювали Цзіньску імперію в Китаї, Корею, Закавказзя, волзьких булгар, низку князівств Русі, розорили Польщу і Угорщину.
1410 рік
Мартин I – задихнувся від сміху
Він правив Арагоном
, Валенсією, Барселоною, Сардинією, Корсикою, Сицилією і, напевно, був би забутий, як десятки інших іспанських королів Середньовіччя. Але життя Мартина I для історії зберегла його смерть.
З античності до наших днів задокументовано не один десяток випадків смерті від сміху. Першим у списку був філософ Хрісіпп, який жив в 3 столітті до н.е. Він побачив, як осел їсть інжир, і вигукнув: «А тепер дайте йому вина промити горло!» Власний жарт здався філософу таким смішним, що він помер.
Мартін I помер з тієї ж причині у віці 53 років. Він уже кілька днів почувався погано, страждав від проносу, але все-таки вийшов до столу. Під час обіду у короля з невідомої причини стався напад істеричного сміху. Спроби врятувати його виявилися марними.
Що було далі: та яка різниця?